У кожного свій шлях. Зі злетами, падіннями, сумнівами та пошуками. Щасливий той, хто йде своїм шляхом і не перестає дивуватися та радіти життю. Іноді варто зупинитися і озирнутися назад, підбити певні підсумки і йти далі.
     У кожного своя вершина. Шлях до неї довгий і тернистий. Після кожної нової сходинки запитуєш себе: може це і є твоя вершина? У моєму житті таких сходинок було багато, але, сподіваюсь, більша їх частина ще попереду...
     Праця журналістів невдячна. Статті, що виходять з-під їх пера мають коротке життя, а душі в них буває вкладено незрівнянно більше. Тому прес-огляд - це не лише намагання подовжити життя деяким фрагментам публікацій про мене і згадати мій творчий шлях, але також можливість висловити особливу подяку усім, хто спостерігає за моєю творчою долею і до неї не байдужий.
     Так сталося, що 1991 рік став роком закінчення мною консерваторії, роком першого сольного концерту у Києві (31 травня - у День міста), роком проголошення незалежності України і роком початку моєї самостійної творчої діяльності. За плечима був солідний стаж - 14 років безперервного навчання за відомою схемою: музична школа - музичне училище - консерваторія. У студентські роки я міг лише мріяти про власний концертний інструмент, перемоги на міжнародних конкурсах, велику сцену, визнання у своїй країні та за кордоном. Поступово мрії збувалися, і я зрозумів одне: якщо людина покладається на себе, а не на оточуючих, на неї чекає пристойне майбутнє. І ще: Батьківщину, як і долю - не обирають. Я щасливий що живу в Україні і можу з гордістю про це казати. Україна - це невичерпна криниця талантів, це - люди, з їх широкою душею та гостинністю, це - мої вдячні і віддані глядачі, кількість яких зростає з кожним роком і, нарешті, це - журналісти, які цікавляться мною і допомагають зробити мою творчість більш доступною широкому колу шанувальників класичної музики.

Ігор Завадський (січень, 2006 рік)

...Ігоря Завадського забрали з підземного переходу. Ні, не туди, куди багато хто подумав, а на телебачення, в одну з музичних програм...

С.Дорош,
"Київська правда",
24.12.1992

По телефону сказали: "Знай, у Борисполі вже згорів один будинок культури..."
       Тому перше, що зробив Ігор Завадський по призначенню його директором Будинку культури радгоспу "Бориспільський" - було проведення цілого ряду протипожежних заходів у приміщеннях закладу культури. З чим чорт не жартує.
       Погоджуючись на цю посаду і приблизно оцінюючи обстановку, де йому, безвусому, не поспішали відводити першу роль, усе ж не пов'язував майбутнє з адміністративною кар'єрою, а вбачав в цьому лише щабель, хай поки і невисокий, на шляху до справжньої реалізації творчих можливостей, так званий перехідний період.

Наталія Єсик,
"Трудова слава", м.Бориспіль,
06.02.1993

...Після недавнього футбольного матчу "Динамо" - "Барселона" на поле вийшла команда ветеранів київського "Динамо" проти команди СТ "Меркурій". При рахунку 3:0 на користь ветеранів на заміну вийшов стрункий юнак, котрий з першої ж секунди вступив у боротьбу із самим В.Безсоновим, обіграв його і ще кількох іменитих захисників і - о диво! - м'яч побував у воротах Рудакова. Не встигли ветерани ввести його в гру, як наполегливий Ігор Завадський почав атаку, яка знову закінчилась взяттям воріт. А на заміну він вийшов за дві хвилини до кінця матчу...
       А потім був аншлаг на Республіканському стадіоні 26-го вересня, в День підприємця. Ігор дебютував у збірній "Зірок естради" України проти підприємців, і команда, в якій брали участь Ю.Рибчинський, П.Зібров, А.Миколайчук та інші, святкувала перемогу над суперником, котрому постійно програвала. Чи не Ігор приніс удачу?
       Колись Ігор Завадський ганяв м'яча в одному з дворів у рідному Запоріжжі, організував команду "Олімп" для участі в обласній першості, а партнером по нападу був нинішній форвард київського "Динамо" - Павло Шкапенко.
       - З Павлом ми й зараз приятилюємо. Я відвідую майже всі матчі на Республіканському стадіоні. Якби не музика, був би я футболістом.

Андрій Бригіда,
"Вечірній Київ",
04.01.1994

Тріумфом закінчився 16-й Міжнародний конкурс баяністів-акордеоністів "Гран-прі" (20-22.05.94, Андрез'є-Бутеон, Франція) для представника української виконавської школи Ігоря Завадського. Йому присуджено Золоту медаль лауреата конкурсу… Журі, в якому представлені визначні спеціалісти гри на акордеоні з усього світу, високо оцінило талановиту гру молодого українського музиканта, віртуозність, з якою він виконав складну обов'язкову програму та ряд творів класичної і сучасної музики.
       Присутні на концерті та учасники конкурсу відзначали зростаючу майстерність вже відомого українського музиканта.

Посольство України у Франції,
Укрінформ,
24.05.1994

…Для аккордеонистов всего мира этот суперпрестижный турнир чем-то сродни Олимпийским играм… Итак, киевский виртуоз попал в "олимпийский" рейтинг аккордеонистов, с чем поздравляем его педагогов и коллег по столичной консерватории им.П.И.Чайковского, а также пользуемся случаем поблагодарить Посольство Украины в Париже за любезное отношение, проявленное к нашему посланцу.

Игорь Дыченко,
"Киевские Ведомости",
25.05.1994

…Прежде, чем "делать деньги" надо "сделать" звезду. Игоря "раскручивать" как наших безголосых эстрадных певичек нет нужды. Он давно "раскрутил" себя сам… То, что мы не умеем гордиться своей культурой, - еще полбеды. Беда в том, что мы не умеем гордиться своими людьми…

Ирина Гаврилова,
"Правда Украины",
21.06.1994

"Этот парень сделал себя сам", - говорят американцы. У нас поэт сказал, что гвозди бы делать из таких людей. Впрочем, дело не в формулировке…
       …Шумно было в нашем посольстве во Франции. Они в те дни, как никто, ощутили и поняли, что это за соревнование - целую ночь накануне конкурса наш претендент Игорь Завадский играл в старинном особняке дипломатического учреждения…
       Делегация России, имея реальные средства, попробовала соблазнить нашего музыканта. Если бы Игорь захотел принять гражданство Российской Федерации, то стал бы сразу владельцем квартиры в Москве и через год - преподавателем Института имени Гнесиных…

Елена Седик,
"Край",
10-16.08.1994

Його досить коротку біографію можна розповісти як сентиментальну дитячу казку: на далекій холодній Півночі у сім'ї шахтаря народився хлопчик. Був він сьомим, останнім у тата з мамою, тендітним, хворобливим. Та любили його, мабуть, найбільше. Для сімох дітей рук та рук потрібно, а тому, щоб не плутався у старших під ногами, хлопцеві в руки давали баян. З ним і виріс.
        Тато Ігоря - Борис Іванович, захоплювався грою на баяні. З мамою Ігоря, Ніною Петрівною, вони так і познайомилися: мама співала в аматорському хорі, а батько акомпанував. Дід, батько Бориса Івановича, гарно грав на скрипці…
      …До музичної школи Ігорю так судилося потрапити: просто йшов вулицею, побачив оголошення про набір учнів по класу баяна, захотілося зробити приємне татові, закоханому в цей музичний інструмент.
      …Минули роки. Батьки тепер живуть у Запоріжжі, а Ігор почав дивувати столицю. Спочатку тим, що успішно, не маючи навіть поганенького інструмента, закінчив елітну Київську консерваторію, а потім змусив говорити про себе і музикантів, і чиновників…

Олена Седик, Дмитро Бондар,
"Бориспільський телеграф",
11.1994

…Батько Ігоря мав простенький баян, любив імпровізувати на ньому - Ігор уперше взяв акорди саме на цьому інструменті. Далі - музична школа, яка просто "відбирала час" від захоплення шкіряним м'ячем.
       ...На ходу оволодів грою на фортепіано. Коли часом доводилося виручати - сідав за ударні в оркестрі, навчився грати на гитарі, на сопілці. Юне обдарування везуть до Києва, у консерваторію, до "самого" професора Давидова, який став першим наставником. Послухали. Професор знайшов "іскру Божу". У "консу" прийняли. Микола Андрійович взяв Ігоря до свого учнівського гурту.
       Студентські роки складалися нелегко - свого баяна у першокурсника не було, інструмент "ділили", як правило, двоє студентів. Партнером виявився старшокурсник, а в "консі" закони як у армії - молодшому доводилося годинами чекати, коли звільниться інструмент. Чи не з тих напівголодних студентських років у нього звичка репетирувати ночами?
       Кажуть: "Пішла голота на вигадки". Помудрував наш голяк і надумав організувати першу в тодішньому СРСР студентську госпрозрахункову філармонію. Бо добре знав, що таке нестача, і як декотрі студенти, замість того, щоб плекати свої музичні пальчики, розвантажують - хто вагони, а хто - на світанку машини з хлібом... У новонародженій філармонії був статут, своя стіннівка, конкурсний відбір, який, до речі, пройшли гітаристка та диригент Вікторія Жадько, баяністи Павло Фенюк, Олександр Безфамільнов. Концертні ставки тоді становили 5 крб. 90 коп. - але зароблені своєю працею і талантом гроші допомагали студентам зводити кінці з кінцями.
       Філармонія талановитих "голяків" протрималася аж... півтора року. Край було покладено в кращих традиціях адмінсистеми - директорові студентської філармонії Ігорю Завадському було винесено сувору догану (до речі, першу за всю історію кафедри народних інструментів) за те, що було зірвано "відповідальний" концерт.
       Але перше визнання все ж потроху шкрябалося в двері гуртожитку: Завадського запросили акомпанувати Дмитрові Гнатюку на святкуванні 1000-річчя Новгород-Сіверського, а відтак запросили до студії при ансамблі танцю імені П.Вірського...
       Наближалися випускні іспити. І тут так і хочеться гукнути про героя нашого оповідання: "О, щасливчик!" Земляк дозволив за півроку до закінчення консерваторії репетирувати на омріяному "Юпітері". Римське божество щедро обдарувало Ігорів характер рисами переможця. На держіспитах голова комісії професор Є.Блінов наполіг: - Ігореві поставити "п'ять з плюсом"...
       Призначення одержав у радгосп "Бориспільський". Дістав тимчасову прописку, "гостинку". Акомпанував сільському хору, потроху благоустроювався. Радгоспівцям тендітний талановитий хлопчик припав до душі. Призначили його директором Будинку культури. І почалася його адміністративна "кар'єра", ожила дискотека, вдавалося "вибивати" хороші фільми, з більярдної долітали мелодійні звуки, і навіть всі лампочки горіли. Відбулася презентація - талановиті музики "Миколин гурт" дістали почесне звання народного.
       Про цей період Ігор згадує коротко: "Я був на межі згуби професійності". Він мріяв про свій інструмент, про музику...
      ...Гравця у підземному переході у щасливу мить помітила Наталя Абрамова, режисер телебачення. Минуло півтора року, і Завадського запрошують на популярну передачу "Нон-стоп-рандеву". Режисери Тетяна Мілляр та Олена Косяченко зробили "генію з труби" суперрекламу. І не помилились. Спонсор передачі - "Меркурій". Семен Юфа, що "поставив" на молодого музиканта, незабаром здійснив його давню мрію. Ігорю подарували баян "Юпітер". Звідси бере початок тріумфальний шлях Ігоря Завадського...

Ігор Диченко,
"Хрещатик",
24.12.1994

- На машине какой марки вы ездите? - таким был первый вопрос на пресс-конференции с победителем Международного конкурса аккордеонистов во Франции (1994 год), украинским музыкантом Игорем Завадским.
       - Каждый день - на разных, - ответил он. Западные журналисты были в восторге - какое прекрасное материальное положение у этого молодого исполнителя. И только мы, его соотечественники, способны понять истинное - горькое - значение тех слов…
       Молодого украинского исполнителя приглашали к себе Италия, Германия, Словакия, Арабские Эмираты, Словения, Франция, Испания. Зачем уезжать, - решил Завадский, - если есть у него своя страна, в которой может жить не - хоть и желанным - эмигрантом, а полноправным гражданином. Тут, в Украине, его корни - родители, которым он очень нужен, друзья и верные почитатели, которые так нужны ему.
       …Нужен или нет Киеву он - талантливый, перспективный музыкант?!

Ирина Рябинина,
"Зеркало недели",
14.01.1995

Своего угла у Игоря в Киеве нет. Мы беседуем у его друзей, предоставившим "безлошадному" суперлауреату временное пристанище. Напрашивается тема его многолетних бытовых неурядиц, но…
       - Хочу создать международный институт аккордеона, где будут учиться талантливые люди из разных стран. Самые способные - бесплатно, - заявляет Игорь.
       - В какой стране?
       - В Киеве! У нас в Киеве работают талантливые педагоги и исполнители - прекрасная основа для такого замысла. Да и школа аккордеона, как концертного инструмента, прекрасная. Нашлись бы финансисты…
      …Поражает музыкальная интуиция Игоря. Он тонко чувствует органную мощь Регера, пастельную нежность "Времен года" Вивальди, бравурную игривость "Веснянок" Власова. Который месяц он оттачивает "Кориолан" Бетховена (считалось, что эту симфоническую увертюру невозможно исполнить на аккордеоне, до Завадского за нее не брался никто).
       Игорь считает, что если пойдет по пути заработка, утратит свое музыкальное дарование… Деньги не умеет ни зарабатывать, ни считать, ни тратить. Все собирает на концертный костюм. Но вот захотелось поздравить своего друга из далекого Нью-Йорка - и наш герой играет в телефонную трубку "Времена года" Вивальди.
       Напоследок - эпиграф к "Египетским ночам" А.С.Пушкина (поймете почему):
      " - Кто этот человек?
      - О, это большой талант: он делает из него все, что захочет.
      - Ему бы следовало сделать из него штаны".
       Впрочем, штаны у Игоря есть…

Игорь Дыченко,
"Аргументы и Факты",
№7, 02.1995

На днях в Киевской консерватории произошло значительное для музыкального мира событие. Известная увертюра Бетховена "Кориолан" была исполнена в переложении для аккордеона. Виртуозно, неподражаемо, безукоризненно. Исполнение уникально еще и тем, что состоялось всего лишь через два месяца после начала работы над произведением, тогда как обычно у музыкантов уходит на подготовку не менее полугода. Выступление это стало настоящим прорывом на фоне концертной программы I Всеукраинской научно-практической конференции мастеров исполнительского искусства, представившей в основном исполнителей высокого профессионального уровня, но с традиционным репертуаром. Впрочем, автор и исполнитель переложения "Кориолана" Игорь Завадский - уникальное явление в мире современной классической музыки.
      …Новаторство Игоря проявляется во всем: в репертуаре, в подходе, в отношении.
      …Кстати, в мировой практике уже давно не существует названия "баян". В цивилизованном мире этот инструмент называется "кнопочный аккордеон", в отличие от аккордеона клавишного.
      …Настоящий талант работает из внутренней потребности. Однако музыкант должен концертировать. Игорь же, несмотря на очевидно высокий уровень мастерства и мировую известность, может выступить не чаще, чем раз в месяц в совместных с другими исполнителями концертах, да и то это отнюдь не всегда удовлетворительные концертные площадки. Как ни парадоксально, но остается фактом, что звезда мировой величины Игорь Завадский до сих пор не имел ни одного сольного концерта на родине.

Константин Дорошенко,
"Финансовая Украина",
12.04.1995

Первым гостем клуба стал известный аккордеонист Игорь Завадский - молодой человек, скромный и изысканно сдержанный, что отнюдь не произвело на дам должного впечатления. Но стоило маэстро взять в руки инструмент, как женский коллектив единогласно влюбился в музыканта с первых аккордов.

Юлия Балюк,
"Daily-экспресс",
06.06.1995

Сьогодні на IV Міжнародний конкурс акордеоністів "Гран-прі Стефано Біззарі" в місті Моро Д'Оро вилітає єдиний представник України - Ігор Завадський.
       А вчора він дав благодійний концерт у медичній бібліотеці Києва, де показував "італійську програму". Прозвучали Органна прелюдія і фуга до мажор Й.-С.Баха, "Арабський танок" П.Чайковського, "Коріолан" Л. ван Бетховена (в перекладенні І.Завадського).
       Молодий, але вже "золотий" конкурсант, що успішно виступив у Франції, Португалії, Югославії, підтвердив свій високий виконавський клас, унікальну музичну інтуїцію, юнацький потяг до романтизму.

Ігор Диченко,
"Київські Відомості",
12.07.1995

Нам вдалося зв'язатися з лицарем акордеона і взяти коротке інтерв'ю. На проводі - Італія:
       - Як виглядає приз "Золота ліра"?
       - Це справжній витвір мистецтва у вельми ошатному оформленні. Такий красивий приз я отримую вперше.
       - Ти вже майстер. Може, час учити обдаровану молодь?
       - Певне. Але я не збираюся "пожинати лаври" і маю намір продовжувати вчитися.
       - ?!
       - Вступаю до аспірантури по класу акордеона Київської консерваторії, дуже хвилююсь. Хочу продовжити освіту у свого наставника професора М.А.Давидова.
       - А які далекі, стратегічні плани?
       - Відкрити у Києві академію акордеона, сприяти проведенню Міжнародного конкурсу акордеоністів у столиці України.

Ігор Диченко,
"Київські Відомості",
19.07.1995

Как стало известно, триумфально завершил выступление на IV Международном конкурсе аккордеонистов "Гран-при Стефано Биззарри", который завершился в городе Морро д'Оро, единственный представитель Украины Игорь Завадский. Он стал абсолютным победителем престижного музыкального турнира. Имя украинского аккордеониста вычеканено на золоте, ему вручен Гран-при "Золотая лира". Сенсацией конкурса стала оценка жюри по системе очков - Игорь набрал 100 из 100 возможных, что подобно редчайшей "десятке" олимпийских чемпионов.
       "Серебро" досталось представителю традиционно сильной школы аккордеонистов России, "бронзу" поделили музыканты Ирландии и Италии.

Игорь Дыченко,
"Киевские Ведомости",
21.07.1995

- Не усміхайтеся так іронічно, щоб досягти своєї планки, мені ще працювати і працювати. Це на конкурсі, вже дякуючи досвіду, можна зібратися і навіть здивувати самого себе... От ви усміхаєтесь, коли кажу "бійцівські якості". Але конкурс - це як спортивні змагання: величезне фізичне та психологічне навантаження. Є блискучі виконавці, але вони не витримують конкурсного режиму, несподіваних ситуацій, які обов'язково виникають. Знаєте, я був єдиним серед 25 конкурсантів, який серед страшенної спеки концертував у смокінгу. Єдиний, хоча з одного боку на це не зверталося увагу, та з другого, якщо я претендую - а я претендував - на Гран-прі, то маю доводити своє право на це кожною дрібницею, якої, власне, не може бути в такій ситуації... Та навіть під час конкурсу, у готелі, де просто у відчинене вікно заглядало Адріатичне море не міг собі дозволити зійти до нього... Я завжди з цікавістю слідкую за особистостями, приміром у спорті. Особистість - це єдине ціле, а не раптові успіхи чи перемоги. Вчусь, спостерігаю...
       - Виходить, успіх можна запрограмувати, а як же щасливий випадок, фортуна?
       - Успіх - явище закономірне, якщо ви до нього йдете свідомо та визначено. Навіть у ситуації, коли його на цей момент немає, він прийде - це закономірно. Вам віддадуть завойоване й належне.

Олена Фещенко,
"Хрещатик",
29.07.1995

…У підземному переході на Хрещатику, місці що йменується в народі "трубою", грав для випадкових перехожих, квітарок, міліціонерів. Але згодом почав з радістю про себе відзначати, що ці вуличні виступи збирають довкіл дедалі більше слухачів.
       Виступи в "трубі" продовжував, відчуваючи, що рано чи пізно фортуна повернеться до нього обличчям.
       …Перераховуючи тріумфальні здобутки Ігоря Завадського, однозначно не скажеш, що зіграло вирішальну роль у стрімкому злеті музиканта - наполегливість і впевненість у власних силах чи щасливий збіг обставин? Мабуть, усе в поєднанні. А ще - небесне одкровення, яке спадає лише на тих, в чиїй душі за будь-яких життєвих перипетій не згасає духовне і творче начало.

Інна Губарець,
"Зірка",
22.03.1996

На киян та гостей міста чекає творча зустріч з лауреатом міжнародних конкурсів Ігорем Завадським. Зустріч має відбутися 14 травня в Київському міському центрі мистецтв "Славутич".
       Гастролюючи за кордоном у Югославії, Польщі, Словенії, Іспанії, Ігор досі не мав жодного сольного концерту на Батьківщині. І от, нарешті, відбудеться ця значна подія у житті нашого земляка. Під час концерту Ігор виконає твори Вівальді та Бетховена (у власному перекладанні), Баха, Скарлатті, Регера, Стеценка, Власова, Бешевлі.

Андрій Бригіда,
"Вечірній Київ",
08.05.1996

Так вот он, его маленький секрет, подумала я, увидев как Игорь подписывает свою фотографию… левой рукой. Оказывается, у аккордеониста правая рука - "работяга", а левая - "мастер", от нее зависит филигранная точность растягивания мехов. Впрочем, Игорь полюбил этот инструмент не за технические возможности, а за "широкую душу".
       …Игорь на свои тридцать не выглядит: юный, худенький. Как только аккордеон весом в 22 килограмма удерживает?

Елена Кириченко,
"Киевские Ведомости",
18.05.1996

14 травня в Центрі мистецтв "Славутич" відбувся творчий вечір акордеоніста Ігоря Завадського. Перший творчий вечір в Україні…
       - Ким же ти себе вважаєш? Чи не генієм, бува?
       - Перш за все людиною, що несе в собі певну містичну суть. Це помічаю не тільки я сам. Всі люди, з якими мені доводиться спілкуватися, знаходяться під впливом якихось містичних факторів. Люди, котрі бодай трохи опікуються моєю долею, несподівано отримують цілу низку позитивних змін у власному житті. І, навпаки - негативне ставлення викликає відповідну "ланцюгову" реакцію…
       -…Я лише постійно відчуваю, що щось чи хтось мене підштовхує. Не надихає, а саме підштовхує. Коли лагідно, коли грубо… У мене складається враження: все, що відбувається зі мною, - все авансом. І тому завжди почуваюсь боржником Провидіння.

Тарас Ратушний,
"Програма",
23.05.1996

У музыканта появился талисман, благодаря которому выступление Игоря вообще состоялось: во время исполнения обязательной в конкурсной программе пьесы у нашего музыканта заклинило инструмент… Публика замерла. А Игорь, очаровательно улыбнувшись, извлек из кармана отвертку, на глазах у изумленного жюри показал класс экспресс-ремонта и с блеском сыграл сложнейшую пьесу.

Игорь Дыченко, Елена Кириченко,
Киевские Ведомости",
14.12.1996

В кіноконцертному залі центру "Український дім" відбудеться благодійний концерт Ігоря Завадського.
       Можна без перебільшення сказати, що про талант, творчість та успіх українського акордеоніста Ігоря Завадського кияни знають лише з публікацій у пресі.
       Нарешті щасливий випадок та увага добрих людей, не байдужих до долі сучасної української виконавської школи, дали змогу зробити такий дарунок - влаштувати концерт музиканта.

Олена Сергієнко,
"Хрещатик",
25.01.1997

У цьому можна буде переконатися послухавши Ігоря Завадського у Концертному залі імені Глинки 28 березня...
       Талант Ігоря Завадського можна назвати дійовим, енергійним та впертим.

Ганна Горська,
"Запорізька січ",
25.03.1997

"Это просто натуральный Стадлер кнопок и мехов!" - такую фразу я подслушал в антракте от очаровательной меломанки. Сравнение аккордеониста со скрипачем мировой славы было вполне уместным. В первом отделении Игорь Завадский успел продемонстрировать виртуозную технику владения тяжелым инструментом.

Александр Красюк,
"ТЕЛЕнеделя", запорожский выпуск,
10-12.04.1997

"Гурмани" акордеона можуть радіти: 29 квітня у Малому залі Київської філармонії має відбутися концерт лауреата міжнародних конкурсів Ігоря Завадського.
       Ігор нині стажується в аспірантурі Національної музичної академії у доктора мистецтвознавства, професора та завідувача кафедри народних інструментів Миколи Андрійовича Давидова, котрий так оцінює можливості свого учня:
       "Ігор Завадський має всі якості концертного виконавця - чудово тримається на сцені, артистичний і у будь- якому виступі вміє й любить знаходити контакт з глядачем. Він не "відпрацьовує", як дехто, номер у концертах, а намагається віддавати всього себе музиці, глядачеві, отримуючи при цьому істинну насолоду, як і належить справжньому артистові".
       Навесні минулого року відбулася перша велика творча зустріч Ігоря з його шанувальниками у Київському Центрі мистецтв "Славутич", після якої педагог зауважив ще одну рису таланту свого вихованця - організаторські здібності. При цьому він згадав аналог з історії: Антон Рубінштейн був одночасно і великим виконавцем, і не менш блискучим організатором.

