НАСТУПНІ СОЛЬНІ КОНЦЕРТИ ІГОРЯ ЗАВАДСЬКОГО
в київському Будинку актора відбудуться:
30 червня; 1 та 22 жовтня; 26 листопада; 24 грудня.
Довідки та замовлення квитків 097 4842577, 073 0493848
e-mail: abrygida@gmail.com

Про виконавця Дискографія Відео Ноти Концерти Фотогалерея Прес-огляд

Прес-огляд

(склав прес-секретар Ігоря Завадського - Андрій Бригіда)

1992199319941995199619971998

1999200020012002200320042005

2006200720082009201020112012


*   *   *

Новогодние фантазии Игоря Завадского

Узнав, что я из газеты, представляющей Юго-Западную железную дорогу Украины, мой собеседник заявил, что его многое связывает со стальными магистралями...
       - И что же вас связывает с дорогой?
       - Мундир сержанта железнодорожных войск!
       - ????? Где довелось служить?
       - Да тут другая история. Меня пригласили участвовать в концерте, который проходил пару лет назад в Управлении железнодорожных войск. Концерт удался на славу. После концерта меня пригласили в тир, и я выбил с первой попытки из пистолета Макарова 28 очков из 30 (хотя до этого никогда пистолет в руках не держал). И в 2002-м, в день моего рождения, мне вручили форму с сержантскими погонами. Так я стал почетным сержантом железнодорожных войск Украины!
       А 4 декабря 2003 года я провел концерт для Главного управления железнодорожных войск Украины, по окончании которого мне торжественно объявили о повышении в звании. Я теперь - почетный старший сержант железнодорожных войск Украины.
       - Какие самые яркие впечатления прошедшего года?
       - Наверное, летние гастроли: Азия, Америка, Европа, Казахстан (дни культуры Киева в Астане). Участвовал в фестивале аккордеонистов в Чикаго (США), в Исландии было 9 концертов. Очень успешными были концерты во Франции.
       А в Украине последние 3 месяца торжественно отдаю дань Киеву. Много концертов в детских учебных заведениях, безусловно, благотворительных.
       - Вы много работаете для детей. Почему?
       - Это моя самая элитная публика. Старшее поколение традиционно тепло воспринимает аккордеон, а вот если дети жадно слушают мою музыку, значит я на правильном пути. Надеюсь, что, повзрослев, они останутся моими поклонниками...
       Существует расхожее мнение: "Классика, аккордеон - это что-то старомодное". Но вот недавно в Интернете я натолкнулся на wеb-страничку, где молодые люди обменивались мнениями о любимых записях и дисках. И в одном из списков юного меломана мой диск "Минор. От Баха до Пьяццоллы" оказался на почетном 7 месте, между группами "Ленинград" и "Запрещенные барабанщики". Я попал в "клёвые" записи...
       - Вы являетесь солистом Полтавской филармонии. А как "звучит" Завадский в Полтаве?
       - Я даю в год несколько плановых концертов и все они, начиная с первого, собирают полные залы...
       - В начале 2003 года вы выпустили свой третий лазерный диск "Янгольські трелі". За три года три диска - это круто...
       - Выпуск диска в нашей стране - это безумно сложно, нервно, дорого и подчас долго...
       - Есть ли свет в конце туннеля?
       - К сожалению, обстоятельства меня возвращают на землю с моей "идеалистической" планеты, на которой я живу, и я все более сталкиваюсь с жесткой реальностью, когда люди, которые мне помогают, сами не в силах влиять на что бы то ни было в этой стране.
       Мне многие говорят, что я могу лишь по сантиметрам продвигаться в своей деятельности, и мне жизни не хватит, чтобы получить свободу в творчестве.
       Моя "идея фикс" - получить свободу, заниматься благотворительной деятельностью. Мне кажется, что тот, кто имеет свободу в творчестве, стремится отдать сторицей то, что вложено в него судьбой, людьми.
       - Я вас видел на волне успеха в киевских переходах, в окружении жадно слушающей толпы прохожих. Эти концерты в 90-х были криком отчаяния или необходимостью удержать себя в форме?
       - В 1997 году я вышел вновь в подземный переход, поскольку концерты в залах и победы в конкурсах не приносили денег. Тогда я был символом фестиваля андеграунда, проходившего на Андреевском спуске. Закрывал этот фестиваль уличных музыкантов с тем, чтобы показать на личном примере: необходимо выходить из подземного перехода наверх. По иронии судьбы, через неделю после окончания фестиваля, я вынужден был опять спуститься под землю.
       Этот этап остался в прошлом тысячелетии, в новом - моя творческая биография пишется в концертных залах. Но, не зря говорят, от тюрьмы да от сумы не зарекайся. А я еще говорю - и от подземного перехода...
       Мне стоило сверхусилий, чтобы шаг за шагом подняться наверх, стать солистом Полтавской филармонии, выпустить серию дисков, кассет, дать десятки аншлаговых концертов и т.д...
       Я чувствую свое предназначение. Все зависит от меня. А все, что происходит со мной, - результат моего стремления. Увы, многое способствует остановке моего стремления, поэтому многое зависит от моих волевых качеств. Я уверен, что моя энергетика, мой потенциал приведут меня на перекресток, который решит не только мою судьбу, но и судьбу всего того, что мною уже сделано.
       - А каковы ваши увлечения?
       - Футбол... любая мышечная радость. Последнее время веду затворнический образ жизни, но получаю большое удовлетворение от общения. Все больше и больше работаю над собой, поэтому жертвую многим, и должен суметь сделать максимум того, что зависит от меня.
       - Ваш инструмент должен быть очень выносливым, коль вы его так терзаете. Иногда кажется, что он вот-вот разорвется под вашими руками...
       - Этот инструмент только закаляется, хотя ему уже более 16 лет. Так закаляется и сталь - через нагрев и охлаждение.
       - Вы левша, и очевидно ваш инструмент должен быть нестандартным?
       - Только по качеству звучания... А так - обычный инструмент. Просто левши могут чуточку больше, нежели "стандартные" аккордеонисты.
       - В Санта Клауса или Деда Мороза верите?
       - В чудо верю, в необходимость его происхождения. А именно под Новый год наилучшие желания и возникают, поскольку они могут быть исполнены. Я обожаю подарки. В них заложена радость ожидания. Не терплю взяток и завуалированных подарков...
       - А сами делаете подарки?
       - Да, это для меня величайшие минуты радости. Например, когда мои родители, как дети, радуются моим, всегда тщательно подготовленным подаркам. Дарение - это естественный, как глоток воды, процесс.
       - Два слова напоследок...
       - Я встречаюсь с железнодорожниками часто, поскольку больше всего люблю ездить поездом. Меня всегда поражает подтянутость, доброжелательность и терпеливость железнодорожников, при этом я могу догадываться об их нелегких условиях труда. Наверное, при полной самоотдаче не бывает легких профессий.
       В Новом году хочу пожелать всем работникам железнодорожной отрасли счастья, здоровья, успехов! 20 января в киевском Доме офицеров состоится мой концерт. Если будет возможность - приходите, я вам такое исполню!!!

