Сьогодні музикант Ігор Завадський святкує день народження та виступає для своїх шанувальників в театрі оперети. Цього року він поповнив перелік своїх нагород двома “Золотими лірами”, отриманими на Міжнародному конкурсі акордеоністів в Ірландії та потрапив до “Книги рекордів України”. Про найближчі концерти, співпрацю з іншими музикантами та творчі плани відомий виконавець розповів “Хрещатику”.
      — Як народилася традиція влаштовувати концерт 20 січня — у день народження?
      — Вперше у день народження я виступив в Музеї Тараса Шевченка в 1998 році. Тоді я був на останньому, третьому, курсі виконавчої аспірантури в Національній академії музики ім. П. І. Чайковського. Я завжди любив вигадувати щось своє, і мені спало на думку у свій день народження не отримувати подарунки, а дарувати самому, докладати більше зусиль, ніж в будь-який інший концерт, щоб дивувати, радувати. І робити це саме 20 січня та обов’язково в Києві. Останніми роками є ще додаткові концерти, цього року — 21, 22 січня та 10 лютого. Пізніше з’явилася ще одна традиція: не просто давати концерт, а й залучати інших учасників, молоді таланти, здійснювати творчі експерименти, синтез жанрів — танцю, музики, слова.
      — Ваш концерт 20 січня зазвичай є благодійним. У чому полягає благодійність?
      — З першого по восьмий концерти благодійність була в тому, що публіка могла безкоштовно потрапити на концерт. Розповсюджувався мій домашній номер телефону, і ті, хто першими зателефонували на ту кількість місць, що була в залі,— потрапляли у список і отримували запрошення. Але вже на другому концерті — 20 січня 1999 року в Будинку вчителя — відбулася сенсація, яка викликала бурхливий інтерес до мене з боку журналістів. Був справжній ажіотаж, прийшло втричі більше людей, ніж було запрошень, виникла давка, навіть викликали ОМОН, а директора Будинку вчителя з серцевим нападом забрала швидка. З дев’ятого концерту я зробив вхід платним, за квитками, а на виручені кошти купував інструменти для молодих виконавців. За цей час я придбав чотири інструменти, останній подарував Денису Снігірьову з міста Молочанська Запорізької області, який виступатиме зі мною на концертах. З тих, що я бачив, він єдиний акордеоніст в Україні, який є справжнім артистом, вважаю його своїм послідовником. Інструменти — це те, чого потребував я сам, тож для такого подарунка шукаю максимально гідних та талановитих.
      До речі, слово “благодійність” не люблю, воно часто використовується для піару. Ті, хто справді робить добру справу, намагаються цього не афішувати.
      — Як ви шукаєте таланти?
      — Це виходить само собою, за покликом душі. Справжні таланти десь сховані, мені цікаво їх віднайти. Проте, іноді знаходять і мене. Наприклад, зі мною працює гармоніст з Умані Олександр Калінчук, йому 78 років, і він є найстаршим серед музикантів, які виступають зі мною
      — Ви виступаєте не лише сольно, а й з іншими музикантами. Чи змінюється їх склад?
      — У мене була мета зробити кістяк, я його формував багато років і продовжую над цим працювати. В цю обойму можуть потрапити люди, які в майбутньому прагнуть стати артистами. Сьогодні до цієї групи виконавців входять аспірант Національної академії музики ім. П. І. Чайковського Євген Гаврилюк з міста Оріхова Запорізької області (клавішний акордеон), Іван Завадський з міста Житомира (кнопковий акордеон), Євген Ковальов з Дніпропетровська (кнопковий акордеон), Михайло Кашук з Києва (кнопковий акордеон), Віталій Козицький з Вінниці (кнопковий акордеон). Вони досягають великих успіхів, коли починають спілкуватися зі мною — я запрошую їх на концерти, записую на власні диски, консультую, підтримую. Багатьом, на жаль, не вистачає організаційних талантів, щоб пробивати собі шлях. Оскільки я в першу чергу займаюся концертуванням та виконавством, то не можу займатися на повну продюсуванням. На жаль, в нашій системі освіти вчать як музикантів, але не як артистів. Гарних музикантів багато, але сцена — це зовсім інший формат. В першу чергу артист має любити сцену. Хтось її боїться, хтось не бачить перспективи — такі люди найчастіше губляться.
      — Ви кілька років поспіль записуєте альбоми з живих концертів. У чому особливість такого запису?
      — Це стандарт запису в усьому світі. Намагаються залишити не лише звуки залу, а навіть певні недоліки у виконанні, щоб передати енергетику живого звучання. В Україні поки що немає тенденції записувати живі концерти, а в світі вона існує вже давно. Я завжди погано ставився до запису, але зрозумів, що це потрібно для мого глядача, на згадку.
      — Як формується програма виступів? Ви особисто виступаєте режисером?
      — Мені подобається придумувати все самому. Втім, не відмовляюся і від чужих ідей. До останнього моменту перебуваю в пошуку, програма постійно змінюється, з’являються нові запрошені. Творчих людей, які повністю займаються організацією виступів, небагато, одного з них я зустрів в театрі оперети. Це його художній керівник, режисер та директор Богдан Струтинський. Йому залишилося лише грати у своїх спектаклях, і він зрівняється зі мною за кількістю амплуа (сміється).
      — Розкажіть про особливості найближчих концертів. Чим порадуєте глядача?
      — Вперше спеціально для мене написали твір — буде світова прем’єра “Італійських акварелей” Ренцо Руджієрі. Це італійський композитор, виконавець, диригент і директор Міжнародного фестивалю-конкурсу мистецтв у місті Пінето в одній особі. Він приїжджав до мене у 2006 році, виступав в Палаці “Україна”, і був вражений, що мій сольний концерт зібрав понад 4 тисячі осіб. Він запросив мене як члена журі на Міжнародний фестиваль в Італію. Власне, для мене і раніше пропонували писати музику, та я намагався грати твори, перевірені часом.