Андрій Бригіда,
"Театрально-концертний Київ",
04.1997

1 червня, у День захисту дітей у кіноконцертному залі Центру "Український дім" відбудеться вже другий на цій сцені благодійний концерт Ігоря Завадського.
       Концерт-акція має дві особливості. По-перше, на прихильників таланту чудового акордеоніста чекають, окрім відомих його транскрипцій Баха, Бетховена та Вівальді, кілька п'єс, які прозвучать уперше. А по-друге, всі кошти, зібрані на концерті (будуть обладнані спеціальні скриньки), одразу після його закінчення будуть передані безпосередньо присутнім у залі дітям-сиротам Київської школи-інтернату №12. Сцена під час цієї акції буде в розпорядженні всіх, хто побажає зробити конкретні подарунки дітям.
       ...До речі, 23 травня на Андріївському узвозі відбувся фестиваль вуличних музикантів "Андеграунд", де Ігор був своєрідним талісманом для всіх, хто мріє вибратися, як колись він, із підземелля.
       Ігор пройшов довгий шлях до визнання і особистим прикладом доводить, що жити і бути щасливим треба не завдяки, а всупереч обставинам.

Андрій Бригіда,
"Київські Відомості",
30.05.1997

…Из перехода на "Крещатике" Игоря "вежливо" попросили: "Вали отсюда, чтоб тебя здесь больше не видели". Не вписался музыкант в местный бизнес.

Валерий Керекеш,
"Киевские Ведомости",
22.08.1997

Мелодію ми почули ще здалеку. Вона була настільки світлою і прекрасною і так контрастувала з брудним, смердючим переходом, що ноги самі мимоволі несли туди, звідки вона линула. Продерлись крізь натовп слухачів. Під стіною на маленькому рибальському розкладному стільчику сидів молодий хлопець, на вигляд років 23-х. Хлопець зодягнутий більш-менш пристойно, на бомжа не схожий, навпаки, від нього наче віяло якоюсь інтелігенцією.
       ...Ми не втрималися від спокуси і підійшли до нього. Музикант з охотою погодився поговорити з нами.
       - Що штовхає тебе в "трубу"? (підземний перехід на Хрещатику)
       - Ви знаєте, тут якесь відчуття аудиторії. Концерти зараз рідко, а душа не повинна втрачати лірики, тому я повинен грати. В переході в мене з'являється почуття концерту, мене слухають, і це дуже важливо для музиканта. Йому потрібен слухач.
       -...Своє майбутнє ти теж бачиш у "трубі"?
       - Що ви, ні, звичайно. За кордоном це вважається цілком нормально, грати в переході - це майже професія. В нашій країні, на жаль, це сприймається як жебрацтво. Я все-таки сподіваюсь, що коли-небудь Україна вийде з цього жахливого стану, стане нормальною, розвиненою державою і змінить свої погляди. Щоб не злидні зганяли людей у перехід, а поклик душі. Але, в усякому випадку, я свого майбутнього в переході не бачу.
       Багато думок лізло в голову по дорозі додому. Що ж, музиканте, не ти перший, не ти останній. Моцарт, Бетховен - та майже всі великі класики жили й помирали невизнаними, в злиднях. Може й тебе років через 200-300 згадає хтось добрим словом?..

Людмила Щербань,
Молодіжний тижневик "ЛИСТОК"
№2, 13.11.1997

…Он напоминает мне лермонтовский белопарусный кораблик: что бы ни случилось, остается добрым светлым человеком и поражает всех своей непотопляемостью…
       …Напоследок музыкант сказал мне по секрету, что в переход больше не пойдет, разве что если от голода умирать будет… Не хочется Игорю повторять путь многих хороших музыкантов, которых улица сгубила, засосала. Не хочет в лабуха превратиться. У каждого свой путь…

Елена Кириченко,
"Киевские Ведомости",
14.09.1998

- Я знаю, что ты не привязан ни к какому месту работы. Сам себе импрессарио, сам исполнитель. Свобода - дело хлопотное, не правда ли?
       - Даже не подозреваешь, насколько. В последнее время я сплю 3-4 часа в сутки, репетирую, в основном, по ночам. Кстати, соседи к этому так привыкли, что даже просят сыграть им на сон грядущий. А днем я ношусь в поисках спонсоров, веду переговоры о своих концертах, оформляя бумаги, сочиняю буклеты или пригласительные. В общем, масса далеких от музыки проблем. А что делать?.. Меня ведь никто не "раскручивает", как это происходит с молодыми певцами. Приходится крутиться самому.

Александр Каневский,
"Азарт від МЛС",
19.01.1999

3 февраля в Колонном зале Национальной филармонии имени Лысенко состоится единственный сольный концерт виртуоза кнопочного аккордеона Игоря Завадского... Это первое сольное выступление на этой сцене молодого, но уже признанного во всем мире музыканта.

"Факты",
29.01.1999

Традицию отмечать свой день рождения благотворительным концертом Игорь Завадский заложил еще в минувшем году, в музее Тараса Шевченко. А после нынешнего праздника, который состоялся в Доме учителя, он сказал: "В какой бы стране мира я не находился, я всегда буду приезжать на день рождения в Киев, и давать концерт…"
       Именинный концерт прошел словно на одном дыхании. Игорь не разочаровал свою публику.

Константин Дорошенко,
"День",
02.02.1999

"…Подземный переход - важная страница моей биографии. Надеюсь, уже перевернутая…"

Людмила Кучеренко,
"Сегодня",
02.02.1999

…Зарубежная слава оказалась громче отечественной, потому и путь к первому концерту такого масштаба оказался долгим.
       …Гостей сегодня ожидается множество. Главные - мама и учитель, которым благодарный сын и ученик приготовил места в первом ряду.
       …На этом концерте Игорь исполнит в память жертв тоталитарного режима концерт-сюиту одесского композитора Виктора Власова "Взгляды на страну ГУЛАГ" (по мотивам романа Солженицына). Это произведение очень ярко раскрывает возможности аккордеона.

Елена Кириченко,
"Киевские ведомости",
03.02.1999

…Программа концерта продемонстрировала более широкий диапазон возможностей инструмента, нежели кто-либо мог подозревать. Ну эстрадные пьесы-шансоны французских авторов, переложение Баха, да даже вариации на тему Паганини - это понятно. Но симфоническая увертюра Бетховена и "Времена года" Вивальди в переложении Игоря Завадского для аккордеона в таком потрясающем исполнении!?. Этого не ожидал никто.
       …Что же до исполнения классики - сам Игорь считает, что существуй аккордеон в ту эпоху, ни Бах, ни Бетховен ничего не имели бы против исполнения их произведений на аккордеоне.

Оксана Шевченко,
"Факты",
05.02.1999

…Цього року йому виповнилося 33 роки, а зовні він - десятикласник. Пише лівою рукою, бо в його справі ліва рука - "майстер", а права - "роботяга".
       Вдень їсть сиру моркву, а ночами грає на акордеоні. Він не пам'ятає себе без цього музичного інструмента і називає його "своєю другою половиною".

Лана Леонова,
"День",
10.02.1999

Общение с музыкантом было не менее интересно, чем его игра. Игорь поражает своей образованностью, интеллектуальностью, тенденциозностью, которые становятся тем более приятными открытиями для собеседника, что Игорь - человек довольно молодой…
       …Его успех - это талант многократно помноженный на труд. Он использует для репетиций даже время, когда вынужден находиться в дороге - в гастрольных поездках.

Елена Карелина,
"Вінницькі Відомості",
11.02.1999

Вітчизняні організатори концертів академічної музики довгий час "не помічали" талановитого виконавця, тому він змушений був особисто подбати про свій виступ… Того вечора навіть не всім бажаючим вистачило квитків…
       Серед гостей вечора були імпресаріо Бернар Кар'є та президент Європейської асоціації акордеоністів Клодін Оше. Увага з боку іноземних шанувальників справжнього таланту очевидна...
       - Кар'єра - поняття для мене цілком чужорідне. Вона не є моїм життєвим пріоритетом. Я зміг би виїхати лише в тому разі, якби мене звідси цілеспрямовано виживали.

Юлія Омельчук,
Хрещатик",
19.02.1999

Игорь дебютировал в своих сольных концертах в Португалии в 1993 году. Объездив с концертами многие страны Европы, он дал незабываемый концерт в Киевской филармонии, который по оценкам Клодин Оше, присутствовавшей в зале, имел невиданный успех.
       …Обольщенная Президент Европейской ассоциации аккордеонистов поспешила добавить концерт этого замечательного музыканта в программу своего ХІ фестиваля, который состоится под Парижем в городе Шартр.

Журнал "Accordeon", Франция
05.1999

- … Организовывая концерты три-четыре года назад, я мог рассчитывать увидеть в зале только своих знакомых и друзей - человек 100-150. А в этом году на благотворительном концерте в Доме учителя зал на 500 мест не вместил слушателей, люди сидели на ступеньках. И на концерте в Национальной филармонии был аншлаг, а многие не верили, что он возможен…

Светлана Бордун, Игорь Сергеев,
"Столичные новости",
№27, 20-27.07.1999

Жизненный и творческий оптимизм нашего соотечественника Игоря Завадского достоин "Книги рекордов Гиннесса"…
       …Квартира господина Завадского была ограблена и сожжена. Но наш герой не пал в уныние, а нашел в себе силы уехать во Францию, где был гостем XI Международного фестиваля аккордеонистов в Шартре.
       …Сейчас господин Завадский готовит сольный концерт в Национальной филармонии, серию благотворительных концертов.

Константин Дорошенко,
"День",
13.08.1999

…А ведь этот известный аккордеонист давно уже собирает не только изысканную публику - на его выступлениях можно увидеть и тинейджеров, и "кожаных" рокеров, и "неприкаянную" молодежь, и бабушек, ностальгирующих по временам юности.

Елена Кириченко,
"Киевские Ведомости",
27.10.1999

…Фигура достаточно одиозная в музыкальном мире: был завклубом, играл в подземном переходе и "между делом" побеждал в конкурсах. Его сравнивают со всеми выдающимися виртуозами, играющими на скрипке, но кнопочный аккордеон в свою очередь можно сравнить только с представителями царской семьи инструментов - роялем и органом.

Виктория Муратова,
"Сегодня",
03.11.1999

На днях жаждущие послушать аккордеон Завадского осаждали музей Шевченко, где Игорь давал благотворительный концерт. А сегодня - он хозяин сцены Колонного зала им. Н.Лысенко Национальной филармонии. Из 12 произведений, заявленных в программе, семь будут исполнены впервые. Среди них - собственная импровизация на пьяццолловское "Либертанго", собственная обработка вальса-мюзетт "Индифференс" Д.Коломбо, а также некоторые фантазии на темы украинских народных песен.
       Накануне концерта Игорь признался, что самая большая его мечта - чтобы спрашивали лишний билетик на концерт. Еще вчера в кассе все было продано…

Елена Кириченко,
"Киевские Ведомости",
04.11.1999

…После захватывающего начала на третьем номере программы неожиданно… сломался новый инструмент Игоря, подаренный ему народным депутатом Анатолием Новиком. (На ум пришел маэстро Паганини, которому недоброжелатели перед концертом подпилили на скрипке струны, но он с честью сыграл на последней оставшейся струне).
       Но аккордеон - не скрипка: на двух кнопках не сыграешь. В результате после двадцатиминутных мытарств инструмент удалось реанимировать… К чести музыканта, Игорь проявил потрясающую выдержку, с лихвой компенсировав нервное напряжение публики… В результате концерт приобрел почти интимный характер…
       Интересно отметить, что выступление проходило при непривычном для филармонических концертов антураже - в темном зале, луч света был направлен на Игоря, на стенах мерцали призрачные блики от металлических деталей аккордеона, а рядом с музыкантом размещались два картонных замка, напоминающих потемкинские домики. После основной части программы перед выступлением "на бис" Игорь как настоящая поп-звезда сменил концертный фрак на ослепительно-белый…

Оксана Шевченко,
"Факты",
12.11.1999

Чи може сьогодні зібрати повний зал слухачів не "розкручена" поп-дива або модна група, а виконавець академічної музики? До того ж, якщо він грає на акордеоні - не вельми популярному нині інструменті? І не закордонна зірка, а київський хлопець?
       Може. Коли це - Ігор Завадський... Нещодавно Ігор Завадський порадував своїх шанувальників сольним концертом у Національній філармонії. Задовго до його початку можна було почути запитання: "Чи немає зайвого квитка?" Та марно: всі вони були розпродані за два дні: аншлаг. Слухачі поринули у світ музики Баха, Вівальді, Моцарта, Бетховена. Не забув музикант і про сучасних композиторів Власова, Підгорного, Новикова та інших.

Анжела Афоніна,
"Хрещатик",
12.11.1999

В этот день зал Национальной филармонии был переполнен. Выступал наш соотечественник, киевлянин, за два года покоривший Европу и завоевывающий наконец-то признание в родной стране, музыкант, чья сверхзадача - поднятие престижа своего инструмента, как он того заслуживает. Инструмент этот, кнопочный аккордеон, один из самых тяжелых в переносном и в прямом смысле, потому что требует, кроме всего прочего, огромных физических затрат.
       То, что кнопочный аккордеон - инструмент сложный и капризный, требующий со стороны исполнителя особого внимания и любви, зрители смогли убедиться на концерте. При исполнении собственной транскрипции концерта Антонио Вивальди "Зима" музыкант был вынужден прервать исполнение - отказал один из переключателей регистров.
       После концерта я поинтересовалась у Игоря, почему, на его взгляд, подвел инструмент.
       - Объяснить происшедшее я могу лишь тем, что мой старый инструмент, на котором я завоевывал признание, "приревновал" к новому.

Ольга Зосим,
"День",
30.11.1999

На эту номинацию вдохновили строчки Игоря Губермана:
       "Я купил коробку кнопок
       И украл с витрины клей.
       Хватит этого для попок
       Всех моих учителей!"
       Второй претендент - мастер скоростного нажатия кнопки на игровом столе "Брейн-ринга" выдающийся кулинар современности Борис Бурда. Третьим стал Игорь Завадский, известный пропагандист кнопочного аккордеона. По количеству и скорости переключения кнопок победил лауреат международных конкурсов Игорь Завадский.

Наталия Хоменко, Виктория Муратова,
"Сегодня",
30.12.1999

1 февраля в Национальном доме органной и камерной музыки Украины состоится сольный концерт Игоря Завадского. Любители классической музыки наверняка получат удовольствие от неповторимого и несколько необычного переложения классиков...

"Факты",
28.01.2000

…Увидев паренька с баяном, каждый желает услышать до боли знакомое. Дамы из администрации Президента - "гопака", а крутые, с которыми тоже приходится встречаться (и которые, как замечает Игорь, так жестикулируют пальцами, что дай им в руки инструмент - творили бы чудеса) - "Мурку". Но Игорь Завадский держит марку и исполняет классические произведения.
       …Участники искренней и душевной встречи узнали много пикантных подробностей из жизни музыканта: в его доме конфеты хранятся в кубке, полученном во Франции, соседи изучили практически весь репертуар, исполняемый, как правило, после полуночи. А еще, Игорь практически избегает улицы, потому что стоит ему выйти из дома, он сразу же влюбляется…

Сергей Цыганков,
"День",
14.03.2000

"&": Как тебе удалось - без денег, без продюсера, без рекламы - сделать свой талант досягаемым для слушателя и завоевать имя?
       И.З.: Я просто шел к нему сам, без посредников. И в течение 10 лет его завоевывал. Все это время я играл в подземных переходах и вешал афиши - чтобы знали кто и что играет. Но никогда не играл на заказ, а всегда исполнял свой концертный репертуар - и в Киеве, и на улицах Европы.
       Мое имя знают больше простые слои населения, т.к. богатые по подземным переходам не ходят. И та "раскрутка", которую делают за деньги, у меня произошла путем прямого контакта с простыми зрителями.
       Но теперь, когда, например, у меня был сольный концерт в Доме органной музыки, на моих афишах было просто написано имя и фамилия. Я долго шел к такой афише, когда не нужно писать, кто я, какие у меня титулы… Просто - Игорь Завадский. Ведь единственная заслуга человека искусства -это полный зал на концерте.
       "&": Игорь, что для тебя значит музыка?
       И.З.: Если сказать одним словом, то это - состояние. Когда я понимаю, что состояние композитора становится моим и могу себя убедить в том, что это произведение написал я, а не он, тогда мне интересно, и такое состояние заражает зрителя. Они на моих концертах могут и плакать, и смеяться…
       "&": Как ты считаешь, есть разница в восприятии твоего творческого "я" здесь и там, за рубежом?
       И.З.: Здесь торжествует вера в справедливость. Узнав о моем пути, о том, что человек раньше играл в подземных переходах, но не остался там, а сумел пробиться выше и уже играет в филармонии, в Доме органной музыки, люди видят в этом для себя надежду, что они тоже смогут подняться. Я считаю, что для тех, кто рвется на мои концерты, этот фактор является главным. Они воспринимают меня как символ надежды. За рубежом во мне видят лишь музыканта. А здесь - личность, которая сумела чего-то достичь и реализоваться.
       "&": Если бы ты не стал музыкантом, в чем бы ты еще смог реализовать свой творческий потенциал?
       И.З.: …Главное для меня с самого детства - быть артистом на сцене. Для меня сам процесс "переливания крови" по схеме "зритель-артист" - это высшее удовольствие. Когда я отдаю всего себя, а обратно возвращается в десять раз больше, в обновленной и энергетически заряженной форме. Поэтому альтернативой для меня может быть только творчество, связанное со сценой и зрителями.

Ирина Бурлакова,
журнал "Комп&ньон",
20-24.03.2000

…Аккордеонист Игорь Завадский - экспортная гордость нашей культуры (наподобие "Динамо" в спорте)...

"Российско-украинский бюллетень" - электронная газета,
25.04.2000

Чи знаєте ви, що парки колись були справжнісінькими осередками культури. На літніх сценах грали духові оркестри, виступали відомі музиканти. Зокрема, Сергія Прокоф'єва, Володимира Горовця, Натана Мільштейна, Рейнгольда Глієра, Фелікса Блуменфельда можна було побачити на відомій вам літній естраді (поблизу Маріїнського палацу).
       ...Сольний концерт дав і відомий акордеоніст Ігор Завадський.
       - Яка публіка подобається вам більше?
       - Глядачі скрізь однакові. У Києві ж на мої концерти приходить багато тих, хто слухав мене ще у підземних переходах. Не зрадили вони мене і зараз. Саме любов залу є найбільшою винагородою для музиканта.

Марина Ісаєва,
"Хрещатик",
06.2000

-…Есть два берега Днепра, есть две стороны Крещатика, есть двадцатое и двадцать первое столетия, второе и третье тысячелетия, - начал Александр Павлович Быструшкин. - Почему бы не соединить их над Крещатиком символическим мостом тысячелетий? С двух сторон улицы поставить две высоченные, все в огнях, конструкции. Ровно в полночь они соединятся и образуют концертную площадку, на которую потом поднимутся лучшие наши исполнители. Я уже говорил с Игорем Завадским - он ведь в крещатикской "трубе" начинал, а теперь знаменитость мировая - он сказал, что счастлив будет играть НАД Крещатиком.

Соня Титова,
"Киевские Ведомости",
09.10.2000

Три флейты и мягкие аккорды рояля, плачущие скрипки и переливы органа. Нет, это не оркестр. Это Игорь Завадский играет на своем аккордеоне.
       …Созерцание его игры так же интересно, как и общение с ним. Его пальцы бегают по клавиатуре, в то время как выражение лица изменяется с каждым звуком, оно то смеется, то плачет. Человек и инструмент кажутся одним целым.
       …Еще совсем недавно многие киевляне останавливались, чтобы послушать, как играет Завадский в подземном переходе на Майдане Незалежности. Бросая пару монет в его чехол от аккордеона, многие думали, что этот человек с хрупким телосложением, моложавой внешностью был, возможно, чудо-ребенком из соседствующей консерватории.
       Но они и не догадывались, что этому ребенку было уже за тридцать и что он принадлежит к числу известнейших аккордеонистов мира.
       …Чуть более двадцати лет назад юный Завадский, учась в третьем классе музыкальной школы, дал свой первый концерт на острове Хортица около Запорожья, его родного города. Чтобы разрекламировать свой дебют, он расклеил написанные от руки объявления по всем ближайшим пионерским лагерям. Часовая программа состояла из собственных переложений песен "ABBA", "Bony M" и других популярных групп, но дабы полностью показать свои способности, молодой аккордеонист сыграл чрезвычайно сложный "Полет шмеля" Римского-Корсакова. Это было начало музыкальной карьеры Завадского…
       …"Я один из тех суперэгоцентристов, которые чувствуют, что одного признания таланта мало. Им нужен восторг и обожание публики",- шутит Завадский.

Анна Козьмина,
"Kyiv post",
07.12.2000

Только за последние годы сольные концерты Игоря Завадского состоялись в России, Югославии, Польше, Венгрии, Словении, Италии, Испании, Португалии, Германии, Франции. Прошлый приезд в столицу показал, что всех желающих попасть на концерт зал филармонии вместить не в состоянии, поэтому в канун третьего тысячелетия И.Завадский дал два концерта.
       Совершенно разные стили - индивидуальные (композиторские) и стили целых эпох; стремление в одном вечере сконцентрировать всю историю музыкального искусства на кнопочном аккордеоне - так вкратце можно охарактеризовать декабрьские концерты Игоря Завадского. Удивительная музыкальность позволяет ему сделать из аккордеона податливейший инструмент, звучание которого пленяет не только профессионалов, но и широкую публику. Это доказал аншлаг. Ведь для исполнителя главное - найти волнующий тембр, который заставит слушать не только Баха, Моцарта, Бетховена, но и его самого. Игорю Завадскому присуще еще одно редкое качество - он умеет создавать музыкальное произведение словно каждый раз заново. Для него исполнение - это непосредственный процесс. Исполненные им произведения живые, развивающиеся, стремящиеся, ищущие.
       Игорь Завадский очень тонко понимает и ощущает стиль композитора. Пьесы Вивальди, Баха, Дакена прозвучали с объективной созерцательностью, нигде музыкант не дал прорваться непосредственному чувству. В динамике - сопоставления контрастов, поэтому же принципу колоссальная нюансировка тембром, в интонировании - предельная точность, чистая атака звука. Исключением была фантазия Моцарта ре минор, которая произвела едва ли не самое сильное впечатление. Завадский трактовал Моцарта как одного из первых романтиков. Личностное начало проявилось здесь и в открытости чувств, и в психологизме, и в персонификации музыкальных тем, которые взаимодействовали и развивались по принципу интригующего сюжета, а не по законам "чистой" инструментальной музыки.
       Бетховен в исполнении Завадского был "переходным звеном" между двумя эпохами, синтезирующими в себе классицизм и романтизм. В Шопене подчеркнулась роль "поющей" гармонии и фактуры. А вариации на тему 24-го каприса Паганини Пальмера Хугеса непосредственно подготовила слушателей ко второму отделению концерта. Аллюзии на искрометную цыганочку настроили на восприятие более легкой, эстрадной музыки, в исполнении которой Завадский с виртуозностью показал неудержимое остроумие и задор.

Яна Иваницкая,
"Зеркало недели",
16.12.2000

Завадського характеризує спрага до експерименту. Чи не основну частину його репертуару займають авторські перекладення класики, написаної для органа, скрипки, фортепіано, навіть флейти з оркестром.
       ...Він упевнений, що, якби Бах і Моцарт дожили до винайдення акордеона, вони обов'язково писали б для цього інструмента. Після одного з паризьких концертів Завадському запропонували зіграти у французькому оркестрі на своєму інструменті партію скрипки. Серед планів музиканта - виконати програму, де він буде акомпанувати відомим українським і російським виконавцям у різних жанрах.
       Коли слухаєш Завадського, запитуєш себе, звідкіля в людині береться бажання і спроможність перемінити на свій лад якусь дрібницю у світобудові. Наприклад, замінити кнопковим інструментом струнні, смичкові, клавішні, ударні й духові. Зіграти, по-своєму розтягши чи скоротивши регламентовані паузи, не на "тому" інструменті, не "той" твір і не для "тієї" аудиторії. Певно, це бажання - примха самого Творця тієї таки світобудови...

Тарас Антипович,
журнал "ПіК",
18-25.12.2000

…Завадского повсюду сопровождает мистика. Так, например, в Киеве, на открытом концерте в Мариинском парке, во время исполнения "Токкаты и фуги" Баха… в небе сверкнула молния и грянул раскат грома - один-единственный раз за весь день!.. Впрочем, козни недоброжелателей тоже вносят некоторое разнообразие в будничную суету. Во время одного из выступлений в Национальной филармонии Игорь вдруг обнаружил, что в его новеньком аккордеоне не работает механика левой клавиатуры. Игорь на свой страх и риск интуитивно нащупал точку, при нажиме на которую механизм худо-бедно реагировал, и так доиграл концерт. После концерта отдал инструмент мастеру, и… каково же было его удивление, когда выяснилось, что чья-то "заботливая" рука в отсутствие музыканта открутила крышечку устройства и сделала внушительную вмятину на механизме, отчего его заклинило.
       Недавно у Игоря были совместные гастроли по России… с Гариком Сукачевым. Игоря выпускали в первом отделении. "Вообще-то, они ждут нас, - лениво размышляли рокеры. - Но кто знает, вдруг они и тебя послушают какое-то время. Если продержишься на сцене больше пяти минут, можешь считать, что одержал большую победу". Рокеры не лукавили: рок-публика вряд ли способна вслушиваться в звуки аккордеона, зная, что гвоздь программы - "Неприкасаемые". На концерте в Уфе Завадский отыграл полноценную программу - 45 минут. Мало того - его вызывали на бис, позабыв, казалось, о Сукачеве. Местное телевидение и пресса, а также поклонники атаковали гримерку Завадского, минуя рок-звезду. Сукачев очень удивлялся, но Игоря поздравил. Правда, почему-то больше в тур не звал.
       …Кстати, в новогоднюю ночь Завадский вместе с другими украинскими артистами будет выступать на символическом Мосту Тысячелетий, который раскинется над Крещатиком - как раз над тем подземным переходом, где Игорь когда-то начинал свою карьеру…

Григорий Свиридов,
"Факты",
22.12.2000

Друзья и поклонники Игоря Завадского отметили в Колонном зале двадцатилетие его творческой деятельности, за точку отсчета карьеры музыканта взято его первое выступление в 14-летнем возрасте в пионерском лагере.
       …Программу вела телеведущая Светлана Леонтьева.
       "Я знаю Игоря несколько лет, - сказал народный артист Украины (и в прошлом баянист) Николай Мозговой, который пришел на концерт с женой. - Игорь Завадский доказал, что он смелый человек; он играет как настоящий артист, у него есть контакт с публикой. Это настоящее искусство, а не туфта. Музыка - всегда музыка, на каком бы инструменте ее не играли".