А. Вортих,
газета "Рабочее слово",
17-23.01.2004

*   *   *

Акордеоніст Ігор Завадський,
відомий у світі як віртуозний виконавець класичних творів,
продовжує експериментувати

У свій день народження музикант створив незвичне дійство. Він виконав твори Баха та Вівальді під акомпанемент камерного оркестру, а тим часом на сцені авангардистський київський художник в ритм музики малював картину... жіночими тілами.
       Вже традиційно акордеоніст Ігор Завадський у свій день народження, 20 січня, дає безкоштовний концерт у Києві. Зазвичай до зали не можуть потрапити усі прихильники його таланту, а тому маестро вирішив дати цього року кілька концертів. Цьогорічне дійство від Завадського здивувало багатьох. Він виконав найкращі твори Баха, Вівальді, Шопена та Альбіноні - сам і під акомпанемент Полтавського камерного оркестру. Тим часом на сцені, яка слугувала полотном, художник Геннадій Гутгардц малював картину оголеними жінками...
       Акордеоніст Ігор Завадський, який здобуває популярність в Україні, добре знаний за кордоном. Лише торік він побував на гастролях у Казахстані, США, Ісландії та Франції.

Олександр Загородний,
ТСН, студія "1+1",
20.01.2004

*   *   *

Три години високого мистецтва

Серед присутніх на концерті було багато фанів Ігоря, прихильників, які вистежують усі його виступи й намагаються потрапити на них різними правдами та неправдами. Так було й цього разу.
       Доволі велика зала (партер і балкон) не вміщала всіх бажаючих, які не мали запрошень, але начальник Центрального будинку офіцерів знайшов можливість задовольнити всіх (було організовано додаткові місця).
       Ігор Завадський давно підтримує дружні стосунки з військовиками. Він частий і бажаний гість військових колективів. Своїм мистецтвом гри на кнопковому акордеоні музикант-віртуоз прищеплює військовослужбовцям любов до класичної музики. Так, за вклад у культурний та естетичний розвиток вояків командування Залізничних військ присвоїло йому звання "Почесний сержант Залізничних військ" і нагородило відповідним військовим обмундируванням.
       Проте таку повагу у ставленні музикант виявляє не тільки до військових. За відгуками прихильників Ігоря Завадського та тих, хто його добре знає, він ніколи не відмовлявся від благодійних концертів для дітей та молоді, даруючи їм радість спілкування з високим мистецтвом.
       Вже сьомий рік поспіль, 20 січня, Ігор Завадський, замість того, щоб у сімейному колі приймати гостей і подарунки від них, сам дарує людям враження від чарівної музики…
       Перша половина шоу складалася з класичних творів. Глядачі зачаровано прослухали у виконанні Ігоря Завадського та камерного оркестру Полтавської обласної філармонії твори Вівальді, Баха, Альбіноні, Шопена та інших. Друге відділення музикант присвятив "подорожі країнами та континентами". Родзинкою цієї частини концерту стали експерименти з різними музичними інструментами, жанрами, танцями. Також виступили народні артисти України, подружжя Бондарів з балетними імпровізаціями та полтавський ансамбль естрадного танцю "Фестиваль", яким акомпанував Ігор. Він представив і молодих, але перспективних музикантів, майбутніх артистів, які теж узяли участь у концерті й порадували глядачів своїми оригінальними виступами.
       Більше трьох годин концерту пролетіли непомітно. Вдячні глядачі подарували Ігорю багато квітів, гучні аплодисменти, любов та тепло своїх сердець.

Костянтин Бекещенко,
газета "Народна армія",
27.01.2004

*   *   *

"Лібертанго"
Цей твір П'яццолли віртуозний акордеоніст Ігор Завадський
виконував разом з естрадним ансамблем і… балетом