      Всі мої концерти будуть різними. 20 січня буде лише один блок, коли виступатимуть інші артисти, зокрема Іван Завадський, Євген Гаврилюк, Дмитро Ноздрачов з Криму, Денис Снігірьов, а 13-річний Мікко Маконнен, що вважається найкращим молодим акордеоністом в Фінляндії, гратиме “Політ джмеля” Римського-Корсакова. Також вперше я зіграю класичні твори в джазових ритмах у дуеті з ударними (Сергій Хмельов). У програмі концерту 11 номерів з симфонічним оркестром під керівництвом, на мій погляд, найкращого в Україні диригента Дмитра Морозова, виступ Державної академічної чоловічої хорової капели імені Ревуцького, буде багато дуетів зі мною, а солістка театру оперети, лірико-драматичне сопрано Олена Ширяєва співатиме “Паризьке танго”. Вперше концерт вестиме дівчина — 11-річна родичка відомої актриси Тетяни Пельтцер Олександра.
      21 січня в другому відділенні концерту виступатимуть гості. Це 12 акордеоністів, 10 — з різних куточків України. Їх виступи ляжуть в основу другого диска. 22 січня акцентуватиметься увага на сольних номерах, окрім мене гратимуть ще четверо запрошених. А 10 і 25 лютого — сольні концерти в Будинку актора.
      — Ви вже придумали назву для нового альбому?
      — Ні, я навіть назву для концерту завжди придумував у ніч перед концертом. Можу розкрити таємницю. Кожний мій диск має свій колір, і наступний, 11-й, стане салатовим. Мій улюблений колір — зелений, і символічно, що диск нової десятки буде саме таким.
      — Чи існують в світі якісь школи акордеоністів, і які країни вважаються найпрогресивнішими у цьому напрямку? Чи є певні школи в Україні?
      — Негласно в Україні є школи окремих вчителів. Але це погано, коли в грі можна почути вплив педагога. Моя гра ніколи не була схожа на гру когось іншого. Власне, я сам можу організувати школу і цього прагну. Зазвичай в музичних училищах починають псувати студентів академізмом. Моя школа — відсутність рамок, лише творчий пошук та експерименти, коли людині нічого не нав’язується.
      Сильними акордеоністами можуть похвалитися країни колишньої Югославії, Італія, Німеччина, Франція, Фінляндія. В цих державах розвинуте виконання авангардної музики — сучасної авторської музики, яка основана на дисонансі та образності. Класику грають лише на сольних концертах, для різноманіття. Я ж граю переважно класику, але не академічно, і часто мої трактовки дають нове дихання оригінальним творам. У 1889 році Чайковський першим ввів гармоніку до складу симфонічного оркестру. Я ж ввожу свій інструмент до деяких творів, показую, що він є рівним іншим інструментам оркестру, і навіть більше того, він є соліруючим. Моя мрія, щоб акордеон визнавали у світі королем музичних інструментів. Адже йому підвладний величезний репертуар, він має душу, може максимально близько до людського голосу передавати звуки.
      — Один з ваших альбомів називається “Даніельф”, і нещодавно з’явився кліп про ельфа Даніельфа. Скажіть, чи вірите ви в дива? Вони відбуваються у вашому житті?
      — Звісно. У що людина вірить, те й трапляється. Я знаю, що немає нічого неможливого, треба лише повірити. Особисто для мене саме життя, можливість займатися тим, що тобі подобається, є дивом.
      — Якою є ваша публіка? Хто найчастіше відвідує концерти?
      — Насамперед це жінки середнього та старшого віку. Вони більше відчувають тонкість та душевність. Що стосується реакції публіки, то душа у всіх однакова. Є лише одна відмінність — якщо я десь виступаю вперше, то спочатку існує настороженість, слухачі сприймають музику без бурної реакції. Єдине виключення було в Білорусі — вперше люди там відреагували одразу. Втім, свою публіку я привчаю до стриманості, бо не люблю бурливих аплодисментів, криків “браво”. Я відчуваю атмосферу, тому краще більше пограю.
      — Які ваші улюблені місця в Києві?
      — Хрещатик. Поділ. Мені подобаються людні міста, де на тебе ніхто не звертає уваги.
      — Напередодні дня народження заведено підбивати підсумки року. Які події стали для вас знаковими, найбільше запам’яталися за останній рік?
      — Найголовніші події для артиста, музиканта — це його концерти та записи. Мені вдалося реалізувати ідею і зняти кліп “Даніельф”. Я видав ювілейний, 10-й, альбом, який вийшов дуже душевним. Я так і назвав його — “Душа” — і присвятив своєму інструменту. Вперше на лицевій обкладинці диску зображений не я, а акордеон. Звичайно, були перемоги на міжнародних конкурсах. Та для мене поки що існує лише два досягнення — аншлаги на концертах та те, що я до сих пір не зайнявся зароблянням грошей, не прагну грати на корпоративах, іноді виступаю безкоштовно.
      — А як щодо ваших творчих амбіцій, планів, проектів, що хочеться втілити?
      — Звісно, це найближчі концерти, новий альбом. Зараз пишу біографічно-філософську книгу “Стань зіркою”. Я придумав, що людська душа після смерті або шукає пристанища, або, якщо людина залишила по собі слід, принесла користь іншим, сприяла розвитку цивілізації на Землі, стає зіркою на небі. Тому є сенс залишити по собі якомога більше плодів, якими користується людство. В моєму варіанті — це диски, записи, навіть легенди, яких я про себе чув багато

Марія БЄЛЯЄВА,
"Хрещатик",
20.01.2012