Наталья Куляева
"Сегодня",
23.12.2000

10 и 12 декабря в Колонном зале им. Николая Лысенко Национальной филармонии Украины состоятся концерты украинского аккордеониста Игоря Завадского, известного не только своим исполнительским мастерством и личным обаянием, но и авторскими переложениями классической музыки для кнопочного аккордеона, который в нашей стране привыкли называть баяном.
       …Музыкант отмечает 20-летие своей творческой деятельности. Игорь Завадский уже трижды выступал в филармонии, но впервые попытается исполнить два концерта подряд.
       Подарка любителям классической музыки - телеверсии концерта - на этот раз не будет. Автор музыкальной программы Национальной телекомпании Украины "Классик-премьер" Татьяна Миленина сообщила нам об отказе руководства филармонии разрешить проведение съемки концерта Завадского, поскольку телекомпания не может оплатить выставленный филармонией счет.
       Так как необходимых денег нет ни у Завадского, ни у государственного канала, талантливый аккордеонист сможет встретиться со своими поклонниками лишь в зале филармонии.

Лана Ус, "Украина.Ru",
российско-украинское интернет-издание,
24.12.2000

Кнопочный аккордеон, а попросту баян, в "многодетной" семье музыкальных инструментов долгое время оставался скромной золушкой. Пока не появился Завадский, которому суждено было сыграть в судьбе инструмента роль доброй феи.
       …Музыкант верит, что если один его слушатель на следующий концерт приведет еще десятерых, слава его обязательно настигнет.
       - Правда ли, что в январе на концерте ко дню рождения вы собираетесь аккомпанировать популярным исполнителям?
       - Меня всегда привлекал эксперимент. В первую очередь, над собой. Интересно не только показать зрителю, что мой инструмент прекрасен и сольно, и как аккомпанирующий, но и "попинать" собственный эгоцентризм. Мне трудно смириться с тем, что настоящий артист должен играть и эпизодические роли, но это-то как раз - истинная правда. Относитесь к этому опыту как к эксперименту, а не тенденции.
       - Нет ли у вас планов основать собственную музыкальную школу?
       - Это очень сложный вопрос. Какое-то время я работал в Университете культуры, где предложил концепцию кафедры аккордеона, но ее отклонили, потому что там приветствуется лишь эстрадная музыка, на которую есть спрос сегодня.
       -…Я считаю большим успехом и огромным счастьем, что на мои концерты приходит слушатель.
       - Вы знаете какую-то особую тайну?
       - Вряд ли только это можно назвать тайной. Во-первых, я стремлюсь каждое выступление сделать похожим на театральный спектакль. Во-вторых, я своих слушателей очень люблю, а это всегда чувствуется. А что на концерте главное? Атмосфера. Моя задача, чтобы у человека, пришедшего в зал, завибрировали особые струнки души, которые в повседневной жизни "не звучат".

Светлана Белоус,
"Киевский телеграф",
25-28.12.2000

Після перемоги в 95-ому році на престижному конкурсі в Італії, коли Завадський з України отримав сто балів із ста можливих - Європа визнала Завадського одним з найкращих акордеоністів.
       Ігор свій іменинний концерт не афішує, бо арендувати великий зал музикант ще не має змоги, а знайти спонсора - в Україні нелегко. Це в Парижі влаштовують сорок один концерт і запрошують українського музиканта на все готове, а в Києві - все своїми силами. Найдорожчий квиток на концерт Завадського в Україні - п'ятдесят гривень, за кордоном - п'ятсот доларів.

Леся Сакада,
ТСН, Студія 1+1,
22.01.2001

По случаю юбилея был устроен импровизированный актерский капустник, к коему Нина Матвиенко поддала автентики. Телеведущая канала "Интер" Светлана Леонтьева и весьма экстравагантная красноволосая Виктория Вирская-Котляр (вдова легендарного хореографа), которая, кстати, весьма редко выходит в свет, отделались добрым словом. Не обошлось без политиков: поздравить именинника приехал представитель Президента в Верховном Совете Роман Бессмертный, было также замечено несколько нардепов, которым оказалось не чуждо звучание аккордеона. Но главным героем вечеринки был, конечно, сам г-н Завадский, в разговорном жанре не менее умел, чем во владении инструментом.

Ксения Ли,
"Комсомольская правда" в Украине",
26.01.2001

"Посторонним вход строго воспрещен в связи с опасностью подхватить музыкальный вирус!" Такое шутливо-устрашающее предупреждение красовалось на приглашениях, которые вручали гостям известного аккордеониста Игоря Завадского у входа в столичный Дом учителя.
       В свой 35-й день рождения Игорь играл, причем не только на инструменте, но и (слегка) на нервах ценителей его таланта. Шли люди на концерт - попали на капустник. В школу. Да не простую, а для детей с музыкальными отклонениями.
       В этом-то странном учебном заведении завуч (она же - ведущая телеканала "Интер") Светлана Леонтьева и кандидат в учителя музыки Завадский вели открытый урок. Игорь Борисович, изо всех сил доказывая строгой Светлане Ивановне свою профпригодность, играл классику (Баха, Шопена, Вивальди), рок ("Финальный отсчет" группы "Европа"), попсу (старенькая "Песня первоклассника" Пугачевой), народную музыку ("Ты ж мене підманула"): Звучали и мелодии из известных кинофильмов "Шербурские зонтики", "Цыган", "Мой ласковый и нежный зверь"… А Леонтьева даже подыгрывала Завадскому. Таким поистине "капустным" репертуаром именинник шокировал публику - на своих концертах он обычно исполняет классические вещи.

Наталия Орлянская,
"Киевские ведомости",
26.01.2001

В суботу 7 квітня до Шостки завітає Ігор Завадський…
       Виступ майстра передбачається бути не лише сольним. Дві п'єси І.Завадський виконає під акомпанемент дитячого духового оркестру БК "Свема" (худ. керівник В.Ященко).
       …Слід зауважити, що акордеоніст зі світовим іменем дасть саме благодійний концерт у фонд дитячого духового оркестру БК "Свема".

Кирило Мелашенко,
"Перекресток", г.Шостка,
05.04.2001

- ...Вы прекратили учавствовать в конкурсах?
       - Здесь совпало несколько моментов. Я узнал и понял, на что я способен. Также мне было важно получить признание у специалистов, которые способны объективно оценить игру музыканта... Я, в принципе, не конкурсный исполнитель. На конкурсе всегда требуется играть правильно и точно, а я стремлюсь играть за счет эмоций, чувств, своей энергетики. Собственно, я всегда переступал через себя, когда участвовал в конкурсах. Просто мне нужно было себя примерить под мировые стандарты.
       - Чем же привлек Вас Киев, ведь Вы родились в России?
       - Киев мне нравится своей особой энергетикой. Вообще-то любое место на земле может быть моим домом, но при одном условии: я не могу там находиться постоянно. Как-то я заметил, что когда занимаюсь музыкой в Киеве, то у меня всегда возникает необычайное вдохновение...
       - А как же линия Киев-Париж?
       - И все-таки Киев. Хотя Париж максимально близкий город по моему мироощущению... Начиная с 1996 года я поставил себе цель завоевать Киев, получить признание у киевской публики.
       - Должно быть, Ваши родители рады за Вас?
       - Моему папе сейчас 85 лет. Я родился, когда ему было уже 50. Папа всю жизнь мечтал о том, чтобы кто-то из его детей стал музыкантом, ведь он всю свою жизнь играет на баяне, но никто из его детей, кроме меня, не пошел по его стопам. Хочу сказать, что насильно меня никто не посылал в музыкальную школу. Свой выбор я делаю в жизни всегда сам... - ...Символично было для меня играть в Киеве на Майдане Незалежности во время празднования Нового 2001-го года. Представляете, я играл высоко над Крещатиком, на Мосту тысячелетий! А ведь когда-то все начиналось всего лишь с игры в подземном переходе.
       ...Одним из последних Указов, подписаных Президентом Украины Леонидом Кучмой в минувшем тысячелетии, стал Указ о присвоении Игорю Завадскому почетного звания "Заслуженный артист Украины".

Бранко Станиц,
"Welcome to Ukraine"
06.2001

Відомого віртуоза-акордеоніста Ігоря Завадського порівнюють з билинкою, що пробилася крізь асфальт...
       Нещодавно музикант повернувся з благодійного туру і презентував шанувальникам свій перший компакт-диск "Мінор. Від Баха до П'яццолли". Щоправда, один компакт з його виступом уже вийшов. Коли Ігор виступав у 1999 році в Парижі, було зроблено запис на одному з його концертів. Він увійшов до того, першого диску "35 найкращих акордеоністів світу". А сам виконавець про це й не знав. Друзі, випадково придбавши компакт, хотіли подарувати Ігореві і були вкрай здивовані, побачивши там його прізвище.
       Чому така сумна назва? Всі знають, що "мінор" означає "глибока туга". Але з французької мови "мінор" перекладається ще й як підліток, тінейджер, неповнолітній. Існує ще одне значення - шахтар. Що ж, певно, це символічно. В підземному переході, як у шахті. А перші акорди тінейджера врешті-решт, хоч і через десять років, але піднесли Ігоря Завадського над Хрещатиком.
       На думку виконавця, мінор буває різним, бо має неоднакове походження. Наприклад, споглядання й замріяність - в "Очереті" Куперена, прощання з коханням - у "Вальсі сі мінор" Шопена, тривога і торжество чистої гармонії - в "Зимі" Вівальді, ностальгія - в "Лібертанго" П'яццолли, експресія героїзму - в "24-му каприсі" Паганіні, оплакування героя - в "Адажіо" Альбіноні, згадка про прекрасне - в "Ноктюрні до дієз мінор" Шопена, дитяча безпосередність - у "Жарті" Баха.
       - Коли Ігор грає, я точно знаю, що маю душу,- сказав після презентації диска полковник-афганець…
       - Бог послав цього хлопця на землю, щоб ми могли очиститися, - філософськи зазначила народна артистка України Ніна Матвієнко.

Наталя Зінченко,
"Хрещатик",
27.06.2001

Вот человек, о котором впору снимать американские мелодрамы, - Игорь Завадский. Классическое воплощение пресловутой American dream, Если Украина когда-нибудь станет цивилизованной страной, где пофигизм будет следствием пресыщенности, а не обреченности и фатализма, его биографию обязательно экранизируют. Потому что сказка о Золушке или история о мальчике-с пальчике (или, если хотите, мальчике с беглыми пальчиками, виртуозно танцующими по кнопкам баяна) - безусловно, универсальна, но ради правдивости нуждается в непременном колорите конкретного места и времени.
       ... Конечно, когда-нибудь о нем снимут фильм. О хрупком мальчике с волшебными пальчиками. И только сам он будет знать, что секрет его победы зависел не только от таланта и везения, но и от знания, что удачу не ждут, а погоняют. Неунывающей улыбкой, готовностью к действию и встрече, верой в себя и способностью заражать этой верой других.

Сергей Васильев
"Столичные новости",
26.06-02.07.2001

Цього разу у столичному клубі "Джосс" зібралися його друзі, шанувальники і представники різноманітних мас-медіа на презентацію компакт-диску "Мінор. Від Баха до П'яццолли". Ігор, який ще донедавна, як сам пояснював, не сприймав студійних записів (мовляв, через втрату енергетики), зізнався, що його уяву перевернув запис у студії напередодні нового тисячоліття. А тому в травні він "засів у студії" і записав свій перший альбом...
       Відома українська співачка Ніна Матвієнко сказала, що в моменти, коли грає Ігор, благословляються небеса. А взагалі, під час будь-якого спілкування з Ігорем відчуваєш, що це людина, яка випромінює і дарує добро.

"Обрій",
5-11.07.2001

Для мене поняття відпочинку - умовне. Скоріше, це зміна місця проживання і занять. Однак із великим задоволенням відвідую екзотичні краї. Передостанній Новий рік зустрічав у Еміратах. Вперше у житті став на водні лижі, а ще - на піщані (спускався з барханів). Покатався на верблюді та здійснив захопливу поїздку джипом по пустелі. Ніч у пустелі незабутня: ми пекли на вогнищі всіляку смакоту, а тим часом холоднішало, темніло, на небі з'являлися зорі, і я сам почувався маленькою піщинкою в безмежному Всесвіті.
       Минулого літа, після іспанського курорту Ллорет-де-Мар, де спізнав комфорт, багатство й нічне життя, я вирішив "змінити декорації" й поїхав до Криму, в Алупку. Була змога оселитись у пристойній квартирі чи гарному санаторії, але я вибрав... звичайний сарай. Захотілося відчути себе Робінзоном. У тому сараї не було ні води, ні кухні, ні навіть вікон, але саме там на мене зійшло надзвичайне натхнення. Тож я розучував нову програму, частина якої увійшла до мого компакт-диску.
       А в пору свого студентства я мандрував ще оригінальніше. Допомагали... застуди. Узяв лікарняний - і вперед, у путь. Ішов на вокзал і брав квиток до будь-якого міста, де ще не бував, - звісно, в межах Союзу, але не ближче 12 годин їзди. Так відвідав Алтай, Північний Казахстан, Москву, Ленінград, Кишинів... Мандрував з акордеоном, тому притягував до себе людей. Тож інструмент був ще й своєрідним засобом до виживання. Та, мабуть, лишається ним і по сьогодні...

Журнал "Міжнародний туризм",
07.-08.2001

І знову він у нашому місті, єдиний і неповторний, володар однієї в усій Україні "Золотої Ліри", лауреат українських та зарубіжних конкурсів, заслужений артист України, Людина з великої букви - Ігор Завадський!
       На поточний момент в репертуарі Ігоря приблизно 70 творів. Але в переліку творів, які він зіграв на протязі своєї 20-річної концертної діяльності налічується аж - 745 творів!
       Зразу після концерту Ігор дуже поспішав і метушився, щоб роздати усім автографи і встигнути - як ви думаєте куди? - звичайно, на футбол! (Україна - Польща). Він великий любитель футболу, настільного тенісу та шахів. Багатогранна особистість!.. Також своїм хобі Ігор вважає подорожі по світу, бо любить їх понад усе (звичайно після дівчат і музики).
       Шановні читачі, подальша інформація - повний ексклюзив: Ігор Завадський володіє дивною властивістю. Вперше Ігор приїхав в Київ, на консультацію до консерваторії, 25 квітня 1986р. Після неї поїхав до себе додому в ніч з 25 на 26 квітня. Приїхавши в Запоріжжя, дізнався, що вночі на ЧАЕС вибухнув 4-й реактор. Після цього, за багаторічну практику помітив, що після того, як він прибуває з-за кордону, в світі трапляється якесь нещастя, але не в Україні.
       Наприклад, 11 вересня він повернувся з Вільнюсу, і ось тобі - наступного дня дізнався, що американським хмарочосам - повний гаплик.
       (Од себе зазначимо, що вміння своєчасно опинитися вдома - теж талант, та такий, якому можна позаздрити і яким теж треба захоплюватися!)
       Так ось він який, відкритий і загадковий Ігор Завадський!

Іван Ніколайчук
газета "Yes", м.Славутич
№20,10.2001

У столиці Литви нещодавно закінчився Міжнародний фестиваль акордеоністів.
       …Відкриття відбувалося у старовинній ратуші. Там найкраща акустика у місті. Кожен учасник мав представити лише один твір. "Холодні" прибалтійці так гаряче викликали Ігоря на "біс!" після виконання бахівської "Токати і фуги ре мінор", що він зіграв ще й другу свою "візитівку" - "Лібертанго" П'яццолли. Після цього знову були овації, і директор змушений був попросити Ігоря виконати ще щось.
       На завершальному вечорі у Національній музичній академії Литви Ігор виступив з сольним концертом…
       - Ігоре, як вас сприймали стримані і неквапливі прибалтійці?
       - Дуже гаряче. Я не сподівався на таке. Наслухавшись анекдотів про "гарячих прибалтійських хлопців", думав, навіть аплодувати не будуть. Радий, що помилився. А неквапливі тут тільки ліфти та світлофори. Причому настільки, що вперше піднімаючись ліфтом у готелі на свій поверх, я так довго чекав, поки підйомник рушить, що не втерпів і вийшов, гадаючи, ніби той зіпсувався. Виявилося, нічого подібного. Ліфт у них завжди так довго "думає". До речі, деякі світлофори "думають" ще довше - хвилин зо дві-три. Коли ми з директором фестивалю їхали по місту, то, зупинившись на червоне світло, встигли вийти з машини і випити по філіжанці кави. Тож неквапливість прибалтійців, в усякому разі литовців, значно перебільшена… З цікавістю дізнався, що ця невелика країна говорить аж п'ятьма діалектами. Причому вони так поміж собою відрізняються, що люди з різних міст одне одного не розуміють. А ще я помітив: молодь не знає історії. Коли я їду до якоїсь країни, то завжди вивчаю її звичаї, культуру. І частенько помічаю, що маю про державу більше інформації, аніж місцеві жителі. Щоправда, в Україні також існує схожа тенденція.

Наталя Зінченко,
"Хрещатик",
12.10.2001

Сонная от дождя, кутаясь в пальто, я ехала к Игорю Завадскому и думала, что с детства терпеть не могу баянистов. Завалинка, орущие девки, Сенька-гармонист, разухабистые звуки, рвущиеся из мехов исконно народного инструмента... Боже, ну и тоска!
       Без вопросов: Завадский - гордость Украины, виртуоз, звезда, обладатель всех мыслимых и немыслимых мировых Гран-при. Ясное дело, на своем дорогущем кнопочном аккордеоне он играет не частушки, а - Баха, Бетховена, Вивальди. Поговаривают, что если закрыть глаза - не отличишь от симфонического оркестра. Чудесно. Но, спрашивается, почему в таком случае не послушать оркестр?! Каждому свое, ведь так? Баяну - баяново, оркестру - оркестрово. Вот такие были мысли.
       А потом... Кто-то назовет это "влиянием мощной энергетики", кто-то скажет - обаяние таланта, а я считаю, что это просто магия. И он, Завадский, - обыкновенный волшебник.
       "Здрасьте!" - открыл дверь тоненький, похожий на десятиклассника мальчик. "Здрасьте!" И с этого момента дождь сменился щекочущим веселым сиянием, которое исходило от него. В какой-то момент начало казаться, что мы - персонажи детского мультика, а Игорь сейчас превратится в воздушный шарик и улетит в небо.
       - Два пиджака. У меня всего два пиджака. Черный и белый, - тараторит он, поглядывая, как верный друг и крестный брат Андрей ("мой Санчо-Панса, мои глаза, мой пресс-секретарь") собирает "концертный" багаж.
       Мало того, что Завадский очень плохо видит, он еще и рассеянный как Паганель. Заблудится в трех соснах. Умрет с голоду. Поэтому Санчо-Панса всегда рядом. У Игоря сегодня два выступления. "Пора, пора", - говорит Андрей, одевая своего донкихота, как куклу.
       - Так вот, обожаю переодеваться и вообще маскарадничать, - с ходу продолжает Игорь. - Бывает, перед концертом наклею усы или бороду и пойду себе в публику "М-м-м, что вы знаете о Завадском? Как бы вы оценили его творчество?" - спрашиваю самую красивую девушку, представившись, к примеру, журналистом.
       Сам Завадский обожает слово "магия". Ну, разве не магия, говорит он, сегодня концерт на кондитерской фабрике, а тут как раз письмо пришло от поклонницы - кондитерши из Чернигова. Письмо уморительное, трогательное. Вот, например, отрывок "Когда слушала, как вы играете, думала, а что я, я сделала в своей жизни? Шоколадные конфеты? Мерзкие конфеты, от которых у детей портятся зубы?"
       А разве не магия, что он, Игорь, давал первые свои концерты в переходах метро, а в ночь Миллениума, - играл перед полумиллионной толпой Крещатика, поднявшись на мост Тысячелетий?
       ...У Игоря до сих пор так и нет импресарио, он сам придумывает свои концерты, ведь играть надо постоянно.
       - Это ужасно тяжело самому все организовывать. Столько сил и времени забирает, что выход на сцену уже кажется чем-то второстепенным, - жалуется Игорь. Но искренне верит, что импресарио, честный и надежный, вдруг появится в его жизни. Ведь вокруг так много людей, очарованных его магией.
       ...Вообще, гостей Игорь любит. А сам ходить - ни-ни. "Потому что там, в гостях, приходится к чужим правилам приспосабливаться, а я - эгоцентрик", - гордо говорит Игорь. Кстати, скромная квартирка на Подоле, подаренная ему столичной мэрией, с трудом пережила новоселье. В тот день у Игоря как раз был концерт и он, в своем стиле, возьми да и скажи на весь зал: а приходите-ка ко мне в гости по такому-то адресу. Ну и пришли. Все 150 человек.
       ...Со своим Санчо-Пансой Игорь познакомился странным образом. На одном из концертов подошли к нему совершенно незнакомые люди и попросили, чтобы он уговорил их сына, Андрея, покреститься в церкви. "Это было удивительное совпадение, потому что я тоже был некрещеный и в то время как раз сам подумывал сделать такой шаг", - вспоминает Игорь. Став крестным братом Завадского, Андрей не отходит от него ни на шаг. "Просто летопись моей жизни пишет. Думает, что это когда-нибудь принесет ему бо-о-ольшие деньги", - подкалывает верного друга Завадский.
       ..."Вот взять, к примеру, Паваротти. У него в юности голос был лучше, чем сейчас, а гонорар мизерный. Пока случайно не встретился ему венгр-импресарио и не предложил гонорар в 1000 долларов", - и Завадский мгновенно проводит магическую параллель: у него-то первый тысячедолларовый гонорар случился как раз таки в Венгрии. К чему бы это?
       Как только такси с Игорем свернуло за угол, стало грустно и холодно, город потускнел и затих. Мультик закончился. И я снова вдруг вспомнила, что с детства терпеть не могу аккордеонов. Но почему тогда всхлипывала, когда Игорь играл Баха? Потому что это был Бах, или потому что играл Завадский?
       ...Игорь уверен, что покорит мир. Уверен, как ребенок, который знает, что станет взрослым. Надо только немножечко подождать. И волшебство, которое сопровождает каждый его шаг, сделает свое главное дело.

София Титова, "КВ" на диване",
приложение к газете "Киевские ведомости",
12-19.11.2001

У зал бурхливо ввірвалася музика Баха, грянув оркестр... Здивовані глядачі шепотіли: "Цього не може бути!" Бо бачили перед собою лише одного молодого чоловіка з акордеоном. За мить на сцену вже летіли пухнасті сніжинки, як доповнення до твору "Зима" із циклу "Пори року" Вівальді, та сяяла барвами "Літня гроза". А виконавець, як і раніше, сам-один змушував публіку повірити в реальність того, що відбувалося... Так минулого понеділка полтавців чарував молодий київський акордеоніст Ігор Завадський.

Надія Дубровська,
"Полтавський вісник",
28.12.2001

З тріумфом відбувся концерт у театрі імені М.В.Гоголя заслуженого артиста України Ігоря Завадського.
       Ігор Завадський подарував полтавцям програму з творів Баха, Вівальді, Шопена та інших композиторів. Сьогодні в його репертуарі понад 70 творів, і він несе своє мистецтво вдячним слухачам.

"Зоря Полтавщини",
04.01.2002

Музикант, який грає переважно класичну музику, цього разу виконував популярні хіти, а також акомпанував своїм учням, народним артистам і навіть команді КВК...
       Привітати маестро прийшли також народна артистка України Ніна Матвієнко і команда КВК "Харківські менти", які вже давно дружать із Завадським і навіть запрошують його на свої виступи. "Менти" запевняють, що в Ігоря, крім музичного таланту, унікальне почуття гумору.

Олександр Загородний,
ТСН, телеканал "1+1",
21.01.2002

...Сегодня музыкант собирает полные залы и традиционно в свой день рождения устраивает благотворительные концерты. Причём - каждый раз удивляет собравшихся не только новым репертуаром, но и тем, что даёт возможность рядом с мэтрами - выступить молодым начинающим музыкантам.
       ...Сегодня на концерты Завадского сложно достать билетик. Но самым главным критиком и слушателем была и остается мама. Нина Петровна воспитала семерых детей. Младший - Игорь рос странным мальчиком: до двух лет молчал, а потом заговорил, запел и заиграл почти одновременно.
       ...Считается, что максимальный профессионализм инструменталиста - когда его исполнение приближается к звучанию человеческого голоса. То, что Игорь левша - помогает ему лучше чувствовать инструмент.
       "Мех растягивает левая рука и ведение звука полностью зависит от левой руки. Если говорят, что правая рука - это мотор и сердце инструмента, то левая - это душа инструмента. Поэтому этот инструмент для леворуких и в этом мой плюс".
       К своему зрителю Игорь шел долгих десять лет, без продюсера, денег, рекламы. Зато теперь оглянуться не стыдно, и вперед идти не страшно. Ваш выход - маэстро!