Підходячи до столичного Будинку офіцерів, помітила автобус Полтавської філармонії Відразу ж спало на думку, що київський акордеоніст Ігор Завадський, певне, й досі є солістом цієї творчої організації. Був переаншлаг. Шанувальники віртуоза, який нещодавно повернувся з тріумфальних гастролей Америкою та Ісландією, брали зал штурмом. Чекали сюрпризу від кумира. Адже вже сім років поспіль 20 січня, у свій день народження, він дарує публіці щось несподіване. Перший концерт був у Музеї Тараса Шевченка, потім у Медичній бібліотеці. Будинку вчителя і ось нарешті почесний сержант залізничних військ України виступив у Будинку офіцерів...
       Почувши перші акорди "Зими" Вівальді, зал завмер, а потім вибухнув оплесками. Ігор у супроводі камерного оркестру Полтавської філармонії зіграв фрагмент бахівського Концерту ре мінор Цей твір Ігор шукав давно Знайшов партитуру в одному з нотних магазинів Парижа. Продавець, який перейнявся радістю Ігоря, хотів якомога швидше обслужити гостя. Та, дістаючи ноти з полиці, впав з драбини. Ігор тоді так розгубився, що, розплатившись, вийшов з крамниці, залишивши рідкісну покупку біля касового апарата. Згадав про це лише в Києві. На щастя, паризькі друзі прислали до Києва заповітну партитуру. Цей твір у виконанні Ігоря буде записаний на його новому компакт-диску…
       Ігор вів мистецьке дійство сам. Напередодні переслухав ледь не всіх акордеоністів, котрі навчаються в Національній музичній академії України. І запросив на свій день народження Андрія Єременка, студента Миколи Андрійовича Давидова, свого колишнього педагога. Вивів на сцену й талановитих вихованців столичних музичних шкіл. Грав з естрадним ансамблем. А знамените "Лібертанго" П'яццолли, яке стало візитівкою музиканта, виконав з естрадним ансамблем і балетом. Танцювальний ансамбль він також привіз із Полтави.
       ...Ігор представив глядачам свою маму - Ніну Петрівну, яка приїхала із Запоріжжя, щоб поздоровити сина. Коли стихли оплески, розповіла:
       - Уперше я зі своїм чоловіком помітили музичний хист у Ігоря, коли йому було п'ять рочків. Їхали з Казахстану, де тоді жили, на весілля до доньки в Москву. Чоловік узяв із собою баян, щоб пограти молодим. Вийшов у тамбур, раптом чує - музика. І ніби його інструмент звучить. Повернувся в купе. А там Ігор, стоячи, грає на одному боці баяна, бо до другого ручки не діставали. Взагалі ми не дозволяли йому чіпати інструмент, тому Ігор злякався, почав просити в батька пробачення. А той: "Грай, синку!" Хоч і здивувався: "Коли ж ти встиг навчитися?"
       Коли Ігор пішов до музичної школи, купили йому невеликий баян у кредит. І відтоді почалося! Хлопець грав і вдень, і вночі. Навіть доводилося забороняти, бо спати нам не давав. Здавалося, худенький, щупленький, а як розведе баян, відчувається велика сила. Ігор дуже працьовитий. Може, тому, що народився у рік Коня. Жили бідно. Адже виховували семеро дітей. Ігор був найменший Якось сусідській дівчинці Анечці купили піаніно. А ми не могли придбати такий дорогий інструмент. Щоб сину дозволяли пограти на Анеччиному фортепіано, я ходила до сусідів - няньчити їхню меншеньку. Згодом мама Анечки так полюбила як грає Ігор, що вже сама запрошувала його у гості. Вдома ж, коли син репетирував, під вікнами збиралися сусіди, щоб послухати. Ми жили на першому поверху, тож чути було добре Особливо влітку, коли відкриті вікна...
       Певне, Ігор пішов у тата. З його батьком ми познайомилися у самодіяльності. Він грав на баяні, а я співала, танцювала. Чверть віку віддали самодіяльності. Чоловік нині інвалід. Майже не ходить. Та й досі грає. Ми пишаємося своїм сином. До нас приїздить часто. Його, здається, знають всі провідники поїздів, котрі йдуть до Запоріжжя. Часто просять пограти. Привіз нам усі свої компакт-диски. Щодня їх слухаємо.