"Подробности",
телеканал "Интер",
22.01.2002

Пятый год Игорь Завадский в день своего рождения устраивает концерт, таким образом подводя итоги. Прошлый год для музыканта был достаточно успешным: он получил звание заслуженного артиста Украины, выпустил свой первый компакт-диск, объехал с концертами практически всю страну.
       - В каждом городке, где я побывал, встречался с учениками музыкальных школ и училищ, - говорит Игорь Завадский. - Среди них так много талантливых ребят, что я не мог не пригласить их к себе на день рождения!
       На сцене вместе с Игорем Завадским выступали детский образцовый духовой оркестр города Шостки, команда КВН "Харьковские менты", ВИА "Краяны" из Полтавской филармонии и студия современного танца "Винекс" из Славутича. Сам же музыкант представил на суд слушателей новые произведения, переложенные им для аккордеона. Поразительно, но Концерт Вивальди для скрипки с камерным оркестром может сыграть один человек на одном инструменте! Хотя, если закрыть глаза, кажется, что звучит оркестр.
       ...Недаром концерт назывался "Сюрприз". Нечасто доводится увидеть на одной сцене трех музыкантов, столь блистательно играющих на аккордеонах, как это делали студентки Киевского областного училища культуры близнецы Василиса и Лариса Оксимец и сокурсница Игоря Завадского по консерватории, заслуженная артистка Украины Евгения Черказова. А когда на сцену вышли Нина Матвиенко и хор мальчиков и юношей им. Л.Ревуцкого, Игорь Завадский взял в руки... бубен. Мама музыканта подарила всем песню "Очи черные". И уже когда все выступили, на сцене оказался популярный артист театра и кино Владимир Горянский. После того как он спел под аккомпанемент именинника, родственники и близкие друзья Игоря Завадского переместились, как это водится, к столам, и зазвучали тосты...

Виолетта Киртока,
"Факты",
23.01.2002

Сказати, що Ігор закоханий у музику, нічого не сказати. Він нею живе! Дивовижна пам'ять, віртуозна техніка, блискучий артистизм... Коли маестро бере акордеон, мелодія лине ніби з простору, з повітря.
       ...Тепер в Ігоревій трудовій книжці, яка раніше лежала вдома у шухляді, буде запис, що він соліст Полтавської філармонії.

Олена Денисова,
"Хрещатик",
30.01.2002

Ігор Завадський дав концерт у Будинку актора саме 20 лютого. Цього року цей день особливий, такий випадає раз на тисячоліття: як не читай - хоч зліва направо або справа наліво, а результат один. Отож артист одразу заявив, що вірить у магію чисел. І почав... чаклувати.
       Передусім здивувало те, що майже всю програму музикант підготував за два місяці. "Ноктюрн мі бемоль мажор" Фредеріка Шопена та "Прелюдія і фуга до мінор" Іоганна Себастьяна Баха прозвучали в його виконанні вперше. Як завше, акцент був на творах улюблених композиторів - Баха, Вівальді, Шопена.
       А потім почалася справжня музична вакханалія. Балаган. Щоправда, маестро попередив: я заманюю (!) публіку класикою... Одне слово, експериментували над глядачами від душі. Доклав до цього рук актор театру та кіно Володимир Горянський, котрий був заявлений як ведучий концерту. За згодою, ясна річ, Завадського. Звучало попурі мелодій різних народів, навіяне весіллям Горянського, котре відбулося чотири дні тому. У супроводі акордеона новоявлений чоловік співав "Здорово, здорово, або Утро после свадьбьі". Слова пісні дали йому за дві години до виступу. Акомпаніатор почувався розкуто, час від часу коментуючи події. На кшталт: що народніший артист, то непередбачуваніший, і грати з ним складно. Діалоги із заслуженим актором інколи нагадували виступи славнозвісних Штепселя і Тарапуньки.
       Дует Ігоря Завадського та Євгенії Черказової приймали, як завше. Тобто чудово. А музична солянка - певно, витівки магічних чисел. Такий цей день: 20.02.2002.

Віра Кульова,
"Хрещатик",
22.02.2002

"З цього хлопця виросте велика людина... Ви ще про нього почуєте..." - пролунали біля мене промовлені в нікуди слова старенького дідуся. Він, як втім і дехто з випадкових перехожих, мимоволі зупинився посеред підземного переходу на Хрещатику, що зараз зветься"трубою", збентежений грою на звичайнісінькому баяні молодого парубка. Той, здавалося, не помічав оточуючих. Він увесь був у своїй музиці, що відлунням відбивалася у "підземці", сповнюючи її чарівними звуками. З наполегливістю учня хлопець грав і грав, збираючи круг себе публіку...
       Пильне досвідчене око старенького дідуся ще тоді, в "підземці", розпізнало в ньому "роботягу", людину цілеспрямовану, сповнену життєвим оптимізмом, для якої музика - його життя, а улюблений музичний інструмент - частина його самого. Мудрість підказала: ціна такій працьовитості, помноженій на безперечний талант, - УСПІХ - явище скоріше закономірне, аніж випадкове!
       ...Слава не змінила Ігоря. Він, як і раніше, відкрита, товариська, весела людина. Не зупиняється він на досягнутому. Вважає, що й учнів йому мати ще зарано, мовляв, ще себе не вичерпав, ще має багато планів, хоче досягти набагато більшого. Нездійсненою є поки що мрія про створення в Україні, у Києві, Міжнародної академії акордеона.
       Він - великий оптиміст, і цим невичерпним оптимізмом заряджає всіх оточуючих.
       Ігор Завадський на вигляд - 17-річний юнак, заграє - маестро!
       Те, що любов з першого погляду існує, - доведено. А чи існує кохання з першого... акорду? Гадаю що так. Сумніваєтеся? Спробуйте, послухайте Завадського!

Тетяна Сонгарова
"Афіша міста", м. Біла Церква,
01.03.2002

Игорь Завадский, неуемный экспериментатор в обработке классических призведений для кнопочного аккордеона, ко Дню Киева подготовил новую концертную программу. Он ее сыграет в Национальной филармонии. И на этот раз без эксперимента не обойдется: концерт Вивальди будет впервые исполняться в сопровождении специально созданного ансамбля "Гранд-аккордеон" под управлением заслуженной артистки Украины Евгении Черказовой. Это должно быть что-то необычное, поскольку еще, кажется, не было случая, чтобы сразу десять аккордеонистов-клавишников аккомпанировали аккордеонисту-кнопочнику.

Татьяна Иванова,
"Факты",
24.05.2002

26 травня у Колонному залі імені Миколи Лисенка Національної філармонії відбувся концерт Ігоря Завадського. До слова, маестро в новій ролі - заслуженого артиста - постав перед численними шанувальниками вперше. Грав він не тільки соло, а й у дуеті із заслуженою артисткою України Євгенією Черказовою та в супроводі створеного для цього виступу з найкращих студентів Національної музичної академії ансамблю 'Транд-акордеон".

"Хрещатик",
28.05.2002

Заслужений артист України акордеоніст Ігор Завадський представив на сцені Колонного залу імені Лисенка Національної філармонії України нову програму. Невдовзі вона матеріалізується у новий компакт-диск виконавця. Ігор Завадський виконав 12 нових творів у концерті, який відбувся у День Києва. Одинадцять років тому Ігор вперше виступив у Малому залі консерваторії. А рік тому представив свій перший компакт "Мінор. Від Баха до П'яццолли".
       Зараз Ігор Завадський записує в студії Михайла Дідика свій другий компакт-диск з робочою назвою "Мінор-II". Він має з'явитися приблизно за місяць і, можливо, стане новим кроком у переможному поступі Ігоря.

Сергій Циганков,
"Обрій",
06-12.06.2002

Это интригующее произведение явилось итальянскому композитору Джузеппе Тартини во сне. Утром он лишь записал эту прекрасную лирическую сонату для скрипки, виолончели и клавесина...
       У Игоря Завадского нет ни виолончели, ни скрипки! Вот он и решился на собственное переложение "Трели дьявола" для диковинного дуэта: клавесин четверть часа будет аккомпанировать его кнопочному аккордеону. Случится же это очень скоро - на презентации нового альбома музыканта, тезки его предыдущего диска. "Минор-II" действительно продолжает идею первой сольной пластинки Игоря Завадского. В ней та же романтическая меланхолия, юношеские наивность, восторженность и озорство. Такими глазами вглядывались в мир и в себя Маленький принц Сент-Экзюпери и король Матиуш I Корчака...
       Игорь без уныния и лени формирует свой репертуар из произведений, контрастных по оттенкам и характеру. Вот и в новом альбоме органная монументальность Регера соседствует с трагедийной мечтательностью Вивальди, а тончайшая лирика Шопена - с аристократичным капризом Пьяццоллы. Просвещенный читатель может ехидно воскликнуть: "Неужели столько музыкальных сочинений написано для аккордеона, у которого в "пятой графе" указано - народный инструмент. Помилуйте, вся нотная библиотека аккордеониста поместится в школьном портфеле". Потому-то Игорь Завадский и вытворяет фигуры высшего пилотажа, принимаясь за собственные переложения... Завадский умеет удивлять: достаточно услышать на диске его трактовку Ноктюрна № 2 ми бемоль мажор Фредерика Шопена. Его влечет новизна, риск эксперимента. К примеру, "Либертанго" в авторском исполнении Астора Пьяццоллы напоминает выцветшую акварель, зато сколько свежих красок, неожиданных интонаций в этой жемчужине латиноамериканской музыки находит молодой аккордеонист. Или в заезженной "Шутке" Баха, которую он играет с обаятельным артистизмом и юмором...
       Сам Завадский с томсойеровским очаровательным хвастовством заявляет: "Преград для меня нет". Планы у музыканта действительно необъятные.
       На одном из ближайших выступлений он собирается сыграть два концерта Вивальди с камерным оркестром. Готовится к седьмому сольному выступлению в столичной филармонии. Собирается на одном из телеканалов создать авторскую передачу. Среди прочих задумок - проведение в Киеве международного конкурса аккордеонистов, большое гастрольное турне по Украине. Впрочем, без всякого звездного недуга Завадский добрался с концертами и до глухих сел на Черниговщине, охотно и бесплатно играет в родном Запорожье и почти ставшем родным Артеке. Он легок на подъем и удачлив...
       Муза странствий чрезвычайно и полномочно благоволит к заслуженному орденоносцу, который когда-то директорствовал в ДК совхоза "Бориспольский", позже играл на аккордеоне в киевских подземных переходах и на парижских улицах, учился в консерватории и побеждал на музыкальных турнирах. Он продолжает свое мажорное путешествие, хотя и называет свои альбомы "Минор". Сила и хрупкость, усердие и непосредственность, глубина погружения и чистота юной души без клейма неудачи. И все же мир Игоря Завадского ассоциируется у меня прежде всего с девственной романтикой, легким хмелем влюбленности. Не человек - звучащий тростник.

Игорь Дыченко,
"Столичные новости",
20-28.08.2002

У тому році артист став заслуженим і отримав медаль. А в нинішньому митрополит Київський і всієї України Блаженнійший Володимир вручив музиканту орден Святого князя Володимира. За благодійні концерти, які часто дарує Ігор парафіянам, та за суспільну діяльність на користь церкви. Нещодавно музикант записав другий альбом - "Мінор-ІІ".

       - Ігоре, чому знову "мінор"? Невже у нашому житті не залишилося нічого мажорного?
       - По-перше, більшість найкращих творів композиторів-класиків написані в мінорі. Він, на мою думку, багатогранніший і має різні відтінки: від експресії до лірики, від ностальгії до героїки. Йому притаманні таїна, романтика й меланхолія, як у Шопена, монументальність - як у Баха, чи героїка - як у Бетховена й Регера. По-друге, "Мінор-ІІ" є частиною моєї виконавчої антології. Цей альбом є ніби продовженням першого.
       - А чим новий альбом відрізняється від попереднього?
       - У другому диску не тільки класика. Є твори естрадного напрямку, як, скажімо, моя обробка аргентинської теми "Тіко-тіко", або з елементами джазу - парафраз на тему пісні Бориса Мокроусова "Одинокая гармонь" сучасного композитора Віктора Черникова. Є й улюблений старшим поколінням меломанів "Полонез" Огінського в обробці Миколи Різоля; мої перекладення "Польоту джмеля" Римського-Корсакова, вальсів Шопена та органних творів. У двох концертах Вівальді мені акомпанує колектив "Гранд-акордеон", який складається зі студентів Національної музичної академії. Ще на диску - дует із заслуженою артисткою України, лауреатом міжнародних конкурсів Євгенією Черказовою, яка грає на клавішному акордеоні. Ми виконали з нею чотири твори: сучасні обробки відомих карело-фінської польки та пісні "Крутится-вертится шар голубой" і дві версії з першого альбому - "Жарт" Баха та "Лібертанго" П'яццолли.
       - Чим новеньким збираєшся порадувати?
       - Написав власну версію твору Джузеппе Тартіні "Трель диявола". І назвав її "Ангельськими трелями". У фіналі Диявол - темна сила, яка нарешті зрозуміла жахливість своїх вчинків, плаче, відчуваючи близький кінець. Цей твір ще ніхто не виконував на акордеоні, а я зробив два варіанти - сольний і разом із клавесином.
       - Чим твоя версія відрізняється від твору Тартіні?
       - Я заклав драматургічний конфлікт. У Тартіні його немає. "Трелі" створено 300 років тому, вони стали класикою. В той час музика була салонною, без конфліктів. У "Ангельських трелях" у багатьох місцях дещо змінено текст. Ще років з п'ять тому я намагався перекласти їх для акордеона. Марно пробував вивчити їх на гастролях у Парижі. Лише нині мені це вдалося. Щоправда, нічого не наснилося. На відміну від Тартіні я почув "Ангельські трелі" вранці. Хоча зазвичай я людина нічна. А тут зі сходом сонця вийшов на берег моря (це було в Криму), і... ніби зазвучала музика. З'явилося натхнення. Відчув себе частиною всесвіту. Здалося, немов якась сила спонукає мене переосмислити твір. І я зробив виклик силам зла. Хотілося довести, що не лише в казках добро перемагає. Саме цей драматургічний конфлікт я й вирішив висловити нотами.
       - Це вже справжня композиторська робота. Хоча, як на мене, ти й раніше мав власний лірико-драматичний стиль.
       - То моє авторське бачення… Я кожен твір інтерпретую з позиції сьогодення. Більшість професіоналів вважає, ніби класику треба виконувати в первозданному стилі. Я ж намагаюся поєднати старовину і сучасність, зберігши гармонію й чистоту та додавши драматизму. Це диктувало, на мою думку, минуле - двадцяте космічне століття. Яким стане нинішнє? Певне, століттям роботів або чергової технічної революції. В усякому разі нині все в постійному русі. Немов намагаються щось наздогнати, кудись встигнути. Все це позначається на психіці. Щоб захиститися, людям доводиться надягати маски. Я ж намагаюся бути самим собою.
       - Ігоре, у тебе такий запал, що, гадаю, міг би зібрати й оркестр.
       - Якраз гра в оркестрі мене не приваблює. Я це зрозумів - несподівано для себе - на концерті Співакова. Перевага соліста перед оркестром у тому, що на сцені він володар. А музиканти підкоряються диригентові. Самі ж знеособлені. Вони лише виконавці, не творці. Мене завжди колективізм відштовхував. Коли виконуєш соло, можеш експериментувати. Створити образ. Кожен концерт-новий. Це цікаво. Увесь час змінюватися, щоб глядачі не втратили інтересу,- таке правило театру. В першу чергу я відчуваю себе артистом, а не музикантом. Тому глядачі та сцена для мене - головне.

Наталя Зінченко,
"Хрещатик",
04.10.2002

В маленьком зале музыкальной школы № 5 произошло событие необычайной важности, достойное внимания общественности областного центра. Перед учащимися, родителями, преподавателями выступил бывший ученик школы и музыкального училища Запорожья Игорь Завадский.
       На одном дыхании прослушаны произведения Баха, Вивальди, Томазо Альбинони и др. Адская работоспособность позволила гениальности подняться на самые высокие орбиты...
       На фоне современного музыкального и эстетического сора, разрушающего художественные ориентиры молодежи, концерт изливался, как лекарство, духовная поддержка, пример нравственных ориентиров.
       Общение Игоря Завадского с учащимися - добрый пример, когда большой талант отдает частицу своей души, своего дара подрастающему поколению.

Альберт Шахов, подполковник милиции в отставке
"Наша жизнь", г.Запорожье,
31.10.2002

Мы устали от навязчивых рекламных уверений: "лучший в мире пылесос" (табак, презерватив, водка, прокладка)... Но все-таки украинский аккордеонист Игорь Завадский действительно официально признан лучшим: он единственный из музыкантов, кто в 1995 году на Всемирном конкурсе в Италии получил за исполнение 100 баллов из ста возможных. До него такой оценки никто не удостаивался...

"Деловая Украина",
08.11.2002

У Державній науковій медичній бібліотеці відбулася презентація нового компакт-диска акордеоніста Ігоря Завадського "Мінор-ІІ". Віртуоз грав твори Вівальді, Баха, П'яццолли з цього альбому... А ще презентував новий твір "Ангельські трелі". Це авторське прочитання "Трелі диявола" Джузеппе Тартіні. Артист заклав конфлікт у стриману салонну старовинну музику. З таким натхненням виконував цей твір, що, здалося, ніби Диявол, не витримавши свого падіння, заплакав над жалюгідністю власного існування. Слухачі також ледве стримували сльози.
       - Століття схилилися перед цим юнаком, - сказала народна артистка України Ніна Матвієнко. - Я захоплена тим, як він уміє думати через музику. Вона дзюрчить з-під його пальців, наче чиста джерельна вода. І "летять" слухачі вслід за ним високо-високо, туди, де світло. Гадаю, Бог подарував цю мить, щоб ми очистилися, й усім нам стало добре. Його музика ніби Боже благословення. Послухала її, немов у церкві побувала.
       До слова, 10 листопада Ігор грав класичні твори в Андріївській церкві. Він перший із акордеоністів, який дав концерт у цьому святому місці.

Наталя Зінченко,
"Xрещатик",
12.11.2002

Лише в Києві Ігор Завадський дав цього року п'ятнадцять сольних концертів.
       До альбому "Мінор-ІІ" увійшли сімнадцять композицій. Три з них - нові версії творів із попереднього проекту: "Концерт "Зима" з циклу "Пори року" Вівальді, "Жарт" Баха, ритмічно-задушевне "Лібертанго" П'яццолли...
       - "Мінор-ІІ" - це сучасні можливості кнопкового акордеона. Це різноманітний репертуар і різні музичні стилі: старовинна, поліфонічна, романтична музика й сучасні естрадні обробки.

Ольга Григоренко,
"Вечірній Київ",
12.11.2002

Виявляється, у нас запросто можна збирати переповнені зали вдячних слухачів, бути офіційно визнаним "заслуженим", лауреатом численних міжнародних конкурсів, володарем єдиної в Україні "Золотої ліри" і не мати "столичного" визнання. (Ігор Завадський живе у Києві, але постійним місцем роботи музиканта є... Полтавська філармонія, де він, за відсутності бажаючих зберігати його трудову книжку в столиці, працює на півставки).
       - Ігоре, ви не шкодуєте, що починати довелося з Борисполя? Зрештою, той час можна було б використати раціональніше...
       - Я ніколи ні про що не шкодую. І вважаю, що у моїй творчості був і бориспільський період. Для того, щоб зійти на вершину, свій шлях потрібно починати з її підніжжя. Хоча мені довелося тримати удар по амбіціях - на держіспиті зі спеціальності у Київській консерваторії мені поставили п'ять з плюсом і після цього розподілили акомпаніатором самодіяльного хору в Бориспільський будинок культури. Але у мене не було вибору, оскільки я не мав свого інструмента, а там був хоч якийсь, і я міг грати. Але все одно тоді це сприймав як сон, і вірив, що буду артистом і гратиму на великій сцені...
       - На вашому професійному життєвому шляху були конкурси і перемоги. Який із них був найважливішим і який - найскладнішим?
       - Найскладнішим для мене був конкурс "Гран-прі" у Франції, що, як і Олімпійські ігри, проводиться раз на чотири роки... А найважливішим для мене став конкурс "Стефано Біззаррі" в Італії у 1995 році. Туди я їхав за підтримки київської мерії. Зрозуміло, що, по-перше, у мене були моральні зобов'язання перед тими, хто профінансував мою поїздку, а по-друге, я мав підтвердити те, що вже довів у Франції. Можу сказати, що це мені вдалося - бо вперше за всю історію конкурсів акордеоністів виконавець набрав сто балів зі ста можливих. За це я отримав спеціальний приз - "Золоту ліру" від організаторів конкурсу. Це була не просто перемога - це був мій найкращий виступ.
       - А якісь містичні моменти на користь вашого успіху та абсолютного рекорду спрацювали?
       - Знаєте, щось подібне було. У мене є відеозапис цього виступу. Як завжди на відео, в правому нижньому куті екрана висвічується дата, час. І коли я почав грати, то сума цих цифр становила 33. Я їх, ці цифри, просто так склав, без якихось натяків чи мотивів. А грав я в костьолі, і там було розп'яття Христа... Я й досі пам'ятаю ту енергетику, пам'ятаю, як у той моменту мені прокинулося щось надреальне...
       - Ви називаєте свій інструмент акордеоном, тоді як для переважної більшості музикантів він залишається баяном. Ця "дрібничка" не заважає нормальним відносинам з колегами?
       - Увесь світ називає цей інструмент кнопковим акордеоном. У Радянському Союзі його називали баяном і не інакше. Зараз ця традиція потроху змінюється. Можливо, ті, хто не визнає назви "кнопковий акордеон", настільки захоплюються творчістю чи громадською діяльністю, що їм просто ніколи ознайомитися з історією виникнення акордеона. Нічого страшного у тому, що цей інструмент у народі продовжують називати баяном, немає. В Україні професіонали вже поступово визнають міжнародний термін - "кнопковий акордеон". Назва "баян" сьогодні у багатьох асоціюється з народним інструментом. Навіть у Росії вже є певні зрушення в цьому плані - можливості кнопкового акордеона дозволяють заявляти про нього як про серйозний академічний інструмент.
       - У планах на майбутнє є чіткі пункти чи всім керуватиме натхнення?
       - Напевне, найбільше, що я міг би зробити в житті, це Академія акордеона. ...Ідея Академії акордеона в тому, щоб зібрати найкращі методики, фонотеку, бібліотеку, найкращих фахівців і щоб учнем протягом усього періоду навчання опікувався один педагог. Я отримав повну освіту: п'ять років музичної школи, чотири - музучилища, п'ять - консерваторії і три роки аспірантури. Сімнадцять років, багато хто навчається стільки ж, і де вони зараз? За радянських часів найкращих студентів підтримувала держава, а зараз кожен повинен турбуватися сам за себе. Ця система сьогодні повинна мати альтернативу, і потрібно шукати щось нове. Реалізація цієї ідеї - це дуже складно. Але я переконаний, що завжди благородне начало матиме благородну підтримку.

Людмила Олтаржевська,
"Україна молода",
14.11.2002

Епіграфом для цього твору (про "Янгольські трелі" - ред.) стали слова Лоренса Пітера: "Диявол ще може змінитися. Колись він був ангелом і, можливо, продовжує еволюціонувати".
       - Головне в тому, що робить Ігор, - зазначив відомий київський мистецтвознавець Ігор Диченко, - це вміння перемогти мінор.

Андрій Бригіда,
"Обрій",
21-27.11.2002

А если умножить мировой успех Игоря Завадского на отечественное равнодушие к талантам, то его волю к победе следует отнести к высокой степени искусства...
       "Первые два мои диска, как родные дети: столько любви и внимания в них вложено. А теперь мечтаю о третьем "ребенке". Думаю, он скоро появится, потому что это нужно людям, - рассуждает Игорь. - Часто слышу, что моя музыка многим продлевает жизнь".

Валентина Евсеева,
"Сегодня",
30.01.2003

В последний январский день, впервые на сцене Национальной филармонии Украины, прозвучала музыка великого композитора Вивальди в необычной интерпретации: кнопочный аккордеон, клавесин и камерный оркестр.
       Идея и воплощение в жизнь этой программы принадлежит Игорю Завадскому...
       Не секрет, что в конце 90-х, многие профессионалы, не востребованные дома, стали массово уезжать за рубеж. Поступали предложения Игорю Завадскому. Он ездил на гастроли, но каждый раз возвращался.
       Благодаря своей фантастической работоспособности, музыкант многого добился в профессии. Он виртуозно владеет аккордеоном. Обладает собственным почерком, вкладывая в каждое исполняемое произведение массу оттенков. Значительная часть репертуара Завадского - собственное "прочтение" классики. По словам музыканта, он убежден, что аккордеон - уникальный инструмент, которому подвластна любая музыка, и своими интерпретациями довольно успешно доказывает это слушателям на концертах. Не стало исключением и его последнее выступление.
       Музыкант был в ударе. В его игре - гамма чувств (лиричность, искрометность, экспрессия, виртуозность), аккордеон звучал, то словно орган, то как свирель, то как труба.
       Вторая часть программы подарила меломанам премьеру. Впервые в филармоническом зале звучал необычный дуэт, объединяющий современность и старину: кнопочный аккордеон (Игорь Завадский) и клавесин (Светлана Шабалтина).