Наталя Зінченко,
газета "Хрещатик",
28.01.2004

*   *   *

На сержанта Завадського - рівняйсь!

Благодійний концерт знаменитого акордеоніста Ігоря Завадського, який відбувся з нагоди його дня народження в столичному Будинку офіцерів, зібрав стільки меломанів, що ніде було яблуку впасти. Сподівання прихильників свого таланту Маестро навіть більш ніж виправдав. У яскравому музичному дійстві слухачі й цього разу (вже сьомий рік поспіль Ігор організовує такі благодійні концерти) насолоджувалися класичними й естрадними творами відомих композиторів.
       Ігор багато імпровізував - як ведучий і неповторний виконавець, він сам розробив і сценарій концерту.

Володимир Підвисоцький,
газета "Голос України",
28.01.2004

*   *   *

Завадський знову на висоті

...Тож і цього року вщент переповнений великий зал Центрального Будинку офіцерів Збройних сил України став свідком нового блискучого мистецького експерименту, що тривав майже чотири години.
       У першому відділенні найяскравіше прозвучали твори Вівальді й Баха у виконанні іменинника, соліста Полтавської філармонії Ігоря Завадського та нашого камерного оркестру. Зал стоячи вітав співдружність уславленого киянина та полтавців.
       У другому відділенні знову полтавці були на висоті. Цього разу юні учасниці народного аматорського ансамблю бального танцю "Фестиваль" навчально-виховного комплексу №30, під керівництвом Юрія Бондаря, допомогли маестро з усією поетичною глибиною розкрити зміст і вальсу "Дунайські хвилі", і вальсу-мюзет "Індіференс", і "Лібертанго", і "Тіко-Тіко", надавши фінальній частині концерту вишуканості й благородства. "Браво!", "молодці!", "Полтава!" - шалено скандував зал, неодноразово викликаючи на сцену наших виконавців.