Татьяна Полищук,
"День",
04.02.2003

- Вам давно прочили звание народного артиста Украины. Что же не сложилось!
       - Участие в акции Человек года принесло бы мне звание народного, но я два раза отказывался от участия в этом мероприятии, поскольку это напомнило мне сделку. Посему мне гораздо важнее брэнд "Игорь Завадский" нежели "Народный артист".
       - Стало быть, в стране, где для всех со званиями открываются определенные возможности, вы их можете не получить?
       - Ногами двери открывать в кабинеты - не мой стиль общения. К факту получения любой награды отношусь, как кошка к ласковому слову...
       - Вас в дороге узнают?
       - Обо мне чаще всего знают, но в лицо узнают гораздо реже. Поскольку я езжу с кнопочным аккордеоном, то мне часто рассказывают об Игоре Завадском, и спрашивают, не знаком ли я с ним.
       - А вы с ним знакомы?
       - Я отвечаю, что первый раз о нем слышу. Но все же в конце поездки раскрываюсь и обязательно дарю на память какой-нибудь сувенир. Хотя бы в качестве компенсации за причиненные неудобства, ведь дорога - это идеальное место для репетиций. Мне часто помогают проводницы, предоставляя служебное купе, где я могу быть наедине с аккордеоном.
       - На каких маршрутах вас можно услышать чаще всего?
       - Путешествую много, но чаще всего в прекрасном фирменном поезде №72 Киев-Запорожье, который связывает меня с родителями.
       - А что еще вас связывает с железной дорогой?
       - Мундир сержанта железнодорожных войск!
       - Где привелось служить?
       - Да это другая история. Один генерал-лейтенант железнодорожных войск, в декабре 2001-го пригласил меня участвовать в концерте, после которого между нами возникла взаимная симпатия. В связи с тем, что этот концерт для командного состава в управлении железнодорожных войск удался на славу, а также в связи с тем, что в последствии я выбил с первой попытки из пистолета Макарова 28 очков из 30 (хотя до этого никогда пистолет в руках не держал), в 2002-м в день моего рождения мне вручили форму с сержантскими погонами. Так я и стал почетным сержантом железнодорожных войск Украины.

Александр Хитров,
"Магистраль",
07.03.2003

- Если уж речь зашла об оружии, как о непременном атрибуте человека военного, не считаете ли вы, что в профессии музыканта, артиста и военного есть связующий элемент, нечто общее?
       - Несомненно. Общность, в первую очередь, состоит в том, что, выбирая и ту, и другую стезю (сюда же можно отнести, например, и врачей, и учителей, и пожарных), человек заведомо должен быть готов к подвигу. Не к "хорошо оплачиваемому" подвигу, заранее зная, что тебя отблагодарят и оценят. Подвиг - это веление души, твоя потребность защищать, учить, исцелять физически и духовно. В моем понимании совершить подвиг - значит сделать что-то очень важное для жизни другого человека. Если мои слушатели выходят с концерта насыщенными, вдохновленными, если мне удастся разбудить их душу - для меня это огромное событие.
       - Очевидно, случается, что не всегда аудиторию в концертном зале составляют поклонники. Бывают на концертах и случайные люди, настроенные скептически, а порой и враждебно. Перевести их из "стана врага" в "стан союзника" - задача не из легких и требует, очевидно, невероятной мобилизации...
       - Имея в руках оружие, необходимо постоянно совершенствовать свое мастерство, чтобы оно било без промаху. Установленную мной планку я стараюсь постоянно поднимать, стремлюсь каждое выступление сделать похожим на театральный спектакль, причем каждый последующий - лучше предыдущего. Для меня концерт - это военные действия, а каждый день - тщательная подготовка к ним.
       Мне очень важно, чтобы люди, слушающие мой инструмент, стали союзниками, поняли меня и мою музыку. Я должен поднять их на такую высоту, которая даст возможность по-другому оценить себя, свою жизнь и открыть какие-то новые миры. К тому же любой концерт - это невероятные организационные сложности, преодоление чиновничьего бюрократизма, а иногда и высокомерного отношения к артисту. И поэтому больше "военное", чем "штатское" слово "мобилизация" здесь как нельзя кстати.
       - У вас тактика профессионального военного. Может, вы им мечтали когда-то стать?
       - Никогда! Очевидно потому, что изначально солдат должен подчиняться. А я всегда любил командовать. Пожалуй, с кровью передалось мне желание отца, окончившего в 1941 военное училище, быть командиром. Война перечеркнула тогда мечту молодого лейтенанта сделать военную карьеру. Я же, младший, седьмой ребенок в семье, командовал всеми: братьями, сестрами, родителями.
       - Подчинялись?
       - Им некуда было деваться: помню, был у меня бульдог, железная игрушка такая, и если я чувствовал, что человек не понимает, кто же все-таки командир, я брал "собачку" в руки и...
       - И тот сдавался без боя?!
       - (Смеется). Вообще-то, я человек "штатский" до корней волос, хотя имею звание почетного сержанта железнодорожных войск, и в стрельбе из пистолета Макарова показал неплохие результаты. К военной же аудитории на своих концертах отношусь очень хорошо. Так уж сложилось, что они - мои благодарные слушатели. Особенно те, кто побывал в горячих точках, пережил какую-то экстремальную ситуацию, военные события. Очевидно, именно им дано почувствовать переживания, вложенные композитором в музыку, как автором, и усиленные, дополненные, интерпретированные мной - исполнителем...
       - Говорят: "Красота спасет мир". А музыка? Может и ей предначертано свыше!
       - Я убежден, если бы в военных событиях, время от времени разворачивающихся на земле, в первых рядах были музыканты, способные в стане врага выворачивать душу наизнанку и находить взаимопонимание, компромисс посредством музыки, то многие бы военные конфликты были бы исчерпаны, так и не разгоревшись. Музыка - это лучшая дипломатия и лучшая политика!

Валерия Чайка,
журнал "Камуфляж",
04.2003

Заслужений артист України Ігор Завадський репрезентував у нічному клубі "Бінго" новий альбом "Янгольські трелі". Меломани вже слухали деякі твори з нього, а тепер усі вони вийшли компакт-диском... Цього разу Ігор пішов ще далі, уперше записавши соло кнопкового акордеона у супроводі камерного оркестру в концертах Антоніо Вівальді та дует з клавесином у творах Йогана Себастьяна Баха і Джузеппе Тартіні. У транскрипціях Завадського ці мелодії асоціюються зі світлом. Навіть диявол, який, до слова, був янголом, у сонаті Тартіні "Трель диявола" перероджується і розкаюється...

"Хрещатик",
21.05.2003

"Янгольські трелі" - так назвав свій третій компакт-диск Ігор Завадський.
       "Визначальним задумом при створенні програми цього диску було донести і слухачам торжество світла, торжество любові, - сказав Ігор. Моя ідея була зробити максимально доступним те, що є, душевною потребою людей, які прагнуть прекрасного і знаходять це прекрасне довкола".
       Ігор Завадський вірить, що енергетика, яку він заклав у виконання твору "Янгольські трелі", допоможе людям краще розпізнавати добро і зло, зміцнювати віру в перемогу над темними силами.

Ольга Сущенко,
"Вечірній Київ",
22.05.2003

- Игорь Завадский - поразительный аккордеонист, - сказал "Фактам" присутствовавший на презентации "Ангельских трелей" советник по вопросам культуры и сотрудничества французского посольства Оливье Гийом. - Для французов аккордеон - инструмент знаковый, во Франции аккордеон любят и Игоря Завадского хорошо знают, он не раз давал концерты у нас. Не знаю, откуда у французов эта любовь к аккордеону! Мне нравится аккордеон, хоть я и не могу сказать, что это мой любимый инструмент. Знаете, не так давно аккордеон был народным инструментом для любителей. Но пару десятков лет назад им заинтересовались профессионалы, стали писать партитуры специально под этот инструмент, игру на аккордеоне преподают теперь в консерватории. Появились аккордеонисты, которые играют классическую музыку так, как это делает Игорь Завадский.
       Игорь Завадский уже более двадцати лет играет классику на аккордеоне и достиг в своем искусстве блестящих результатов, о чем свидетельствует и его третий диск.

Анна Баленко,
"Факты",
04.06.2003

Программа этого альбома состоит из нескольких частей: номера в дуэте с клавесином (партия клавесина - профессор Национальной музыкальной академии им.Чайковского Светлана Шабалтина) в сопровождении камерного оркестра "АRСНI", в сольном исполнении, а также в эстрадной обработке. Философская концепция нового диска отражает эволюцию взглядов самого исполнителя...
       В концерте-презентации принял участие камерный оркестр Полтавской областной филармонии, ведущим солистом которой является Игорь Завадский. Звучал старинный клавесин, который прекрасно дополнял музыкальную программу вечера, создавая неповторимую атмосферу в зале.

Виктория Ивченко,
"Киевские ведомости",
24.05.2003

Астана радушно встретила делегацию своего побратима - Киева. Дни культуры этой древней столицы проходят в нашем городе впервые, и потому на их открытии в Национальном театре оперы и балета имени Куляш Байсеитовой был аншлаг.
       В культурной делегации Киева оказались люди, которым Казахстан хорошо знаком... Аккордеонист Игорь Завадский пять лет жил в Экибастузе и там же пошел в первый класс музыкальной школы.
       ...Бурю оваций вызвало у слушателей "Либертанго", исполненное им на бис.

Марина Пархоменко,
"Казахстанская правда", г.Астана,
11.06.2003

Из славного города Чикаго вернулся Игорь Завадский. На другом континенте он принимал участие в 63-м Международном фестивале аккордеонистов, где участвовало около тысячи музыкантов из разных стран.
       Оказалось, что Игорь Завадский первый за более чем 50-летнюю историю американского фестиваля почетный гость из Украины. Он ехал в Америку ради 20-минутного выступления в трехчасовом концерте и был предпоследним в программе первого дня. После него шел американец - самый популярный сейчас в стране аккордеонист Стас Венглевски.
       После Токкаты и фуги ре минор Баха в исполнении Игоря хлопали, как и всем до него. Следом он сыграл "Адажио" Альбинони, и наступила мертвая полуминутная тишина, а после - редкие аплодисменты. Игорь недоумевал. Но был в ударе и продолжил программу, исполнив "Зиму" из цикла "Времена года", и был бум! А после его визитной карточки - "Либертанго" Пьяццоллы - случилось то, ради чего стоило ехать в Америку. Публика сорвалась со своих насиженных мест. Хлопали стоя, кричали, бесновались. Украинский музыкант три раза выходил на поклон, а накал не стихал. Всем участникам строго-настрого запретили "бисовать", и он не мог пойти навстречу залу. И только когда президент фестиваля Джоан Саммерс попросила его сыграть, он выдал "Шутку" Баха. Американская публика оказалась сентиментальней европейской: эмигранты видели, как американки плакали, слушая "Адажио", и не могли аплодировать. Они утирали слезы.

Наталья Палкина
"Киевские ведомости",
11.07.2003

Именно это подтверждает жизнь Игоря Завадского: играя в подземных переходах Киева, чтобы заработать себе на жизнь, - он вознесся к звездам - и стал первой из них!
       Человек, охватывающий фибрами души весь мир, трель, обращенная к небесам... Так невольно думается, слушая человека, слившегося со своим инструментом. Его возможности не знают границ. На народном баяне, известном в кругу музыкантов как кнопочный аккордеон, он филигранно исполняет скрипичные и органные произведения классики и современности, он - весь оркестр.
       ...Его трепетно ждут в соседней России, с распростертыми объятиями встречают в Западной Европе, а он остается верным своей стране, где мечтает создать международную Академию аккордеона. Пару недель назад на 63-й международный фестиваль аккордеонистов в Чикаго Игорь приехал сам по себе. Но и здесь, впервые его услышав, исполнители и слушатели без колебаний отметили - The best of the best!

Геннадий Меш
интернет-журнал "Русский глобус", Чикаго, США,
12.07.2003

Профессионализм оттачивается, когда исполнитель завоевывает признание жюри различных конкурсов, а также самой взыскательной публики. Но вот пройден некий рубеж, и наступает новый этап творчества - музыкант получает право выступить в качестве почетного гостя на престижных фестивалях. Чикагский форум - старейшее в стране состязание аккордеонистов, регулярно собирающее на своей сцене именитых солистов мира. Изюминкой концерта, открывающего нынешний фестиваль, организаторы решили сделать своеобразное соревнование американской и европейской школ: соперником Игоря объявили признанного в Штатах Стаса Венглевского. Каждому из артистов было отведено ровно двадцать минут, чтобы показать, на что он способен, - и наш земляк использовал их с блеском. В числе других произведений украинский аккордеонист исполнил "Адажио" Томазо Альбинони, чем совершенно покорил публику. По окончании произведения в зале стояла полнейшая тишина. Говорят, некоторые американки даже плакали. Ну а после "Либертанго" Астора Пьяццоллы публика аплодировала украинскому аккордеонисту стоя. В этой связи президенту фестиваля Джоан Саммерс не осталось ничего другого, нежели дать свое согласие на то, чтобы гость из Украины сыграл на бис.
       ...18 июля сольным концертом Игоря открывается Фестиваль аккордеонистов в Рейкьявике (Исландия), причем Игорь - единственный солист, приглашенный на это мероприятие. Затем исполнитель отправляется в турне по трем исландским городам...
       ...Дискуссии, разгорающиеся вокруг исполнительского мастерства Завадского, показывают, что профессиональная публика всегда настроена более-менее критично. Многих в игре музыканта волнует лишь соответствие или несоответствие определенным общепринятым канонам. Что ж, так же, как у книги должен быть свой читатель, так и у исполнителя должен быть свой слушатель. Почитатели Завадского любят своего кумира в первую очередь за то, что на своих концертах он не дает им оставаться равнодушными.

Виктория Ивченко,
"Киевский телеграф", №25,
21-27.07.2003

В Чикаго заслуженный артист Украины, лауреат международных конкурсов Игорь Завадский прилетел на следующий день после боксерского поединка Виталия Кличко с Ленноксом Льюисом. И таможенник, узнав, откуда он, воскликнул: "О, Украина, Кличко!"
       ... - Фестиваль проходил в одном из залов гостиницы "Шератон". Одновременно в другом зале шел фестиваль негритянской музыки. Из-за этого произошел даже казус: украинские эмигранты пришли на мое выступление, заплатив по 12 долларов за билеты, но вошли не в тот зал и долго удивлялись, почему на сцене друг друга сменяют негры. Но к моему выступлению успели разобраться в ситуации.
       - Наши соотечественники, живущие в Штатах, организовали мой сольный концерт для украинской общины в Чикаго. Затем был прямой эфир на русском радио, после чего его сотрудники попросили меня выступить. На этом концерте были не только эмигранты. А вечером выходцы из Украины устроили ужин в мою честь в одном из самых высоких небоскребов мира. Никогда еще не доводилось мне побывать в ресторане, который находится на высоте 442 метра...
       Сейчас Игорь Завадский находится в Рейкьявике. В рамках местного фестиваля организовано четыре его сольных выступления по полтора часа каждое.

Олег Дмитриев
"Факты",
24.07.2003

Игорь Завадский на сольном концерте в Северном доме в Рейкьявике, Исландия, 18 июля, пятница, 21:00. В рамках Международного фестиваля аккордеонистов в Рейкьявике, 2003 г.

       Немало времени прошло с тех пор, когда к нам приезжал исполнитель классической музыки на аккордеоне. В последний раз это был Ренцо Руджьери в 1996 году, а задолго до него - Гесуальдо, итальянский знаток творчества И.С.Баха. Украинец Игорь Завадский, который в свои 37 лет уже стал заслуженным артистом Украины, сумел собрать рекордное количество зрителей в концертном зале в Северном доме в этот необычайно жаркий для Рейкьявика летний день.
       Многочисленная публика, пришедшая сюда, была для такого концерта весьма разношерстна. Подобного я не припомню за все 24 года своей деятельности в качестве музыкального критика: от самых предсказуемых зрителей до непредсказуемых вовсе.
       Из всех 16 произведений, которые составили программу, только 2 можно назвать традиционной музыкой для аккордеона - "Тико-тико" (3. де Абреу) и вальс-мюзетт "Индифференс" (Дж.Коломбо). А вот третья пьеса - "Либертанго" - была написана для бандонеона известным аргентинским композитором Астором Пяццоллой. Остальные произведения можно также охарактеризовать как высокую классику в авторской транскрипции Игоря Завадского для кнопочного аккордеона.
       Концерт начался с монументальной органной прелюдии Макса Регера. За ней последовала "Кукушка" Дакена, которая стала весьма удачным продолжением. Токката и фуга И.С.Баха создали интересное динамическое эхо (которое позднее будет звучать в некоторых других произведениях барокко). При феноменальной беглости пальцев аккордеонист продемонстрировал невероятную технику владения мехом.
       Первая часть "Зимы" Вивальди прозвучала весьма выразительно, изредка лишь прерываемая появлением запоздавших зрителей. Было интересно наблюдать, как Игорь Завадский в "Концерте для скрипки с оркестром ля минор" Вивальди сумел оттенить сольную партию, "консертинос" и тутти, и все это было особенно впечатляющим в полной драматизма финальной части произведения (Presto).
       "Адажио" Альбинони исполнялось с особым чувством, и совершенно непонятно, как контрапункт, находящийся как раз посередине между басами и дискантами, мог прозвучать столь легко и непринужденно. Двух рук исполнителя, пожалуй, было бы маловато!.. Остается лишь предположить, что в аккордеон были встроены дополнительные кнопки - самых верхних нот для левой руки. Система напоминает кнопочную панель Джанко 1882 г. (и, что удивительно, созданную на 100 лет ранее, чем кнопочные панели современного образца). Однако, каким-то образом все это, а также техника пальцев с безграничными возможностями, сделали реальностью такие пассажи с максимальным приближением к оригиналу, но в аранжировке Завадского.
       После парящего и штормящего "Лета" Вивальди (III, Presto) с его невероятным тремоло, Завадский закончил первую часть концерта особой "Фантазией ре минор" для фортепиано Моцарта в собственном переложении для аккордеона.
       Второе отделение концерта началось с произведений Фредерика Шопена, которые звучали весьма выразительно. Вальсы №7 и №14, а также "Ноктюрн" были исполнены в том же стиле. Здесь чувствовались особый магический лиризм и глубокое вдохновение, иногда оттененное присущим русской душе ускорением. В программе также было одно классическое произведение для гитары - "Астурия" Альбениса. Здесь чувствовались чистота и свежесть.
       Во время исполнения "Либертанго" Пяццоллы Игорь Завадский вынужден был остановиться из-за атаковавших его фотографов. Он смог продолжить свое выступление лишь некоторое время спустя. При этом ощущение целостности произведения утрачено не было.
       В виртуозных произведениях Коломбо и Абреу Завадский был на высоте, что весьма понравилось зрителям. Номера на бис - "Шутка" Баха и вариации на тему "Каприс" Паганини - заставили публику подняться со своих мест и устроить исполнителю бурю оваций.
       Это был заслуженный успех Игоря Завадского.

О.Пальсон, музыкальный критик,
"Утренняя газета", Рейкьявик, Исландия,
22.07.2003
Перевод с исландского - Й.Карлсон,
Перевод с английского - В.Ивченко

ЗВЕЗДОЙ ФЕСТИВАЛЯ был Игорь Завадский, аккордеонист из Украины, исполняющий классическую музыку на аккордеоне. Этот чародей, который стал Заслуженным артистом (сокровищем) Украины в 2000 году, темпераментный, жизнерадостный молодой человек, очень скоро будет мировой знаменитостью. Его техника и экспрессия в исполнении произведений композиторов-классиков настолько превосходны, что чувства исландской публики и музыкальных критиков были очень глубоко затронуты. Надеюсь, что Игорь Завадский, даже когда станет суперзвездой, будет помнить своих друзей, с которыми он познакомился во время Фестиваля аккордеонистов в Рейкьявике. Мои поздравления Игорю Завадскому.

Йонатан Карлссон,
Президент Международного фестиваля аккордеонистов в Рейкьявике,
www.accordions.com, Исландия,
"Еженедельные аккордеонные новости", 01.08.2003;
Журнал "Nygammalt", Норвегия, №4, 09-10.2003

Американська публіка часто має змогу насолоджуватися музичними творами у виконанні найславетніших музикантів світу, а в маленьку Ісландію на півночі Європи виконавці класичної музики приїздять не часто. Але те, що відбувалося в аеропорту Рейк'явіка, коли прибув український акордеоніст Ігор Завадський, можна назвати подією загальнонаціонального масштабу. Напередодні цей приїзд широко розрекламували, що підсилило ажіотаж навколо імені нашого земляка. Його одразу ж повезли в телевізійну студію і запропонували виступити в прямому ефірі.
       ...Цікавим був початок гастролей - український виконавець вирішив запропонувати на суд слухачів саме класику, а не сучасні популярні твори. Але президент Фестивалю Йонатан Карлсон, попередньо послухавши гру Ігоря, не дуже радив починати з серйозної музики, оскільки, на його думку, вона не для широкого кола ісландських слухачів. "З цією програмою Ви не матимете успіху! - констатував президент.-У мене великий досвід, я бачив багато концертів". Але Ігор Завадський здаватися не збирався. Концерт, який він дав першого ж вечора свого перебування в Рейк'явіку, став, як пізніше признався президент фестивалю, "найбільшим потрясінням за все його життя". Така висока оцінка з вуст поважного професіонала додала натхнення і самому виконавцеві.
       Попри напружену концертну програму, що виснажувала і фізично, і психічно, невідомо звідки бралися нові сили для подальшої роботи, навіть на нічні репетиції. Під час своїх гастролей Ісландією український виконавець розучив новий музичний твір у стилі бароко - "Перегукування птахів" Жана Рамо.
       Особливо слід відзначити концерт в Окурейрі - одному з ісландських міст на півночі країни. Він був організований у джазовому клубі, в якому публіка сиділа амфітеатром на підвищенні. Між рядами стояли запалені свічки, створюючи неповторну атмосферу. Сам виконавець - у центрі внизу. Слухачі були зачаровані цим дійством настільки, що в антракті ніхто не бажав навіть устати. "За емоційністю впливу на аудиторію це був один із найсильніших концертів у моєму житті, - так охарактеризував Ігор Завадський свій власний виступ. - Під час таких концертів хвиля слухацьких емоцій досягає свого максимуму. Це - справжня Містерія... У такі моменти відкриваються глибини, заховані в людській душі. Те саме було і в Америці, але той виступ був дуже коротким - лише двадцять хвилин. Я тільки-но відчув незвичайний підйом, - а тут треба закінчувати! Під час концерту в Окурейрі, який тривав понад дві години, все повторилося: і неймовірний контакт з публікою, і глибинне відчуття цілісності того, що відбувалося...
       ...Після приїзду в Україну Ігор розповідав, як під час купання в гейзері він потрапив під приціл об'єктивів папараці - таке трапилося з ним уперше, тому й стало неабияким випробуванням. А взагалі, жартує музикант, Ісландія - перша підкорена ним країна: його тут тепер скрізь упізнають! .

Вікторія Івченко,
"ПІК",
22.08.-04.09.2003

...Ігор не зраджує собі, зберігає стиль, тримає планку. Для молодих він заразом приклад цілеспрямованості і смаку. Сам же, як людина мудра і вдячна, зізнається, що натхнення до нього приходить із космосу. Прагнучи бодай трішки збагнути таємницю вічності, людина долучається до неї сама. Тому так часто, говорячи про Ігоря Завадського, кажуть: феноменальний. Не лише через віртуозне виконання, коли вражає незвичне темброве звучання, не лише через перекладення відомих творів, написаних для різних інструментів, для кнопкового акордеона, власні обробки, але й масштабність мислення музиканта, - він спробував себе і в акордеонному дуеті, і в дуеті з клавесином, і в супроводі камерного оркестру... Завше чекаєш, який же варіант експерименту на черзі. Майже стовідсотковий апологет класичної музики, він постійно в епіцентрі сучасного музичного процесу, чим "інфікує" колег-музикантів, спонукаючи до пошуку синтезу, чи сказати б, ефектного і влучного синкретизму, імпровізації.
       Нарівні з виконавською діяльністю активною стала його благодійницька діяльність. Наприклад, пригадую, як він миттєво відгукнувся на прохання дати концерт для учнів школи-інтернату ім. Батюка (із вадами зору), у музеї Тараса Шевченка (1998 р). У цьому ж музеї він свого часу започаткував традицію відзначати день народження благодійним концертом. Згодом відзначення перенеслося до сусіднього Будинку вчителя, але й тамтешня, просторіша зала, не вміщує всіх бажаючих привітати іменинника і прийняти дар від нього. До слова, саме в музеї - тепер Національному музеї Тараса Шевченка - Ігор неодноразово представляв нові програми, готуючись до конкурсу, зустрічаючись із прихильниками у "Музичній вітальні" музею, даючи концерт для представників дипломатичного корпусу в Україні.
       …Ігор Завадський творить свій світ, де на сторожі добра - музика. Маленький принц, який своїм інструментом, як трояндою, хоче перетворити планету на світ добра і краси, вірячи, що меж досконалості немає...