Єлизавета Орлова,
газета "Вечірня Полтава",
29.01.2004

*   *   *

Наодинці з акордеоном

- Контрасти станів є основним принципом моїх концертів, - розповідає Ігор Завадський. - програми побудовані так, що перший відділ є суто класичним. Його мета - спонукати людину зануритися в себе, навіть трохи подрімати-помедитувати. Коли глядачі перебувають у такому стані, у них активізується підсвідома сфера. Це дає можливість одночасно бути присутнім у залі й відчувати своє особисте. Для мене важливо, щоб ті, хто приходить на мої концерти, могли співвідносити свої особисті відчуття з атмосферою, яка панує навколо, а вона справді є дуже доброзичливою. У другому відділі, навпаки, хай ритм серцебиття слухачів прискориться, тут на перший план виходить зовсім інша, ритмізована енергетика, з елементом сильної пристрасті. Інші твори - інша й манера їхнього виконання. Хто заснув, має пробудитися. Таким чином реалізую своє постійне прагнення бути різним - не зміною одягу, звичайно.
       - Аншлаг - незмінний супутник ваших виступів. Як досягаєте цього, якщо немає афіш?
       - Я називаю це явище рекламою знизу: люди, які побували на моїх концертах, передають інформацію своїм знайомим. І з'являються нові слухачі. Часто після виступу я переглядаю відеозйомку. Побачив, приміром, що на недавньому концерті в Будинку актора було приблизно 80% нової публіки, а решта - знайомі обличчя. Через рекламу згори - за допомогою засобів масової інформації про мене дізнається досить невелика кількість людей. А до афіш вдаюся своєрідно: вони з'являються, аби повідомити, що квитки на концерт продано.
       - За традицією щороку свій день народження Ви відзначаєте великим концертом, де кілька десятків учасників, а другий відділ усуціль імпровізований. Водночас Ви є і режисером-постановником програм. Вам це цікаво чи просто не знайшли потрібної людини?
       - І те, й інше - 50 на 50. На таких заходах кожен має робити те, що в нього найкраще виходить. В ідеалі я маю лише грати. Оскільки беру на себе багато інших функцій, втрачається якість гри. Але нині хороший режисер коштує пристойних грошей. Такої розкоші поки що не можу собі дозволити. Якщо в мене буде реальний вибір, довірю цю частину роботи професійному режисеру, з чиєю творчістю попередньо ознайомлюся.
       - Десять концертів на місяць (дев'ять з них - благодійні) - таку норму Ви собі встановили й дотримуєтеся її. Ще не втомилися?
       - Здоров'я поки що дозволяє працювати в такому режимі. Отримую величезне задоволення від інтенсивного життя: немає часу на депресії. А якщо часом приходить смуток, беру інструмент і граю сумну музику, співзвучну настроєві, і в певний момент настає просвітління. Відчуваю, що я сам - господар власного життя. Хоч і є багато охочих втручатися в нього...
       - Ваш акордеон - якийсь особливий за будовою, що може імітувати звучання інших інструментів?
       - Ні, звичайний, але за якістю - один з найкращих в Україні кнопкових акордеонів, або баянів (це одне і те ж). Справа у ставленні до інструмента: якщо вкласти у нього багато любові, він віддячить взаємністю. Ми з акордеоном розуміємо й відчуваємо один одного. Але наше спілкування відбувається тільки під час концертів. На репетиціях граю програму тихо, у голові, подумки народжую нові образи. Я маю скучити за акордеоном, інакше ризикую стати ремісником. Саме тому, що граю без звуку, повертається і концентрується свіжість почуттів.

Тетяна Кроп,
газета "Демократична Україна",
24.02.2004

*   *   *

Игорь Завадский: "Альтернативой Киеву может быть только Париж"

Кумир украинской интеллигенции Игорь Завадский побывал на гастролях и международных конкурсах во многих странах: Австрии, Испании, Германии, Польше, ОАЭ, Португалии, Италии, Исландии, Чехии, США...

"Трубадур" с "Золотой лирой"

- Бываю во Франции практически каждый год, а впервые приехал в эту страну в 1994-м на международный конкурс аккордеонистов "Гран-при", - рассказывает Игорь. - Жил в посольстве Украины, старинном особняке в центре Парижа, и репетировал днями и ночами. Полюбоваться "столицей мира" не удалось: некогда было. Да и как назло во время перелета у меня разболелся коренной зуб. Вырывать его перед конкурсом врач не рискнул. Три тура я продержался на таблетках и завоевал золотую медаль. Тогда уж зуб удалили. А по поверью, обязательно вернешься туда, где зуб оставил.
       В следующий раз во Францию я попал только в 1998 году. Девушка, с которой я встречался, возглавляла туристическое агентство. "Хочешь поехать с группой и остаться в любом городе до следующего тура?" - предложила она. Я выбрал Париж. А перед этим выиграл в Италии "Золотую лиру". Это уникальный случай в истории международных конкурсов аккордеонистов, когда победитель набрал 100 очков из ста. Двигаться дальше можно было только с помощью импресарио. Чтобы меня заметили, я решил выступать в роли "трубадура". Чаще всего играл парижанам в Латинском квартале, недалеко от Нотр-Дама. Мое любимое место - Пляс де Вож. Это очень дорогой район, где находится дом, в котором когда-то жил Виктор Гюго. По выходным там выступают лучшие музыканты из многих стран. По периметру площади - колоннада, где хорошая акустика. Как-то в традиционный праздник музыки (он бывает в июне) слева от меня играл симфонический оркестр, справа - эстрадная группа. Я исполнял музыку для симфонических оркестров, и постепенно вся публика переместилась ко мне.
       Со временем у меня появилась группа фанов, которые искали меня на улицах Парижа; я познакомился со многими выдающимися личностями, например, пианистом Жан-Марком Львизада, дирижером объединенного европейского оркестра Бернаром Тома... И если поначалу мы с моим помощником поселились в дешевом отеле "Глазго" и на обед у нас порой была одна сосиска на двоих, то потом состоятельные французы спорили, у кого из них мы будем жить. Причем предоставляли роскошные особняки с дорогим дизайном, напичканные современной техникой.

"Роналдо взял у меня автограф"

- Игорь, а импресарио вы себе нашли?
       - Да, его звали Бернар Карье, на следующий год он приехал в Киев вместе с президентом фестиваля в Шартре - Клодин Оше. Однако выдвинул условие: классику не исполнять, а только популярную музыку. Это было самым жестоким разочарованием. Контракт я не подписал.
       - Но связи с Францией не оборвались?
       - Конечно же, нет. Клодин пригласила меня дать шесть концертов в Шартре. Выступал я и в столице, где познакомился с Роналдо.
       - Как это было?
       - Знаменитый футболист открывал в Париже детский турнир, а на концерт пришел ради своего любимого композитора Пьяццоллы. Потом он подошел, чтобы купить кассету (дисков тогда у меня еще не было) и попросил автограф. Я обожаю футбол и Роналдо считаю одним из лучших форвардов в мире. Мне не могло и присниться, что кумир придет меня послушать! Однако это был он, со своим агентом и девушкой. Мы посидели в кафе, пообщались через агента, поскольку Роналдо английского языка не знает - только португальский и несколько слов по-французски.
       - Еще какие-то необычные случаи были во Франции?
       - Много разных. Например, я полтора года искал по всему миру ноты концерта Баха для клавира с оркестром. Этим произведением меня "заразила" профессор консерватории Светлана Шабалтина. В Париже обошел все музыкальные магазины и нашел партитуру в маленькой лавочке на окраине. Продавец полез за ней на антресоли и свалился. Поднялась суматоха. Я расплатился, но заветную партитуру случайно оставил! Потом мои друзья ее забрали и выслали в Киев, В магазинчике ждали, когда я вернусь за покупкой, и ноты не продавали, хотя были желающие их приобрести. Вот такой необыкновенный город - Париж. Более прекрасного не видел. Хотя нет, чувствовал себя как дома еще и в Исландии. Это просто сказочная страна!

Гейзеры на фоне северного сияния

- Что же в ней интересного?
       - Все! Исландия - антипод Португалии (где 11 месяцев в году - лето и только в декабре - осень). Погода меняется несколько раз в день: солнце, дождь, резкий ветер... Выходить из дому без плаща и зонта не рекомендуется. Но мне повезло: когда я там был, температура достигала 25 градусов тепла. Или это я привез из Киева лето? На побережье люди загорали, что очень редко бывает. Хотя купаются там всегда. Например, в Голубой лагуне. Это известное в мире место с целебными водами гейзера. Я окунулся поближе к дымящемуся источнику, а когда вынырнул, заклацали шпоры фотоаппаратов.
       - Почувствовали себя звездой, которую преследуют папарацци?
       - Да, впервые в жизни. Гастроли были хорошо прорекламированы, о первом концерте в Рейкьявике в прессе одобрительно отозвались профессионалы. После этого меломаны ездили за мной на собственных авто, чтобы посетить концерты в других городах. Складывалось впечатление, что на улицах меня все узнают. Возможно, так и было; население Исландии - всего 300 тысяч человек. Люди совсем простые, хотя и очень богатые. Исландцы входят в пятерку самых обеспеченных народов в мире. Ловят себе селедку и экспортируют во многие государства.
       - Такая проза жизни?
       - Наоборот, поэтическая экзотика: вулканы и гейзеры, белые ночи и северное сияние, многочисленные водопады и ледник неподалеку от столицы. И вообще это страна эльфов. Когда смотришь из окна машины, то между водопадами и скалами фантазия рисует крошечных человечков. Вот такая страна, окутанная тайнами и легендами.
       - Ее вы повидали прошлым летом?
       - Да, у меня был сумасшедший сезон: Азия, Америка, Европа.