Тетяна Чуйко,
журнал "Українська культура",
№9, 2003

- Игорь, в последние годы о вас много пишут, причем единогласно - только хорошее. Вам не надоедает такое однообразное (пусть и положительное) отношение к своей персоне?
       - Честно говоря, это было для меня очень важно когда-то давно. ... я прекрасно помню, с чего начинал - ноль внимания ко мне и ноль интереса к моему творчеству. Ведь человек искусства не может привлечь к себе внимание одними концертами, нужно еще, чтобы о нем постоянно писали и говорили.
       - Легко ли было добиться всеобщей любви и популярности? Достаточно для этого просто надеть на себя маску "хорошего парня"?
       - Каждый человек примеряет на себя различные маски, тем более - актер. В одной маске он общается со зрителями, в другой - с журналистами, в третьей - с коллегами. Если хочешь удержаться в "системе", нужно следить за тем, как себя ведешь, что и о ком говоришь. Люди искусства вообще очень зависимы. Но лично мне интереснее всего играть самого себя. Если у меня и есть маска, то она очень незначительно отличается от моего настоящего лица, и "надеваю" я ее скорее из деликатности, а не из желания кому-то понравиться. Нет смысла показывать, что ты лучше, чем есть на самом деле.
       - Вы с детства занимались только музыкой?
       - Нет, мои увлечения были очень разнообразными. Я занимался разными видами спорта, ходил на танцы и хор. Поэтому когда в одиннадцать с половиной лет пошел в музыкальную школу, это стало для меня лишь одним увлечением из многих. Кстати, родители считали, что это ненадолго. Но мне очень повезло с первым учителем, у которого я три четверти проучился в Казахстане. Потом семья переехала, и первый класс музыкальной школы я оканчивал уже в Запорожье, где тоже был прекрасный педагог. Так что первое время я ходил в музыкальную школу не столько заниматься, сколько общаться с преподавателями, которые, как люди, были мне чрезвычайно интересны.
       - То есть, если бы во время занятий спортом вам попался хороший тренер, то вы бы стали спортсменом?
       - Скорее всего, так и было бы. Но я счастлив, что увлекся музыкой, и уверен, что мое предназначение именно в том, чем я занимаюсь сейчас.
       - В детстве у вас были кумиры? Вы завидовали кому-нибудь?
       - В подростковом возрасте у меня был образец для подражания - профессор консерватории Николай Иванович Ризоль - первый баянист, получивший звание народного артиста. У него всегда было особое отношение к музыке - он буквально жил ею. День, когда мы с ним познакомились, стал одним из самых ярких и счастливых дней в моей жизни. Николай Иванович - мой самый верный зритель, он по сей день ходит на все мои концерты в Киеве. А совсем недавно в одном из своих интервью он сказал, что теперь может быть спокоен, так как есть, кому продолжать его дело. Я счастлив, что в моей жизни есть такой пример для подражания и надеюсь, что в будущем сам стану для кого-то таким же примером.
       Что касается зависти, то нет: я никогда никому не завидовал. Наверное, потому, что в жизни мне всегда везло. Меня постоянно сопровождал успех - и на выступлениях в пионерских лагерях, и на больших концертах. Я всегда стремился быть первым - в школе, на сцене, - и у меня это получалось. Было достаточно возможностей себя проявить, я ими пользовался, а мелкие неудачи, если они и были, ни в коей мере не отравляли моего существования.
       - А, добившись успеха, вы почувствовали зависть коллег?
       - Тех из них, кто относится ко мне доброжелательно, можно пересчитать по пальцам. Дело в том, что у нас существует негласная иерархия, которая превыше всего. И тот, кто ее нарушает, считается персоной нон грата.
       - Кстати, а в чем секрет вашей популярности?
       - Вряд ли это можно назвать секретом. Во-первых, я стремлюсь каждое выступление сделать похожим на театральный спектакль. Во-вторых, очень люблю своих слушателей, а это всегда чувствуется. Я всегда хотел быть интересным с академической музыкой для широкого круга и долго формировал репертуар, который увлек бы и меня, и зрителя...
       - Говорят, что на день рождения вы даете какие-то особенные концерты…
       - Да, они действительно отличаются от остальных. Во-первых, в них всегда много экспериментов и импровизаций, во-вторых, они бесплатны.
       - Вы можете о себе сказать, что всего в жизни добились сами?
       - Каждый человек, как бы он ни старался строить из себя гения, всего лишь песчинка. И когда я слышу "этот человек добился всего сам", то в это не верю. В мире все взаимосвязано: кто-то когда-то его чему-то научил, в чем-то помог. И когда человек, осознавая это, начинает чувствовать себя частью Вселенной, он становится на путь мудрости и больше не находится в зависимости от своего эго. С другой стороны, я считаю, что все проблемы людей - от заниженной самооценки. А вот в завышенной самооценке на определенном этапе нет ничего плохого - она является стимулом для дальнейшей работы. Кстати, есть такая теория, что для того, чтобы достигнуть самого высокого уровня развития нужно сначала создать себе максимальное эго, а потом его разрушить.
       - Я так понимаю, что первый этап вы уже прошли. Когда приступите ко второму?
       - Уже приступил. Дело в том, что я большой эгоцентрист, и для меня главное, чтобы на сцене я полностью властвовал. И вот в последние два года я разрушаю свое эго тем, что начинаю делить сцену с другими…
       - А, кроме того, тем, что не пишете на афишах свои звания?
       - Действительно, ни на одной афише, изготовленной после 1 февраля 2000 года, вы не увидите моих званий и регалий. Просто - Игорь Завадский. Я очень долго шел к тому, чтобы на афише не нужно было писать, кто я, какие у меня титулы.

Наталья Мичковская,
Еженедельник "Киевский регион",
09-15.10.2003

Секрет популярности музыканта Игоря Завадского, играющего на кнопочном аккордеоне, объясняется не только виртуозным исполнением, но и темпом, в котором он осваивает новые шедевры. А еще Игорь горазд на эксперименты. На сей раз он играет произведения Баха в дуэте с клавесином.
       Фрагменты "Зима" и "Лето" из цикла Вивальди "Времена года", в обработке Завадского для аккордеона с оркестром, прозвучат в сопровождении камерного оркестра "АRСНІ". На диске нашлось место и очередной импровизации Игоря на тему любимого им "Либертанго" Пьяццоллы.

Оксана Гончарук,
"Женский журнал",
11.2003

Узнав, что я из газеты, представляющей Юго-Западную железную дорогу Украины, мой собеседник заявил, что его многое связывает со стальными магистралями...
       - И что же вас связывает с дорогой?
       - Мундир сержанта железнодорожных войск!
       - ????? Где довелось служить?
       - Да тут другая история. Меня пригласили участвовать в концерте, который проходил пару лет назад в Управлении железнодорожных войск. Концерт удался на славу. После концерта меня пригласили в тир, и я выбил с первой попытки из пистолета Макарова 28 очков из 30 (хотя до этого никогда пистолет в руках не держал). И в 2002-м, в день моего рождения, мне вручили форму с сержантскими погонами. Так я стал почетным сержантом железнодорожных войск Украины!
       А 4 декабря 2003 года я провел концерт для Главного управления железнодорожных войск Украины, по окончании которого мне торжественно объявили о повышении в звании. Я теперь - почетный старший сержант железнодорожных войск Украины.
       - Какие самые яркие впечатления прошедшего года?
       - Наверное, летние гастроли: Азия, Америка, Европа, Казахстан (дни культуры Киева в Астане). Участвовал в фестивале аккордеонистов в Чикаго (США), в Исландии было 9 концертов. Очень успешными были концерты во Франции.
       А в Украине последние 3 месяца торжественно отдаю дань Киеву. Много концертов в детских учебных заведениях, безусловно, благотворительных.
       - Вы много работаете для детей. Почему?
       - Это моя самая элитная публика. Старшее поколение традиционно тепло воспринимает аккордеон, а вот если дети жадно слушают мою музыку, значит я на правильном пути. Надеюсь, что, повзрослев, они останутся моими поклонниками...
       Существует расхожее мнение: "Классика, аккордеон - это что-то старомодное". Но вот недавно в Интернете я натолкнулся на wеb-страничку, где молодые люди обменивались мнениями о любимых записях и дисках. И в одном из списков юного меломана мой диск "Минор. От Баха до Пьяццоллы" оказался на почетном 7 месте, между группами "Ленинград" и "Запрещенные барабанщики". Я попал в "клёвые" записи...
       - Вы являетесь солистом Полтавской филармонии. А как "звучит" Завадский в Полтаве?
       - Я даю в год несколько плановых концертов и все они, начиная с первого, собирают полные залы...
       - В начале 2003 года вы выпустили свой третий лазерный диск "Янгольські трелі". За три года три диска - это круто...
       - Выпуск диска в нашей стране - это безумно сложно, нервно, дорого и подчас долго...
       - Есть ли свет в конце туннеля?
       - К сожалению, обстоятельства меня возвращают на землю с моей "идеалистической" планеты, на которой я живу, и я все более сталкиваюсь с жесткой реальностью, когда люди, которые мне помогают, сами не в силах влиять на что бы то ни было в этой стране.
       Мне многие говорят, что я могу лишь по сантиметрам продвигаться в своей деятельности, и мне жизни не хватит, чтобы получить свободу в творчестве.
       Моя "идея фикс" - получить свободу, заниматься благотворительной деятельностью. Мне кажется, что тот, кто имеет свободу в творчестве, стремится отдать сторицей то, что вложено в него судьбой, людьми.
       - Я вас видел на волне успеха в киевских переходах, в окружении жадно слушающей толпы прохожих. Эти концерты в 90-х были криком отчаяния или необходимостью удержать себя в форме?
       - В 1997 году я вышел вновь в подземный переход, поскольку концерты в залах и победы в конкурсах не приносили денег. Тогда я был символом фестиваля андеграунда, проходившего на Андреевском спуске. Закрывал этот фестиваль уличных музыкантов с тем, чтобы показать на личном примере: необходимо выходить из подземного перехода наверх. По иронии судьбы, через неделю после окончания фестиваля, я вынужден был опять спуститься под землю.
       Этот этап остался в прошлом тысячелетии, в новом - моя творческая биография пишется в концертных залах. Но, не зря говорят, от тюрьмы да от сумы не зарекайся. А я еще говорю - и от подземного перехода...
       Мне стоило сверхусилий, чтобы шаг за шагом подняться наверх, стать солистом Полтавской филармонии, выпустить серию дисков, кассет, дать десятки аншлаговых концертов и т.д...
       Я чувствую свое предназначение. Все зависит от меня. А все, что происходит со мной, - результат моего стремления. Увы, многое способствует остановке моего стремления, поэтому многое зависит от моих волевых качеств. Я уверен, что моя энергетика, мой потенциал приведут меня на перекресток, который решит не только мою судьбу, но и судьбу всего того, что мною уже сделано.
       - А каковы ваши увлечения?
       - Футбол... любая мышечная радость. Последнее время веду затворнический образ жизни, но получаю большое удовлетворение от общения. Все больше и больше работаю над собой, поэтому жертвую многим, и должен суметь сделать максимум того, что зависит от меня.
       - Ваш инструмент должен быть очень выносливым, коль вы его так терзаете. Иногда кажется, что он вот-вот разорвется под вашими руками...
       - Этот инструмент только закаляется, хотя ему уже более 16 лет. Так закаляется и сталь - через нагрев и охлаждение.
       - Вы левша, и очевидно ваш инструмент должен быть нестандартным?
       - Только по качеству звучания... А так - обычный инструмент. Просто левши могут чуточку больше, нежели "стандартные" аккордеонисты.
       - В Санта Клауса или Деда Мороза верите?
       - В чудо верю, в необходимость его происхождения. А именно под Новый год наилучшие желания и возникают, поскольку они могут быть исполнены. Я обожаю подарки. В них заложена радость ожидания. Не терплю взяток и завуалированных подарков...
       - А сами делаете подарки?
       - Да, это для меня величайшие минуты радости. Например, когда мои родители, как дети, радуются моим, всегда тщательно подготовленным подаркам. Дарение - это естественный, как глоток воды, процесс.
       - Два слова напоследок...
       - Я встречаюсь с железнодорожниками часто, поскольку больше всего люблю ездить поездом. Меня всегда поражает подтянутость, доброжелательность и терпеливость железнодорожников, при этом я могу догадываться об их нелегких условиях труда. Наверное, при полной самоотдаче не бывает легких профессий.
       В Новом году хочу пожелать всем работникам железнодорожной отрасли счастья, здоровья, успехов! 20 января в киевском Доме офицеров состоится мой концерт. Если будет возможность - приходите, я вам такое исполню!!!

А. Вортих,
газета "Рабочее слово",
17-23.01.2004

У свій день народження музикант створив незвичне дійство. Він виконав твори Баха та Вівальді під акомпанемент камерного оркестру, а тим часом на сцені авангардистський київський художник в ритм музики малював картину... жіночими тілами.
       Вже традиційно акордеоніст Ігор Завадський у свій день народження, 20 січня, дає безкоштовний концерт у Києві. Зазвичай до зали не можуть потрапити усі прихильники його таланту, а тому маестро вирішив дати цього року кілька концертів. Цьогорічне дійство від Завадського здивувало багатьох. Він виконав найкращі твори Баха, Вівальді, Шопена та Альбіноні - сам і під акомпанемент Полтавського камерного оркестру. Тим часом на сцені, яка слугувала полотном, художник Геннадій Гутгардц малював картину оголеними жінками...
       Акордеоніст Ігор Завадський, який здобуває популярність в Україні, добре знаний за кордоном. Лише торік він побував на гастролях у Казахстані, США, Ісландії та Франції.

Олександр Загородний,
ТСН, студія "1+1",
20.01.2004

Серед присутніх на концерті було багато фанів Ігоря, прихильників, які вистежують усі його виступи й намагаються потрапити на них різними правдами та неправдами. Так було й цього разу.
       Доволі велика зала (партер і балкон) не вміщала всіх бажаючих, які не мали запрошень, але начальник Центрального будинку офіцерів знайшов можливість задовольнити всіх (було організовано додаткові місця).
       Ігор Завадський давно підтримує дружні стосунки з військовиками. Він частий і бажаний гість військових колективів. Своїм мистецтвом гри на кнопковому акордеоні музикант-віртуоз прищеплює військовослужбовцям любов до класичної музики. Так, за вклад у культурний та естетичний розвиток вояків командування Залізничних військ присвоїло йому звання "Почесний сержант Залізничних військ" і нагородило відповідним військовим обмундируванням.
       Проте таку повагу у ставленні музикант виявляє не тільки до військових. За відгуками прихильників Ігоря Завадського та тих, хто його добре знає, він ніколи не відмовлявся від благодійних концертів для дітей та молоді, даруючи їм радість спілкування з високим мистецтвом.
       Вже сьомий рік поспіль, 20 січня, Ігор Завадський, замість того, щоб у сімейному колі приймати гостей і подарунки від них, сам дарує людям враження від чарівної музики…
       Перша половина шоу складалася з класичних творів. Глядачі зачаровано прослухали у виконанні Ігоря Завадського та камерного оркестру Полтавської обласної філармонії твори Вівальді, Баха, Альбіноні, Шопена та інших. Друге відділення музикант присвятив "подорожі країнами та континентами". Родзинкою цієї частини концерту стали експерименти з різними музичними інструментами, жанрами, танцями. Також виступили народні артисти України, подружжя Бондарів з балетними імпровізаціями та полтавський ансамбль естрадного танцю "Фестиваль", яким акомпанував Ігор. Він представив і молодих, але перспективних музикантів, майбутніх артистів, які теж узяли участь у концерті й порадували глядачів своїми оригінальними виступами.
       Більше трьох годин концерту пролетіли непомітно. Вдячні глядачі подарували Ігорю багато квітів, гучні аплодисменти, любов та тепло своїх сердець.

Костянтин Бекещенко,
газета "Народна армія",
27.01.2004

Підходячи до столичного Будинку офіцерів, помітила автобус Полтавської філармонії Відразу ж спало на думку, що київський акордеоніст Ігор Завадський, певне, й досі є солістом цієї творчої організації. Був переаншлаг. Шанувальники віртуоза, який нещодавно повернувся з тріумфальних гастролей Америкою та Ісландією, брали зал штурмом. Чекали сюрпризу від кумира. Адже вже сім років поспіль 20 січня, у свій день народження, він дарує публіці щось несподіване. Перший концерт був у Музеї Тараса Шевченка, потім у Медичній бібліотеці. Будинку вчителя і ось нарешті почесний сержант залізничних військ України виступив у Будинку офіцерів...
       Почувши перші акорди "Зими" Вівальді, зал завмер, а потім вибухнув оплесками. Ігор у супроводі камерного оркестру Полтавської філармонії зіграв фрагмент бахівського Концерту ре мінор Цей твір Ігор шукав давно Знайшов партитуру в одному з нотних магазинів Парижа. Продавець, який перейнявся радістю Ігоря, хотів якомога швидше обслужити гостя. Та, дістаючи ноти з полиці, впав з драбини. Ігор тоді так розгубився, що, розплатившись, вийшов з крамниці, залишивши рідкісну покупку біля касового апарата. Згадав про це лише в Києві. На щастя, паризькі друзі прислали до Києва заповітну партитуру. Цей твір у виконанні Ігоря буде записаний на його новому компакт-диску…
       Ігор вів мистецьке дійство сам. Напередодні переслухав ледь не всіх акордеоністів, котрі навчаються в Національній музичній академії України. І запросив на свій день народження Андрія Єременка, студента Миколи Андрійовича Давидова, свого колишнього педагога. Вивів на сцену й талановитих вихованців столичних музичних шкіл. Грав з естрадним ансамблем. А знамените "Лібертанго" П'яццолли, яке стало візитівкою музиканта, виконав з естрадним ансамблем і балетом. Танцювальний ансамбль він також привіз із Полтави.
       ...Ігор представив глядачам свою маму - Ніну Петрівну, яка приїхала із Запоріжжя, щоб поздоровити сина. Коли стихли оплески, розповіла:
       - Уперше я зі своїм чоловіком помітили музичний хист у Ігоря, коли йому було п'ять рочків. Їхали з Казахстану, де тоді жили, на весілля до доньки в Москву. Чоловік узяв із собою баян, щоб пограти молодим. Вийшов у тамбур, раптом чує - музика. І ніби його інструмент звучить. Повернувся в купе. А там Ігор, стоячи, грає на одному боці баяна, бо до другого ручки не діставали. Взагалі ми не дозволяли йому чіпати інструмент, тому Ігор злякався, почав просити в батька пробачення. А той: "Грай, синку!" Хоч і здивувався: "Коли ж ти встиг навчитися?"
       Коли Ігор пішов до музичної школи, купили йому невеликий баян у кредит. І відтоді почалося! Хлопець грав і вдень, і вночі. Навіть доводилося забороняти, бо спати нам не давав. Здавалося, худенький, щупленький, а як розведе баян, відчувається велика сила. Ігор дуже працьовитий. Може, тому, що народився у рік Коня. Жили бідно. Адже виховували семеро дітей. Ігор був найменший Якось сусідській дівчинці Анечці купили піаніно. А ми не могли придбати такий дорогий інструмент. Щоб сину дозволяли пограти на Анеччиному фортепіано, я ходила до сусідів - няньчити їхню меншеньку. Згодом мама Анечки так полюбила як грає Ігор, що вже сама запрошувала його у гості. Вдома ж, коли син репетирував, під вікнами збиралися сусіди, щоб послухати. Ми жили на першому поверху, тож чути було добре Особливо влітку, коли відкриті вікна...
       Певне, Ігор пішов у тата. З його батьком ми познайомилися у самодіяльності. Він грав на баяні, а я співала, танцювала. Чверть віку віддали самодіяльності. Чоловік нині інвалід. Майже не ходить. Та й досі грає. Ми пишаємося своїм сином. До нас приїздить часто. Його, здається, знають всі провідники поїздів, котрі йдуть до Запоріжжя. Часто просять пограти. Привіз нам усі свої компакт-диски. Щодня їх слухаємо.

Наталя Зінченко,
газета "Хрещатик",
28.01.2004

Благодійний концерт знаменитого акордеоніста Ігоря Завадського, який відбувся з нагоди його дня народження в столичному Будинку офіцерів, зібрав стільки меломанів, що ніде було яблуку впасти. Сподівання прихильників свого таланту Маестро навіть більш ніж виправдав. У яскравому музичному дійстві слухачі й цього разу (вже сьомий рік поспіль Ігор організовує такі благодійні концерти) насолоджувалися класичними й естрадними творами відомих композиторів.
       Ігор багато імпровізував - як ведучий і неповторний виконавець, він сам розробив і сценарій концерту.

Володимир Підвисоцький,
газета "Голос України",
28.01.2004

...Тож і цього року вщент переповнений великий зал Центрального Будинку офіцерів Збройних сил України став свідком нового блискучого мистецького експерименту, що тривав майже чотири години.
       У першому відділенні найяскравіше прозвучали твори Вівальді й Баха у виконанні іменинника, соліста Полтавської філармонії Ігоря Завадського та нашого камерного оркестру. Зал стоячи вітав співдружність уславленого киянина та полтавців.
       У другому відділенні знову полтавці були на висоті. Цього разу юні учасниці народного аматорського ансамблю бального танцю "Фестиваль" навчально-виховного комплексу №30, під керівництвом Юрія Бондаря, допомогли маестро з усією поетичною глибиною розкрити зміст і вальсу "Дунайські хвилі", і вальсу-мюзет "Індіференс", і "Лібертанго", і "Тіко-Тіко", надавши фінальній частині концерту вишуканості й благородства. "Браво!", "молодці!", "Полтава!" - шалено скандував зал, неодноразово викликаючи на сцену наших виконавців.

Єлизавета Орлова,
газета "Вечірня Полтава",
29.01.2004

- Контрасти станів є основним принципом моїх концертів, - розповідає Ігор Завадський. - програми побудовані так, що перший відділ є суто класичним. Його мета - спонукати людину зануритися в себе, навіть трохи подрімати-помедитувати. Коли глядачі перебувають у такому стані, у них активізується підсвідома сфера. Це дає можливість одночасно бути присутнім у залі й відчувати своє особисте. Для мене важливо, щоб ті, хто приходить на мої концерти, могли співвідносити свої особисті відчуття з атмосферою, яка панує навколо, а вона справді є дуже доброзичливою. У другому відділі, навпаки, хай ритм серцебиття слухачів прискориться, тут на перший план виходить зовсім інша, ритмізована енергетика, з елементом сильної пристрасті. Інші твори - інша й манера їхнього виконання. Хто заснув, має пробудитися. Таким чином реалізую своє постійне прагнення бути різним - не зміною одягу, звичайно.
       - Аншлаг - незмінний супутник ваших виступів. Як досягаєте цього, якщо немає афіш?
       - Я називаю це явище рекламою знизу: люди, які побували на моїх концертах, передають інформацію своїм знайомим. І з'являються нові слухачі. Часто після виступу я переглядаю відеозйомку. Побачив, приміром, що на недавньому концерті в Будинку актора було приблизно 80% нової публіки, а решта - знайомі обличчя. Через рекламу згори - за допомогою засобів масової інформації про мене дізнається досить невелика кількість людей. А до афіш вдаюся своєрідно: вони з'являються, аби повідомити, що квитки на концерт продано.
       - За традицією щороку свій день народження Ви відзначаєте великим концертом, де кілька десятків учасників, а другий відділ усуціль імпровізований. Водночас Ви є і режисером-постановником програм. Вам це цікаво чи просто не знайшли потрібної людини?
       - І те, й інше - 50 на 50. На таких заходах кожен має робити те, що в нього найкраще виходить. В ідеалі я маю лише грати. Оскільки беру на себе багато інших функцій, втрачається якість гри. Але нині хороший режисер коштує пристойних грошей. Такої розкоші поки що не можу собі дозволити. Якщо в мене буде реальний вибір, довірю цю частину роботи професійному режисеру, з чиєю творчістю попередньо ознайомлюся.
       - Десять концертів на місяць (дев'ять з них - благодійні) - таку норму Ви собі встановили й дотримуєтеся її. Ще не втомилися?
       - Здоров'я поки що дозволяє працювати в такому режимі. Отримую величезне задоволення від інтенсивного життя: немає часу на депресії. А якщо часом приходить смуток, беру інструмент і граю сумну музику, співзвучну настроєві, і в певний момент настає просвітління. Відчуваю, що я сам - господар власного життя. Хоч і є багато охочих втручатися в нього...
       - Ваш акордеон - якийсь особливий за будовою, що може імітувати звучання інших інструментів?
       - Ні, звичайний, але за якістю - один з найкращих в Україні кнопкових акордеонів, або баянів (це одне і те ж). Справа у ставленні до інструмента: якщо вкласти у нього багато любові, він віддячить взаємністю. Ми з акордеоном розуміємо й відчуваємо один одного. Але наше спілкування відбувається тільки під час концертів. На репетиціях граю програму тихо, у голові, подумки народжую нові образи. Я маю скучити за акордеоном, інакше ризикую стати ремісником. Саме тому, що граю без звуку, повертається і концентрується свіжість почуттів.

Тетяна Кроп,
газета "Демократична Україна",
24.02.2004

Кумир украинской интеллигенции Игорь Завадский побывал на гастролях и международных конкурсах во многих странах: Австрии, Испании, Германии, Польше, ОАЭ, Португалии, Италии, Исландии, Чехии, США...

"Трубадур" с "Золотой лирой"

- Бываю во Франции практически каждый год, а впервые приехал в эту страну в 1994-м на международный конкурс аккордеонистов "Гран-при", - рассказывает Игорь. - Жил в посольстве Украины, старинном особняке в центре Парижа, и репетировал днями и ночами. Полюбоваться "столицей мира" не удалось: некогда было. Да и как назло во время перелета у меня разболелся коренной зуб. Вырывать его перед конкурсом врач не рискнул. Три тура я продержался на таблетках и завоевал золотую медаль. Тогда уж зуб удалили. А по поверью, обязательно вернешься туда, где зуб оставил.
       В следующий раз во Францию я попал только в 1998 году. Девушка, с которой я встречался, возглавляла туристическое агентство. "Хочешь поехать с группой и остаться в любом городе до следующего тура?" - предложила она. Я выбрал Париж. А перед этим выиграл в Италии "Золотую лиру". Это уникальный случай в истории международных конкурсов аккордеонистов, когда победитель набрал 100 очков из ста. Двигаться дальше можно было только с помощью импресарио. Чтобы меня заметили, я решил выступать в роли "трубадура". Чаще всего играл парижанам в Латинском квартале, недалеко от Нотр-Дама. Мое любимое место - Пляс де Вож. Это очень дорогой район, где находится дом, в котором когда-то жил Виктор Гюго. По выходным там выступают лучшие музыканты из многих стран. По периметру площади - колоннада, где хорошая акустика. Как-то в традиционный праздник музыки (он бывает в июне) слева от меня играл симфонический оркестр, справа - эстрадная группа. Я исполнял музыку для симфонических оркестров, и постепенно вся публика переместилась ко мне.
       Со временем у меня появилась группа фанов, которые искали меня на улицах Парижа; я познакомился со многими выдающимися личностями, например, пианистом Жан-Марком Львизада, дирижером объединенного европейского оркестра Бернаром Тома... И если поначалу мы с моим помощником поселились в дешевом отеле "Глазго" и на обед у нас порой была одна сосиска на двоих, то потом состоятельные французы спорили, у кого из них мы будем жить. Причем предоставляли роскошные особняки с дорогим дизайном, напичканные современной техникой.