Три части света за два месяца

- Началось все с Астаны, где проходил международный фестиваль и Дни культуры Украины в Казахстане. Президенту Нурсултану Назарбаеву понравилось мое выступление. Он пригласил меня и певицу из Филиппин, которая выиграла эстрадный конкурс, на прием мэров крупных городов СНГ. Конечно, я с удовольствием принял приглашение главы государства. К тому же Казахстан тоже считаю своей родиной. Папа работал шахтером и сначала семья жила на севере России, потом на севере Казахстана - в Экибастузе. Там я пошел в первый класс, стал заниматься музыкой...
       Окрыленный успехом, я отправился в Чикаго на международный фестиваль аккордеонистов. Участвовали в нем музыканты из разных стран, но организаторы решили устроить соревнования между лучшими исполнителями Америки и Европы. Арбитрами были зрители. Честь американского континента защищал выходец из Молдавии Стаc Венглевски, в свое время окончивший Гнесинку и перебравшийся в Чикаго, а представлять Европу пригласили меня как обладателя "Золотой лиры". Нам дали вдвое больше времени, чем остальным, и предупредили, что "бисировать" нельзя. Но когда я исполнил последнее произведение, зал встал.
       - Это было "Либертанго" Пьяццоллы?
       - Да. Меня вернули из-за кулис, и я сыграл "Шутку" Баха. Победителя конкурса не объявляли: это было очевидно. А Венглевски стал президентом этого фестиваля.
       - Вам понравился Чикаго?
       - Впечатлил вид на город и озеро Мичиган из ресторана, расположенного на верхнем, 96-м этаже второго по высоте здания в мире. Америка же в душу не запала. Нет в ней ничего самобытного, даже ее сувениры изготовлены в Китае или Таиланде... Пригласили меня и на радио: час в прямом эфире я играл, отвечал на вопросы слушателей. Эмигранты восприняли передачу очень эмоционально, некоторые плакали. Из Нью-Йорка позвонил бывший соотечественник, предложил тур по Соединенным Штатам. Однако меня уже ждали гастроли в Европе и поездка во Францию.

Полностью реабилитировался в глазах французского посольства

- Все-таки Франция в вашей душе вне конкуренции?
       - Безусловно. Я бывал там в разных городах: Сент-Этьене, Шартре, Ницце, но Париж - это что-то особое. Три года назад я выиграл конкурс Академии искусств на годичное проживание в столице Франции. Мне предоставляли приличную стипендию, квартиру в Латинском квартале. И никаких обязательств: твори, впитывай культуру этого великого города. Но я представил себя вдали от Киева, родных и близких - и отказался.
       - А злые языки хотели записать вас в невозвращенцы…
       - Да, было подметное письмо в посольство Франции в Украине. Но тут один из благодарных парижских слушателей, как оказалось, крупнейший финансист, пригласил меня на юбилей своего банка. Так мне посчастливилось выступить в концертном комплексе "Пирамиды" в Сен-Жерменском предместье. А полностью в глазах французского посольства я реабилитировался, когда включил в свой третий диск произведения из репертуара уникального французского аккордеониста Андре Вершурена. Посол Франции в Украине Филипп де Сюремен пришел на мой концерт в киевскую филармонию, пригласил на прием в уютный особняк на Львовской площади. Я должен был исполнить два номера, а получился практически сольник. Ведущий пошутил: "Это тот самый Завадский, который в очередной раз не остался во Франции!" Посол парировал: "Он оказал бы честь нашей стране, если бы остался!" А теперь Филипп де Сюремен, которого выбрали "Послом года", пригласил меня выступить на церемонии чествования победителей акции "Человек года"...