"Роналдо взял у меня автограф"

- Игорь, а импресарио вы себе нашли?
       - Да, его звали Бернар Карье, на следующий год он приехал в Киев вместе с президентом фестиваля в Шартре - Клодин Оше. Однако выдвинул условие: классику не исполнять, а только популярную музыку. Это было самым жестоким разочарованием. Контракт я не подписал.
       - Но связи с Францией не оборвались?
       - Конечно же, нет. Клодин пригласила меня дать шесть концертов в Шартре. Выступал я и в столице, где познакомился с Роналдо.
       - Как это было?
       - Знаменитый футболист открывал в Париже детский турнир, а на концерт пришел ради своего любимого композитора Пьяццоллы. Потом он подошел, чтобы купить кассету (дисков тогда у меня еще не было) и попросил автограф. Я обожаю футбол и Роналдо считаю одним из лучших форвардов в мире. Мне не могло и присниться, что кумир придет меня послушать! Однако это был он, со своим агентом и девушкой. Мы посидели в кафе, пообщались через агента, поскольку Роналдо английского языка не знает - только португальский и несколько слов по-французски.
       - Еще какие-то необычные случаи были во Франции?
       - Много разных. Например, я полтора года искал по всему миру ноты концерта Баха для клавира с оркестром. Этим произведением меня "заразила" профессор консерватории Светлана Шабалтина. В Париже обошел все музыкальные магазины и нашел партитуру в маленькой лавочке на окраине. Продавец полез за ней на антресоли и свалился. Поднялась суматоха. Я расплатился, но заветную партитуру случайно оставил! Потом мои друзья ее забрали и выслали в Киев, В магазинчике ждали, когда я вернусь за покупкой, и ноты не продавали, хотя были желающие их приобрести. Вот такой необыкновенный город - Париж. Более прекрасного не видел. Хотя нет, чувствовал себя как дома еще и в Исландии. Это просто сказочная страна!

Гейзеры на фоне северного сияния

- Что же в ней интересного?
       - Все! Исландия - антипод Португалии (где 11 месяцев в году - лето и только в декабре - осень). Погода меняется несколько раз в день: солнце, дождь, резкий ветер... Выходить из дому без плаща и зонта не рекомендуется. Но мне повезло: когда я там был, температура достигала 25 градусов тепла. Или это я привез из Киева лето? На побережье люди загорали, что очень редко бывает. Хотя купаются там всегда. Например, в Голубой лагуне. Это известное в мире место с целебными водами гейзера. Я окунулся поближе к дымящемуся источнику, а когда вынырнул, заклацали шпоры фотоаппаратов.
       - Почувствовали себя звездой, которую преследуют папарацци?
       - Да, впервые в жизни. Гастроли были хорошо прорекламированы, о первом концерте в Рейкьявике в прессе одобрительно отозвались профессионалы. После этого меломаны ездили за мной на собственных авто, чтобы посетить концерты в других городах. Складывалось впечатление, что на улицах меня все узнают. Возможно, так и было; население Исландии - всего 300 тысяч человек. Люди совсем простые, хотя и очень богатые. Исландцы входят в пятерку самых обеспеченных народов в мире. Ловят себе селедку и экспортируют во многие государства.
       - Такая проза жизни?
       - Наоборот, поэтическая экзотика: вулканы и гейзеры, белые ночи и северное сияние, многочисленные водопады и ледник неподалеку от столицы. И вообще это страна эльфов. Когда смотришь из окна машины, то между водопадами и скалами фантазия рисует крошечных человечков. Вот такая страна, окутанная тайнами и легендами.
       - Ее вы повидали прошлым летом?
       - Да, у меня был сумасшедший сезон: Азия, Америка, Европа.

Три части света за два месяца

- Началось все с Астаны, где проходил международный фестиваль и Дни культуры Украины в Казахстане. Президенту Нурсултану Назарбаеву понравилось мое выступление. Он пригласил меня и певицу из Филиппин, которая выиграла эстрадный конкурс, на прием мэров крупных городов СНГ. Конечно, я с удовольствием принял приглашение главы государства. К тому же Казахстан тоже считаю своей родиной. Папа работал шахтером и сначала семья жила на севере России, потом на севере Казахстана - в Экибастузе. Там я пошел в первый класс, стал заниматься музыкой...
       Окрыленный успехом, я отправился в Чикаго на международный фестиваль аккордеонистов. Участвовали в нем музыканты из разных стран, но организаторы решили устроить соревнования между лучшими исполнителями Америки и Европы. Арбитрами были зрители. Честь американского континента защищал выходец из Молдавии Стаc Венглевски, в свое время окончивший Гнесинку и перебравшийся в Чикаго, а представлять Европу пригласили меня как обладателя "Золотой лиры". Нам дали вдвое больше времени, чем остальным, и предупредили, что "бисировать" нельзя. Но когда я исполнил последнее произведение, зал встал.
       - Это было "Либертанго" Пьяццоллы?
       - Да. Меня вернули из-за кулис, и я сыграл "Шутку" Баха. Победителя конкурса не объявляли: это было очевидно. А Венглевски стал президентом этого фестиваля.
       - Вам понравился Чикаго?
       - Впечатлил вид на город и озеро Мичиган из ресторана, расположенного на верхнем, 96-м этаже второго по высоте здания в мире. Америка же в душу не запала. Нет в ней ничего самобытного, даже ее сувениры изготовлены в Китае или Таиланде... Пригласили меня и на радио: час в прямом эфире я играл, отвечал на вопросы слушателей. Эмигранты восприняли передачу очень эмоционально, некоторые плакали. Из Нью-Йорка позвонил бывший соотечественник, предложил тур по Соединенным Штатам. Однако меня уже ждали гастроли в Европе и поездка во Францию.

Полностью реабилитировался в глазах французского посольства

- Все-таки Франция в вашей душе вне конкуренции?
       - Безусловно. Я бывал там в разных городах: Сент-Этьене, Шартре, Ницце, но Париж - это что-то особое. Три года назад я выиграл конкурс Академии искусств на годичное проживание в столице Франции. Мне предоставляли приличную стипендию, квартиру в Латинском квартале. И никаких обязательств: твори, впитывай культуру этого великого города. Но я представил себя вдали от Киева, родных и близких - и отказался.
       - А злые языки хотели записать вас в невозвращенцы…
       - Да, было подметное письмо в посольство Франции в Украине. Но тут один из благодарных парижских слушателей, как оказалось, крупнейший финансист, пригласил меня на юбилей своего банка. Так мне посчастливилось выступить в концертном комплексе "Пирамиды" в Сен-Жерменском предместье. А полностью в глазах французского посольства я реабилитировался, когда включил в свой третий диск произведения из репертуара уникального французского аккордеониста Андре Вершурена. Посол Франции в Украине Филипп де Сюремен пришел на мой концерт в киевскую филармонию, пригласил на прием в уютный особняк на Львовской площади. Я должен был исполнить два номера, а получился практически сольник. Ведущий пошутил: "Это тот самый Завадский, который в очередной раз не остался во Франции!" Посол парировал: "Он оказал бы честь нашей стране, если бы остался!" А теперь Филипп де Сюремен, которого выбрали "Послом года", пригласил меня выступить на церемонии чествования победителей акции "Человек года"...

Нина Сотник,
"Стиль жизни", приложение к журналу "Бизнес",
01.03.2004

Известный аккордеонист Игорь Завадский из тех, кого пытались переучивать, но он не поддался, и сегодня уверен, что именно своей левой руке обязан сценическими успехами. А они недюжинные: Игорь единственный в Украине обладатель "Золотой лиры" - приза Международного конкурса аккордеонистов.
       - Еще до школы я заметил, что делаю не так, как все, - вспоминает Игорь. - Понимал, что меня могут за это поругать, поэтому свою леворукость скрывал. Только через полгода классный руководитель заметила, какой рукой я пишу, и сразу позвонила маме. Мама провела со мной серьезную беседу и взяла обещание впредь писать как все.
       Я честно пробовал писать правой рукой, но вместо красивых букв получались какие-то каракули, да и неудобно было писать правой! Но классного руководителя огорчать не хотелось, поэтому, когда она смотрела на класс, я брал ручку в правую руку, а как только отворачивалась, перекладывал ее в левую. Так пришлось "скрываться" почти до конца школы. Мама, конечно, это замечала, но в конце концов разрешила делать, как мне удобно.
       - Считается, что у левшей с точными науками, к примеру, математикой бывают проблемы. А у вас?
       - У меня проблем не было, но, может быть, это связано с тем, что я с пяти лет учился играть на аккордеоне, то есть постоянно развивал правую руку, а значит, полушарие, отвечающее за математические способности. Впрочем, в первом классе у меня было приключение, которое запомнилось. Нам за каждую пятерку ставили звездочку, и ребята друг перед другом хвастались, у кого их больше. Однажды учительница сказала: тот, кто быстрее всех правильно решит задачу, получит аж две заветных звездочки. Зная, как решить задачу, я для скорости стал писать левой рукой и сдал работу первым. Каково же было огорчение, когда учительница поставила мне единицу! Оказалось, из-за того что паста в ручке текла, я все написанное стер ребром ладони. Впоследствии приходилось постоянно быть начеку, чтобы такое больше не повторилось, но ребро ладони при письме я пачкаю до сих пор.
       - Но вернемся к аккордеону. В игре на этом инструменте ведущая рука - правая. Как же вам удалось научиться так виртуозно играть?
       - Всегда считалось, что инструмент, который я выбрал, предназначен для праворуких, и у меня были определенные сложности в освоении техники игры. Мне приходилось заниматься больше других, но впоследствии леворукость мне только помогала. И сейчас я уверен, что аккордеон все-таки больше подходит левшам. Дело в том, что правой ты только нажимаешь на кнопки, а левой растягиваешь меха, и она лучше, чем правая, чувствует, как это нужно делать.
       - Большинство леворуких в подростковом возрасте испытывают дискомфорт из-за постоянного внимания к себе. Вас, Игорь, оно не угнетало?
       - У меня все происходило с точностью до наоборот. Поскольку я был артистичным ребенком, то внимание мне как раз нравилось. Друзья часто просили: "Ну, покажи, как пишешь левой". Да и мама часто хвасталась подругам, какой у нее талантливый левша. Таким образом, то, что я левша, мне в жизни только помогало.
       Кстати, я уверен, что если бы не стал музыкантом, то обязательно - спортсменом. В детстве тренеры частенько заманивали меня в секции то фехтования, то бокса. А все потому, что левши нестандартно мыслят, и значит они неудобные противники. Вообще я считаю, что у левшей больше возможностей в жизни - из-за их природных способностей. Но они не всегда могут ими воспользоваться, потому что боятся проявить свою индивидуальность...

Вита Мусатенко,
газета "Факты",
02.03.2004

"Иногда мои выступления происходят в различных музеях как у нас в стране, так и за рубежом. В одной из моих последних поездок по Европе у меня был концерт в музее архитектуры около Рейкьявика. Там под открытым небом выстроена деревушка, в которой собраны домики во всех архитектурных стилях, присущих исландским просторам. Эта экспозиция чем-то напоминает наше Пирогово под Киевом. Попадая в исландское "Пирогово", ощущаешь, чем жили и живут фермеры и горожане этого острова на севере Европы. Кстати, в Исландии очень редко можно встретить многоэтажные дома - там до сих пор преимущество отдают одно- или двухэтажным строениям. Самые высокие сооружения - церкви".

Еженедельник "Наш досуг",
17-25.04.2004

Итак, 20 января этого года, в день рождения Завадского, его аккордеон резвился и неистовствовал. Стены Дома офицеров услышали многое - и Баха, и Вивальди с Пьяццоллой, и инструментальную версию песни, которую так любил Большой Брат Чебурашки, - о дне, что бывает только раз в году. Никто не забыт, ничто не забыто - весь этот музыкальный винегрет был записан и теперь будет выпущен на СD со сказочным названием "Даниэльф". В длинную обойму вариаций на тему втиснулась и тарантелла, сочиненная самим аккордеонистом - именно она дала заглавие диску (недавняя поездка музыканта в Исландию, где живут эльфы, не осталась без последствий)...

Еженедельник "Наш досуг",
8-16.05.2004

- Я в знамения не верю. Чаще всего люди видят их в том, чего не понимают. В такие моменты человеком движет страх, доставшийся от предков. Но я верю в знаки. На пути человека их множество, и если тренировать интуицию и уметь слушать внутренний голос, можно научиться их замечать и выстраивать по ним свою жизнь. Вот вчера мне был явный знак, чтобы я не шел играть в футбол. Но я пошел и на первых же минутах столкнулся с другим игроком и ушиб колено так, что нога не сгибается. А у меня каждый день концерты. Это был урок, впредь буду лучше слушать себя.

Газета "Комсомольская правда" в Украине",
12.05.2004

Гастролі в Ісландії надихнули акордеоніста Ігоря Заводського на вибір назви нового альбому. В цій екзотичній країні досі вірять в існування казкових ельфів. Даніельф - це добрий ельф. Непосидючий характер Даніельфа відтворено в тарантелі-фантазії, яку написав Ігор Завадський на основі народного мелосу Іспанії, Італії та Греції.
       "Даніельф" - четвертий диск музиканта і перший, записаний ним під час концерту. Запис відбувся у київському Центральному будинку офіцерів 20 січня цього року, в день народження Ігоря Завадського. Жива енергетика зали, живі емоції - це передається в звучанні альбому. Звісно ж, і музикант, реагуючи на слухачів, грає запальніше, чутливіше, ніж під час студійного запису. На диску - двадцять п'ять творів. Поміж них сім, які акордеоніст виконав уперше, також нові версії та аранжування найкращих творів із його попередніх програм, зокрема дисків "Мінор. Від Баха до П'яццолли", "Мінор-ІІ", "Янгольські трелі".
       У репертуарі акордеоніста 70 відсотків класики, решта - твори іншого характеру, зокрема естрадні. На новому диску два блоки: перший - мінорна музика, яку краще слухати ввечері...
       Мажорна музика - то другий блок, що несе оптимізм, із нею в доброму настрої входиш у новий день...
       У старшого покоління узвичаїлася думка: на акордеоні грають популярну музику. Тож Завадський віддає данину цьому поколінню - чимало грає знайомих до болю мелодій.
       - А які перспективи акордеонної музики? Чи сприймає її сучасна молодь?..
       - Одне з моїх завдань - створити альтернативну музичну лінію, - говорить Завадський. - Альтернативну тій одноманітній, нав'язливій музиці, яка щодень "пропонується" - ллється звідусіль до людей. Треба давати можливість слухати різну музику, нехай вибирають.
       До 175-х іменин рідного інструмента (акордеон був запатентований у Відні органним майстром Кирилом Деміаном 23 травня 1829 року) Ігор Завадський організовує концерт акордеоністів саме 23 травня в київському Будинку актора. У концерті братимуть участь найкращі вітчизняні акордеоністи з багатьох міст. З-поміж них - і такі відомі, як Євгенія Черказова (клавішний акордеон) і учні музичних шкіл.
       - Мені довелося самотужки пробиватися на велику сцену, тож особлива симпатія - до молодих, хочеться допомогти, аби їх помітили, - каже Ігор Завадський.
       Можливо, така акція-концерт започаткує (в майбутньому) міжнародний конкурс акордеоністів, коли зірки-музиканти з усього світу приїжджатимуть в Україну.
       Віртуоза Ігоря Завадського люблять. У нього дуже насичений графік, багато концертів у нас і за кордоном. Цього літа знову гастролюватиме в Ісландії - запросили вдруге, бо ж мав такий успіх!
       Один із глобальних проектів Завадського - заповнити "білі плями" на глобусі - виступити і в усіх інших країнах світу.

Ольга Сущенко,
газета "Вечірній Київ",
19.05.2004

В Доме актера состоялся концерт талантливого украинского музыканта Игоря Завадского, который представил на суд своих многочисленных почитателей презентацию нового, четвертого, диска "Даниэльф"... В активе Игоря более 700 виступлений, 19 стран, 85 больших и маленьких городов и сел Украины, 90 сольных концертов в Киеве, благотворительные акции и т. д. Музыка "Даниэльфа" была записана в день рождения исполнителя, 20 января 2004 года во время концерта в зале Дома офицеров. Программа 14 мая состояла из двух отделений: "серьезного" и "легкого"... Приятно отметить дружескую профессиональную поддержку солиста его коллегами по Полтавской областной филармонии...
       Во втором отделении на сцену поднялись музыканты, которые придали звучанию эстрадности и легкости: гитарист В.Лихошва, бас-гитарист А.Остапенко и ударник О.Муренко. Вместе с солистом они сыграли 13 пьес, от Баха до Шаинского... Вся программа выглядела очень привлекательно, так как сильным подкупающим качеством музыканта является открытость и эмоциональность его исполнения. Пьесы, переложенные для кнопочного аккордеона, который у нас чаще называют баяном, Игорь играл не только технично, но и выразительно ярко, буквально "отрывая эмоциональные куски" себя и посылая их в зал. Очень подкупают яркое сценическое поведение, артистизм, участие всего облика музыканта, сопереживание музыке, за что он был награжден искренней признательностью публики, в основном состоящей из его верных поклонников.

Ольга Кизлова,
газета "День",
19.05.2004

Цими днями у Київському будинку актора відбулася презентація компакт-диска акордеоніста Ігоря Завадського "Даніельф". Це четвертий диск улюбленця публіки і перший, записаний під час живого концерту, у якому Ігор виступав у супроводі камерного оркестру Полтавської філармонії.
       - Історія створення цього диска цікава й неочікувана, - розповів директор Полтавської обласної філармонії, заслужений діяч мистецтв України Герман ЮРЧЕНКО після повернення з презентації. - Упродовж семи років Ігор традиційно відзначає свій день народження - 20 січня - концертом у Києві. Нинішнього року концерт відбувався в Київському центральному будинку офіцерів. Разом з камерним оркестром нашої філармонії Ігор виконував твори Вівальді та Баха. Проводився запис концерту, і коли пізніше його прослухали професіонали, то сказали, що виконання та запис настільки якісні, що варто випустити на їхній основі диск.
       Презентуючи новий диск "Даніельф", Ігор Завадський зізнався, що вдячний долі за те, що кілька років тому вона звела його з Полтавою та нашою філармонією. "Приїжджаючи до Полтави, я просто насолоджуюся її повітрям. Тут неповторна творча аура і я розумію, чому це місто вважають духовним центром України", - сказав він.
       У ці дні Ігор Завадський представляє Полтаву на фестивалі симфонічних та камерних оркестрів "Травневі зустрічі" у Кіровограді, де знову виступає із камерним оркестром Полтавської філармонії. Диригує оркестром харківський диригент, заслужений діяч мистецтв України Шаліко Палтаджян, котрого полтавці теж добре знають...

Оксана Клочко,
газета "Вечірня Полтава",
20.05.2004

- …Як ви вважаєте, талант справді повинен бути голодним?
       - Знаєте, кажуть, що артист завжди має бути голодним і злим. Все пізнається в порівнянні. Мені здається, для того, щоб досягти справжніх висот, йому потрібно починати з нуля, можливо, навіть з мінуса. Якщо ж людина просто хоче добитися стійкого, але не дуже високого визнання, польоту, успіху, то їй можна починати з чогось: допомагають батьки, хтось просуває. Але така людина не підніметься на високу вершину. А от той, хто голодний і злий, той забереться. І історія знає багато прикладів, коли люди, які жили не завдяки, а всупереч обставинам, добивались свого. На жаль, найчастіше все це відбувалось вже після їх смерті. Будь ласка, приклади з класики: Бах, Вівальді - визнання прийшло до них аж через 200 років!
       - Кажуть, досконалості нема меж. Мені цікаво: здавалося б, ви досягли такої віртуозності виконавської майстерності. Те, що відбувається потім, це подальше вдосконалення техніки, чи воно вже зачіпає якісь інші пласти?
       - Ну, по-перше, я бачу свою планку ще трохи вищою, ніж вона є. Зараз я працюю над тим, щоб підняти рівень своєї виконавської майстерності. Саме тому ще років два у мене чітко розплановані за кількістю навантажень. Крім того, не припиняю займатися пошуками нового репертуару. Так що липень, серпень кожного року присвячені саме цьому. Тобто я, як спортсмен, готую себе до всього, що пов'язане з моєю творчістю. У мене не буває відпусток, не буває вихідних. Для мене 3-4 години занять в день є тією нормою, яка просто є професійною необхідністю.
       - Але справа, мабуть, не лише в техніці, але й в якихось інших складових таланту. У тому, скажімо, щоб могти дозволити собі сміливість власної інтерпретації?
       - Звичайно. Наприклад, для мене неприйнятна манера виконання тих музикантів, в яких видно техніку виконання, віртуозність. Віртуоз у моєму розумінні - це людина, в якої цієї техніки не видно, в якого насамперед чути музику. Коли глядач відчуває енергетику виконання, відчуває якусь красу, стан музики, а не швидкість руху пальців…
       - Можна сказати, що, живучи в такому ритмі, ви чимось жертвуєте, чи вас настільки це влаштовує, що ви не сприймаєте це як жертви?
       - …Чим вищу планку ти ставиш для себе, тим більше треба віддавати. Багато хто не може пожертвувати особистим життям, сім'єю - і тому вони не досягають особливо високих вершин. Можливо, це риса мого характеру - честолюбство. Воно не дозволяє мені зупинятися. Щоб просуватися вперед, треба чимось жертвувати. І кожного разу з великою неохотою … ну, до прикладу, я дуже люблю грати в футбол. Але мені все менше і менше вдається це робити. Я відчуваю, що повинен відмовитися від того, того і того, а так хочеться іноді того, того і того. Адже життя складається не лише з буднів, але й свят. Разом з тим доводиться собі вигадувати свято в тому, чим ти займаєшся. Тому я все більше починаю отримувати задоволення від сцени. І я вигадав для себе ідеальну модель щастя. Це те, що називається переливанням енергії від мене глядачам і навпаки.
       - Ігоре, існує певний стереотип, що юні дарування, які серйозно займаються у шкільні роки музикою, виглядають серед ровесників такими білими воронами, над якими можуть навіть насміхатися через те, що вони нібито позбавлені стандартних чоловічих якостей. От мені цікаво (була, до речі, здивована футболом): у вас був досвід першої бійки?
       - Я ніколи не був пай-хлопчиком. Я любив битися. І хоча я був відмінником, це мені вдавалося завдяки хорошій пам'яті та уважності на уроках, через те вдома ніколи спеціально уроки не вчив. А битися я справді дуже любив, навіть записався у п'ятому класі ще перед музичною школою у секцію боксу, для того, щоб зміцнити свій авторитет. Для мене важливо було бути лідером у всьому. Пригадую, до мене приходили однокласники і просили, щоб я розібрався з тим-то і тим… Хоча коли мене намагаються зачепити психологічно, вибити грунт під ногами, зробити мене беззахисним, коли буває, наприклад, якась несправедлива критика, от тоді я намагаюсь ніяк не реагувати поведінкою, всі мої відповіді ідуть тільки через творчість…
       - У чому ви могли б проявити себе ще?
       - Я відчуваю потребу бути на сцені. Як в артиста, у мене є дитяча мрія зіграти головну роль або в якомусь художньому фільмі, або в театральній постановці. Тобто, як будь-який артист, я прагну бути в центрі уваги. Колись в Антона Рубінштейна запитали, чого по-справжньому потребує артист? Він сказав: "Я знаю. Це три речі. Слава. Слава. І ще раз слава". І не вірте, якщо скажуть, що артист повинен любити мистецтво в собі, а не себе в мистецтві. Тобто, не в тому розумінні, який я хороший, а в тому, що завжди приємно, коли тебе помітили, оцінили.

Наталя Захарчук,
"Є! Теленавігатор",
м.Хмельницький
14-20.06.2004

Сегодня он званый гость на музыкальных фестивалях Европы и Америки, а еще недавно меха его инструмента выдували Токкату и фугу ре минор Баха в подземном переходе на станции метро "Театральная"

       - Сегодня ты востребован, у тебя туры, фестивали, записи. А раньше тебя можно было услышать в киевском подземном переходе. Что ты вынес из своего подземного опыта?
       - Это был замечательный период. Подземный переход мной уже вроде бы пройден, но я не зарекаюсь от того, что когда-нибудь опять там окажусь. Как ни странно, он дает ощущение востребованности, пребывания в центре внимания. Подземный переход - это самая динамичная, самая непредсказуемая сцена. Завоевать зрителя, который купил билет и пришел на твой концерт, - несложно. А зацепить того, кто просто проходит мимо - вот это сверхзадача. Подземный переход дает возможность узнать свою настоящую цену…
       - Ты много ездишь с концертами. Не хочется иногда забросить все и посидеть тихонько на родном Подоле?
       - Мой дом - там, где больше всего вдохновения для творчества… Я пребываю в постоянном поиске и напряжении. Трачу действительно много энергии. Поэтому научился расслабляться так же интенсивно - за несколько минут. Могу засыпать перед самым выходом на сцену. За пару мгновений отдыхаю больше, чем другой за целую ночь…
       - Вопрос как к путешественнику. Какая страна показалась тебе самой интересной?
       - Много курьезов было в Швейцарии. Там в четырехзвездочной гостинице записывают твое имя, фамилию и время, на которое ты хочешь поселиться, потом дают ключик - иди и живи. Не спрашивают ни паспорт, ни откуда ты, ни есть ли у тебя деньги. Такой уровень доверия просто обескураживает! Швейцарских солдат, служащих в армии, на выходные отпускают с боевым оружием домой. Однажды я ждал электричку и сам видел: молодой солдат на вокзале спит, а рядом валяется автомат с боевыми патронами. Все абсолютно доверяют друг другу. Кроме того, меня удивило, что на велосипедах у них есть номера, как и на автомобилях…
       - Тем не менее, в Украине не все тебя жалуют… Это просто такой обязательный довесок к растущей популярности?
       - Борюсь с этим только музыкальными методами… В композиции "Ангельские трели", это моя транскрипция сонаты Тартини "Трель дьявола", я заложил ответ силам зла, которые на меня надвигались в последние годы. Для меня важны слова Бетховена, когда он сказал, что не признает иных признаков превосходства, чем доброта.
       - Концерты в свой день рождения - это тоже попытка умножить добро в мире?
       - Да, семь лет подряд, 20 января, в свой день рождения я даю бесплатные концерты. Нужно научиться отдавать, тогда сам себя чувствуешь лучше. На моих концертах сейчас оказываются очень разные люди. Иногда это как-то непредсказуемо. 14 мая был концерт Спивакова в Оперном театре. Вся элита страны была там. А у меня в тот же день была презентация диска. На мой концерт пришел режиссер Юрий Ильенко. Когда его спросили, почему вы не в оперном, он сказал "Я уже могу себе позволить ходить туда, куда я хочу". Для меня его оценка более почетна, чем похвала профессионального музыканта. Потому что никогда не знаешь, насколько искренне говорит профессионал…

Тарас Антипович,
"Газета по-киевски",
22.07.2004,

Шоста година вечора. Сьомий будинок од Золотих воріт, на вулиці Великого Київського князя Ярослава Мудрого. Будинок Актора. Концертує Ігор Завадський. Небесний - на акордові кнопи - акордеон. Чиста тонка аура. Живі порухи. На вершину: кодекс високого плину. Власне самого життя. Його суті. Направду "Осіння весна" (назва концерту) - 31 жовтня 2004 року.

       На пам'ять став холодовий Київський Майдан. Кавували разом богемою. Навпіл кусень голландського сиру. Чесні гривні з вечорової музики - люди клали як чесну данину талантові, не сходячи з дива, - ЩО ці віртуозні божі руки роблять на цьому морозові. Завадський різко піднявся. Взяв по закордонах лауреатство, премії, тут, удома - орденів, почесні звання. Але ні на йоту не змінився. "Ігор Завадський - унікальне явище. І це чудово, що це явище тут, у Києві, а не в Мілані, як Шевченко..." Це - Микола Мозговий. Отож: нікуди не поїхав. Ніде не лишився…
       "Я дуже дякую всім, хто прийшов сьогодні на мій сольний концерт, - дав світло голосом Ігор у затемнену залу. - Я пишаюся Вами, сьогоднішнім своїм глядачем. У радіо, в телевізії було залякування, перестороги, мовляв, небезпечно виходити навіть із помешкання. А ви прийшли... Я мав сьогодні тут бути не один з вами - з Полтавської філармонії поважно лаштувався приїхати камерний оркестр, але влада тамтешніх музикантів до Києва не пустила, мотивуючи це провокаціями на президентські вибори. В ніч з 31 жовтня на 1 листопада".
       Це справді була непроста, дивовижної сили ніч. Ще від тих давніх історичних часів.
       Останній жовтневий тиждень був прикметний ще й тим, що за останні 80 років видався найтепліший. Навіть природа оминула стереотипи. Взяли своє і часові народні легенди, традиції. Скажімо, для кельтів - ніч з 31-го жовтня на 1-ше листопада - новорічна. То ніч Саймана. Тоді зустрічаються два світи - світ людей і потойбічний, інший світ. Завше вони залишаються розділеними. Але буває час, коли вони починають змішуватися - і зустріч між ними прибирає міфічного ворожого характеру. Цієї ночі інший світ присутній усюди - це може безпосередньо загрожувати людському життю, а може дати гармонію і любов. Усе залежить тільки від людини, і від того, що вона впустить і вбере до своєї душі в останній день жовтня…
       Звучали Астор П'яццолла, Антоніо Вівальді, Фредерік Шопен…
       Овації, вдячна радість, тепло…

Олександр Сопронюк,
"Шлях перемоги",
24.11.2004

Наталья Палкина,
"Киевские Ведомости",
22.01.2005

У Игоря Завадского есть традиция - в свой день рождения давать благотворительный концерт для поклонников. На этот раз всех желающих не вместил довольно просторный зал Киевского театра оперетты. Билеты достались тем, кто первым заказал их по телефону у помощников музыканта, и разошлись за день, поскольку у Завадского за десять лет выступлений сложилась своя благодарная аудитория…
       Завадский, солист по творческому темпераменту, впервые выступил с большим оркестром. Судя по реакции зала, эксперимент удался. Трудно найти сегодня в Украине музыканта, который бы столько сделал для того, чтобы показать богатейшие возможности аккордеона в исполнении классической музыки. Сколько бы ни слушал "Времена года" Вивальди или Токкату Баха, в которых сольные партии скрипки и органа исполняет аккордеон, всякий раз переживаешь маленькую мистерию.
       Виновник торжества, привыкший в свой день рождения одаривать своих слушателей, тщательно готовил для них сюрпризы. Один из таких подарков был особенно трогательным и даже символичным. Игорь представил публике юного аккордеониста из Ровно, ученика восьмого класса Дмитрия Мазура. С ним вместе Завадский исполнил знаменитое "Либертанго" Астора Пьяццоллы. Это был проникновенный диалог двух людей, влюбленных в нестареющие ритмы, - мальчика, только начинающего свой путь в искусстве, и маэстро, познавшего вкус известности. Зал был просто заворожен происходящим на сцене и до слез растроган совершенно счастливым и растерянным лицом Димы. На мальчика, очевидно, впервые в жизни обрушились настоящие овации большого зала.
       ...В тот вечер было еще немало сюрпризов от Игоря Завадского. Но этот стоил дорогого - юные дарования, в чьих душах живет любовь к чудесному инструменту, уже выходят на большую сцену вместе с маэстро.

Юрий Хлыстун,
"Факты",
27.01.2005

Примечательна схема, по которой распределяются приглашения. Очень маленькая часть отдается спонсорам и друзьям-знакомым. А все остальное получают те, кто раньше всех дозвонился по телефонам, указанным на афише музыканта. И в эти дни зал заполнен исключительно "фанатами" аккордеонной игры Маэстро. Да, Игоря Завадского уже много лет можно называть этим словом. Но, как замечено, нет пророка в своем Отечестве. Человек, признанный лучшим аккордеонистом на планете, "всего лишь" заслуженный артист. А мы знаем бездарностей, которые уже "народные".
       Но Игорь "не переймається" этим фактом. Почему? Да потому, что он творит Музыку, а это занятие предполагает некоторую отрешенность от мира…
       Ставшие уже традиционными концерты, которые Игорь проводит на свой день рождения, строятся по одной схеме: первое отделение - классическое, второе - эстрадное. Но схема схемой, а каждый год музыкант представляет новую программу. Причем, это единственный день в году, когда классический исполнитель позволяет себе "расслабиться" - он экспериментирует с жанрами, синтезирует, казалось бы, невозможное: хоровое исполнение с балетными номерами, дуэты с различными инструментами и тому подобное музыкальное "хулиганство". На его концерты всегда было трудно попасть, а в такой день - и подавно. Ведь почитатели таланта Игоря Завадского целый год ждут это выступление. Потому что знают - будет феерическое действо. А кроме Маэстро будут выступать и те музыканты, которых Игорь считает выдающимися или очень перспективными. Традицию приглашать мастеров и талантливых молодых исполнителей со всей Украины Игорь продолжил и в этом году. И, как всегда, поразил всех присутствующих: кроме сольного исполнения, oн играл с контрабасом и флейтой, в сопровождении камерного оркестра Полтавской областной филармонии и симфонического оркестра, который не существует в природе - он был создан только для этого выступления и состоял из музыкантов Киева, Полтавы и Харькова. Для нескольких музыкальных произведений были специально подготовлены хореографические композиции, поставленные для этого концерта народным артистом Украины Сергеем Бондуром. Стоит сказать, что в сопровождении большого симфонического оркестра Игорь играл впервые. Но это все слова, а главное-то - Музыка!..

Олег Михайленко,
"Киевский вестник",
01.02.2005

Говорить о творчестве Игоря Завадского - дело неблагодарное. Его надо слушать. Сливаться со звуками аккордеона, которые в своем звучании напоминают и плач одинокой скрипки, и разрывающие душу аккорды органа, и нежную флейту…

       - Игорь, вы, наверное, были любимчиком в семье?
       - Младшие дети всегда обласканы любовью, в моем же случае чувства родителей носили гипертрофированный характер. Для папы я был воплощением его заветной мечты, - он всегда хотел, чтобы кто-то из детей стал музыкантом. Мама, помимо нежности, как к самому младшему, седьмому ребенку в семье, испытывала гордость за мои успехи. Я всегда и во всем добивался максимальных результатов. В школьные годы - это были призовые места на всевозможных конкурсах - среди чтецов, художников, спортсменов и т.д. Будучи студентом музыкального училища, я организовал футбольную команду, которая вышла в полуфинал на первенство области. Позже я понял, что не стоит распыляться, необходимо на чем-то сконцентрироваться и "бить в одну точку"…
       - Вы сегодня выводите на большую сцену юные дарования, которые - как и вы в свое время - не имеют ничего, кроме таланта. Не боитесь будущих конкурентов?
       - Нет, не боюсь. Другого такого, как я, уже не будет все равно. Я же хочу предложить слушателям альтернативу и искренне горжусь ребятами, хотя вижу в них отражение своего прошлого, - наличие таланта и полного отсутствия денег. Достаточно сказать, что один из мальчиков - многообещающий аккордеонист - во время одного из концертов не мог выйти на сцену по весьма банальной причине, - у него просто не было одежды. И, чтобы он не играл в джинсах, я отдал ему свои концертные брюки. Конечно, я поддерживаю ребят как могу и отчасти являюсь их продюсером.
       - Игорь, есть вещи, которые для вас неприемлемы?
       - …Я очень ценю людей, которые в душевном порыве могут сделать что-то хорошее, не требуя взамен ни твоей дружбы, ни расположения. И, слава Богу, на моем жизненном пути таковых было немало. Но в то же время приходилось встречаться и с такими, которые, руководствуясь принципом "ты - мне, я - тебе", считают его нормальным. Я его не принимаю, поэтому не люблю играть в такую игру, как благодарность, с ее неизменными атрибутами вежливого равнодушия и телефонных поздравлений по праздникам. Многие за это на меня обижаются, но я стараюсь культивировать в них благородство.

Галина Дегтярева,
"Петровна",
22.02.2005

- …Розкажіть, як ви стали музикантом?
       - Я народився на Крайній Півночі Росії, в місті Інті. У моїх батьків нещодавно, 14 лютого, було золоте весілля. Тато оженився у 40 років… Батько Борис Іванович із двох років жив у Києві, закінчив військове училище зв'язку і одразу потрапив на фронт. Після війни 25 років працював шахтарем на Крайній Півночі, потім у Казахстані. Дідусь Іван Леонтійович брав участь у 1905 році у повстанні робітників і саперів у Києві. Його фото є в Історичному музеї. Смертний вирок цар замінив на вічне заслання до Сибіру. Дід грав на багатьох інструментах, батько теж. У нашій сім'ї я єдиний із дітей, хто став музикантом.
       Але скажу про себе: чим би я не займався, однак це було би пов'язано зі сценою, тому що в душі я більше не музикант, а артист. Для мене важливо влаштувати спектаклі на рівні медитації, коли занурюєшся у підсвідомі сфери і музика співзвучна певним граням твоєї душі. Тоді в мене з'являється контакт із глядачами. Найважливіше - зуміти відійти від реальності на сцені. Це видно: ваш погляд зависає десь у безмежжі.
       Цього неможливо навчитися, занурення - то своєрідна медитація.
       - Ви спеціально нею займаєтеся?
       - Ні. Для мене медитація - це музика, яка звучить, коли в залі багато людей. Адже артисти по-справжньому живуть лише на сцені.
       - Акордеон у наш час набуває нового статусу.
       - Я вважаю, що це інструмент майбутнього, це орган, який завжди можна возити із собою. Я свідомо відійшов від слова "баян", тому що воно завжди буде асоціюватись з народною музикою… А кнопковий акордеон таких асоціацій не викликає, хоча це просто синонім баяна. Зрештою, обидві назви правильні. Але навіть у Донецьку відійшли від російського напрямку, зорієнтувалися на Європу, там є кафедра акордеону. Росія ж нав'язала нам цей термін сто років опісля винаходу акордеона…
       У моєму репертуарі - класика чи популярна музика естрадного напрямку, яка може мати "народні" корені. Моя обробка максимально наближена до оригіналу, тобто я не роблю варіації на теми, як це було заведено раніше. Бо це спрощує сприйняття інструменту, а я хочу, щоб його статус підвищувався. Тобто назва "кнопковий акордеон" - це один із ходів, який повинен вивести його на новий ступінь. Я вважаю, що він стане королем музичних інструментів, коли винайдуть педаль, як на фортепіано - це єдиний його недолік, бо звучання залежить від акустики зали, і мікрофони ставлять, щоби створити об'єм звуку…
       …Моя стезя - це широка публіка. Чим вона різноманітніша, тим для мене краще, я хочу "зачепити" людину, яка вперше потрапила на мій концерт. Це зробити набагато складніше, ніж коли йдеться про меломанів.
       Зі мною трапився навіть такий смішний випадок: якось у філармонії мав відбутися мій концерт. Я змушений був давати свій телефон, бо офісу не маю, а філармонія зобов'язує розповсюдити половину квитків. Отож мені зателефонували, думаючи, що потрапили до Колонного залу імені М.Лисенка: "Ми хочемо купити квитки на Ігоря Завадського, але не знаємо, де розміщена філармонія"…
       - Як ви вважаєте, чи позначиться прихід нової влади на мистецтві?
       - …Гадаю, що кожна людина повинна вирішити, чи вона буде чекати допомоги чи надіятися тільки на себе. Працюю чотири години на добу в середньому. І десь годин 16 без інструменту.
       - Тобто?
       - Основне моє заняття - розумова праця, весь час у голові звучить музика, триває обробка матеріалу, над яким я працюю. У мене багато проектів, на які я витрачаю свою творчу енергію. Найголовніше - це ідея. Мистецтво - це завжди щось нове, а коли повторення - це штамп, ремесло. Тому я весь час повинен мати ідеї, а вони народжуються, коли є творча енергія.
       - Але ж потрібно якось поповнювати цю енергію.
       - Звичайно. Напевно, я її беру з Космосу. Іноді, коли роблю щось не так, зв'язок переривається. Енергія йде також від глядачів, які мене щиро люблять. Це одне джерело. І друге - якщо маєш шляхетні ідеї, тебе, неодмінно підтримають. Я часто не знаю, де візьметься велика сума на диск. І якось так виходить, що після концерту підходять доброчинці і пропонують допомогу. А взагалі моя мрія - займатися благодійництвом, що я роблю - це моральна і частково матеріальна допомога молодим музикантам. Зрозуміло, що чим популярніше ім'я, тим у тебе більше можливостей. Я працюю на своє ім'я, знаючи, що воно допоможе мені проводити фестивалі, конкурси, різні акції… Головне, щоби мені не заважали. Риса мого характеру - войовничий дух і спортивне начало: бути завжди у всьому першим. Це бійцівська ознака, і я відчуваю більший інтерес до життя, коли долаю перепони.

Ольга Мельник,
"Українська газета плюс",
24.02.-02.03.2005

- Последний раз вчера на благотворительном концерте… Борюсь со своей влюбчивостью изо всех сил, но она прорывается.
       Впрочем, это чувство присуще всем творческим личностям и, наверное, бороться с этим не стоит. Это же - как вдохновение. Очень завидую людям, которые влюбляются один раз и на всю жизнь, как мои родители, которые 14 февраля отметили золотую свадьбу.

"Комсомольская правда" в Украине",
02.03.2005

- …Моїх батьків саме спів та музика звели. Може, того я таким удатним і вродився, - сміється Ігор.
       Поволі сотається нитка оповіді, і я, мов у яв, бачу зворушливу історію кохання. Збір самодіяльності. Батько грав на баяні, мати співала. Розходились по домівках, а тут дощ уперіщив, та не просто дощ - злива потопельна. І калюжі, калюжі… Вона в черевичках, а він - у чоботях. Підхопив дівчину, на руках через калюжу переніс, а як в очі її зазирнув... На другий день грав для неї цілісінький вечір. Пошлюбились. І п'ятдесят років прожили разом. У відпустку щороку обов'язково удвох їздили. Сімох дітей виховали. Ігор - сьомий. Його мати батькові на 50-ліття подарувала. Навіть прізвисько в Ігоря сімейне було - "ювілейний". А разом із синочком подарувала чоловікові ще й баян. Найліпша нині, по нещодавній смерті батька, на дев'яностому році життя, згадка про нього - голосистий, потомлений роками, що багато грав на щастя, на радість людям, інструмент, на якому і рік, і місяць випуску карбовані ті ж, що й у Ігоря в паспорті... Доля.
       Ріс хлопчина метким, беручким до навчання, роботи. Всюди намагався встигнути, всім цікавився. А в яких тільки гуртках не перебував! Водночас і спортом займався, і танцями, і солістом у хорі співав. З дитинства й захоплення футболом, що залишилося подосі. Як і любов до шахів - у п'ятому класі мав другий дорослий розряд. Потім уже, коли впритул зайнявся музикою, довелося кинути. А ще ж були і хокей, і фехтування, і боротьба, і бокс, і настільний теніс. "Я шульга, тому-то тренери так за мною полювали. Та я ніде довго не затримувався. Шукав себе..."
       Ігор завжди такий непогамовний: "Якщо вже чимось займаєшся - то ця справа в руках горіти має"…
       Ось уже три роки Ігор Завадський - соліст Полтавської обласної державної філармонії. На його рахунку - 800 сольних концертів. Представляв Україну у більш ніж 20 країнах світу… "Нині уже ім'я працює на мене…" - усміхається. За цією усмішкою - роки й роки постійних занять, тренувань…
       Хоча Ігор залюбки мандрує по світу, більшість концертів зіграв в Україні. 99% з них - доброчинні. Він на них не заробляє, і тим щасливий. Бо, вважає, найгірше, що може бути, - заробляти. Тоді мистецтво перетворюється на ремесло.
       Взагалі, творчі зустрічі, на яких будь-хто, особливо молодь, може його послухати, відчути велику й високу музику, пропустити її крізь себе, йому до душі.
       - Виступаю іноді в школах і переконую дітей, що кнопковий акордеон - це модно, це - майбутнє, - каже. - Люди старшого віку, середнього одразу захоплюються, а молодого слухача слід готувати з дитинства. Тим десяти-дванадцятирічним, перед якими я виступав десять років тому, нині двадцять-двадцять два, і це - найвдячніша публіка…

Андрій Малюк,
"Сільські вісті",
08.04.2005

Виртуоз аккордеона Игорь Завадский признался "Газете...", что только видит мяч - сразу за ним бежит. Туфли маэстро от таких порывов очень страдают

- Режим у меня такой, что ночью занимаюсь музыкой, а до обеда сплю. Вечером очень часто выступаю, но когда концертов нет, в теплое время года выхожу поиграть в футбол. Играю у себя на Подоле, но иногда езжу на площадку возле метро "Оболонь" или на "Героев Днепра". Если знакомые приглашают, еду к ним. Если никто не пригласил, просто иду на первую попавшуюся футбольную площадку, захожу, знакомлюсь и играю. Простые "дворовые" игры на вылет. Играю только в мини-футбол - на маленьком поле нужно очень быстро думать, импровизация там интереснее. Недавно было: вернулся с гастролей, вышел подышать воздухом, проходил мимо площадки, не удержался и прямо в туфлях и брюках пошел играть. Футбол - страстный вид спорта: только увижу мяч - сразу за ним бегу. Обувь от этого страдает... С каждым годом меня узнают все чаще и подходят за автографами. В основном встречаются очень деликатные люди, но все равно хотелось бы быть узнаваемым в меру.

"Газета по-киевски",
16.05.2005

Сьогодні акордеоністи в Україні - як рідкісний вид метелика: про них мало хто знає, але вони є… Ні дисків, ні якісної розкрутки, а симфонічний оркестр у великій залі - як недоступна мрія. Ви не уявляєте, наскільки приємно було ввечері перед Трійцею, в холодну зливу, прибігти на концерт Ігоря Завадського в Будинок актора і побачити повну залу… Під скляними дверима тулилися "зайці", що сподівалися, хоч стоячи, почути молодого й амбіційного акордеоніста…
       Сьогодні він має п'ять виданих альбомів, "заслуженого", об'їздив із сольними концертами кількадесят країн…"Двоплитник" "Фестиваль" (наклад, як завжди, не комерційний, а символічний) Завадський презентував у Будинку актора. Саме цей твір виконав Завадський у дуеті з чотирнадцятирічним Дімою Мазуром. "Фестиваль" - назва символічна, адже на кожен свій день народження Завадський організовує міні-фестиваль. У Будинку офіцерів, в опереті, в Будинку актора. Записи нового альбому здійснювали саме там.
       На першому диску - класика, яку так любить Завадський: Вівальді, Бах, Рамо, П'яццолла, Моцарт… Наповнення другого диска - сучасне. Це твори композиторів, зіграні на концертах Завадського молодими виконавцями. На цьому диску Ігор Завадський уперше виступає в ролі продюсера аж 11 молодих акордеоністів…

Аліна Стрижак,
"Україна молода",
23.06.2005

Игорь Завадский дал ошеломляющий концерт вчера вечером во Дворце спорта Кимберли. Игорь своим выступлением подтвердил, что не зря Президент Украины наградил его титулом "Заслуженный артист Украины".
       После аншлагового часового выступления во Дворца спорта ликующие зрители встали со своих мест и наградили музыканта долгими аплодисментами и бурными овациями…

Ежедневный журнал
31-го международного фестиваля аккордеонистов
"kiotac.ca", №1, г.Кимберли, Канада,
05.07.2005

Відомий музикант й активний пропагандист мистецтва гри на акордеоні, Ігор Завадський не тільки не відхиляється від чіткого плану - щороку випускати новий диск, але й перевиконує його. Днями він презентував у столичному Будинку актора свій п'ятий, цього разу подвійний диск "Фестиваль".

       Незважаючи на численні критичні стріли консерваторів-скептиків, музикант, як і раніше, сміливо вдається до експериментів. Окрім сольних номерів, дуету з акордеоном і вже традиційного виконання в супроводі камерного оркестру, уперше на диску Ігор Завадський використовує звучання свого інструмента в складі великого симфонічного оркестру та хору. Також уперше Ігор акомпанував флейті разом з камерним оркестром, а в "Адажіо" Томазо Альбіноні дуже цікавим стало звучання кнопкового акордеона в супроводі групи віолончелей і контрабасів.
       Має свої "родзинки" й другий диск. Найголовніша - дебют Ігоря Завадського як продюсера музикантів-початківців. "Не лише продюсера, а й селекціонера", - уточнює Ігор. За останні кілька років він провів консультації, творчі зустрічі, майстер-класи в десятках музичних шкіл та училищ, прослухав чимало учнів, студентів і не раз вирішував нелегке питання вибору. Тож готуйтеся, меломани, почути на другому диску нового музичного альбому "Фестиваль" твори в основному сучасних композиторів, зіграні на різних концертах Ігоря за останній рік найкращими молодими акордеоністами України та Білорусі… Наставник молоді обіцяє, що географія його творчих пошуків обов'язково розшириться. Окрім того, Завадський ставить амбітну мету - відкрити в Києві Центр акордеону. Для цього, на думку виконавця, є всі підстави. Україна - невичерпне джерело обдарованих музикантів, і де ж, як не в її столиці, організовувати міжнародні конкурси, фестивалі акордеоністів?
       - У багатьох країнах, зокрема Ізраїлі, Японії, США, Франції, Італії, створено державні програми підтримки молодих музикантів, - розповідає Ігор Завадський. - Початківці потребують фінансування, уваги з боку держави. Без цього будуть згасати їхні таланти й працездатність.
       Допомога молодим - лише один аспект проблеми престижу класичної музики в нашій країні. Ігор мріє про його піднесення, сумно констатуючи, що нині класику на розкладках дисків і касет годі шукати. Торгові точки не укладають угод з компаніями, що здійснюють звукозапис. Це одна з причин, з якої Ігор Завадський видав свій альбом поки що невеличким, подарунковим тиражем. Щоправда, музикант планує повторювати видання подвійного диску. До речі, вихід у світ "Фестивалю" обійшовся без спонсорської допомоги - виконавець випустив його власним коштом.
       У те, що класична музика таки посяде належне місце в культурному житті української держави, додає надії факт відвідання концерту-презентації дисків Ігоря Завадського віце-прем'єром з гуманітарних питань Миколою Томенком. Микола Володимирович зізнався, що давно стежить за творчістю Завадського, цінує й поважає його як людину, котра "зробила себе сама". Віце-прем'єр запевнив, що держава посприяє становленню молодих талантів і відкриттю в Києві Центру акордеона. "За всієї поваги до попсової України хочемо зробити наше мистецтво різнобарвнішим", - сказав Микола Томенко.

Тетяна Кроп,
"Демократична Україна",
12.07.2005