Нина Сотник,
"Стиль жизни", приложение к журналу "Бизнес",
01.03.2004

*   *   *

Заслуженный артист Украины аккордеонист Игорь Завадский:
"Когда учительница смотрела на класс, ручка была у меня в правой руке,
но как только она отворачивалась, я сразу же писал левой"
"Я считаю, что у левшей больше возможностей в жизни - из-за их природных способностей"

Известный аккордеонист Игорь Завадский из тех, кого пытались переучивать, но он не поддался, и сегодня уверен, что именно своей левой руке обязан сценическими успехами. А они недюжинные: Игорь единственный в Украине обладатель "Золотой лиры" - приза Международного конкурса аккордеонистов.
       - Еще до школы я заметил, что делаю не так, как все, - вспоминает Игорь. - Понимал, что меня могут за это поругать, поэтому свою леворукость скрывал. Только через полгода классный руководитель заметила, какой рукой я пишу, и сразу позвонила маме. Мама провела со мной серьезную беседу и взяла обещание впредь писать как все.
       Я честно пробовал писать правой рукой, но вместо красивых букв получались какие-то каракули, да и неудобно было писать правой! Но классного руководителя огорчать не хотелось, поэтому, когда она смотрела на класс, я брал ручку в правую руку, а как только отворачивалась, перекладывал ее в левую. Так пришлось "скрываться" почти до конца школы. Мама, конечно, это замечала, но в конце концов разрешила делать, как мне удобно.
       - Считается, что у левшей с точными науками, к примеру, математикой бывают проблемы. А у вас?
       - У меня проблем не было, но, может быть, это связано с тем, что я с пяти лет учился играть на аккордеоне, то есть постоянно развивал правую руку, а значит, полушарие, отвечающее за математические способности. Впрочем, в первом классе у меня было приключение, которое запомнилось. Нам за каждую пятерку ставили звездочку, и ребята друг перед другом хвастались, у кого их больше. Однажды учительница сказала: тот, кто быстрее всех правильно решит задачу, получит аж две заветных звездочки. Зная, как решить задачу, я для скорости стал писать левой рукой и сдал работу первым. Каково же было огорчение, когда учительница поставила мне единицу! Оказалось, из-за того что паста в ручке текла, я все написанное стер ребром ладони. Впоследствии приходилось постоянно быть начеку, чтобы такое больше не повторилось, но ребро ладони при письме я пачкаю до сих пор.
       - Но вернемся к аккордеону. В игре на этом инструменте ведущая рука - правая. Как же вам удалось научиться так виртуозно играть?
       - Всегда считалось, что инструмент, который я выбрал, предназначен для праворуких, и у меня были определенные сложности в освоении техники игры. Мне приходилось заниматься больше других, но впоследствии леворукость мне только помогала. И сейчас я уверен, что аккордеон все-таки больше подходит левшам. Дело в том, что правой ты только нажимаешь на кнопки, а левой растягиваешь меха, и она лучше, чем правая, чувствует, как это нужно делать.
       - Большинство леворуких в подростковом возрасте испытывают дискомфорт из-за постоянного внимания к себе. Вас, Игорь, оно не угнетало?
       - У меня все происходило с точностью до наоборот. Поскольку я был артистичным ребенком, то внимание мне как раз нравилось. Друзья часто просили: "Ну, покажи, как пишешь левой". Да и мама часто хвасталась подругам, какой у нее талантливый левша. Таким образом, то, что я левша, мне в жизни только помогало.
       Кстати, я уверен, что если бы не стал музыкантом, то обязательно - спортсменом. В детстве тренеры частенько заманивали меня в секции то фехтования, то бокса. А все потому, что левши нестандартно мыслят, и значит они неудобные противники. Вообще я считаю, что у левшей больше возможностей в жизни - из-за их природных способностей. Но они не всегда могут ими воспользоваться, потому что боятся проявить свою индивидуальность...

Вита Мусатенко,
газета "Факты",
02.03.2004

*   *   *
Какие выставки Вы посещаете?
Игорь Завадский, заслуженный артист Украины:

"Иногда мои выступления происходят в различных музеях как у нас в стране, так и за рубежом. В одной из моих последних поездок по Европе у меня был концерт в музее архитектуры около Рейкьявика. Там под открытым небом выстроена деревушка, в которой собраны домики во всех архитектурных стилях, присущих исландским просторам. Эта экспозиция чем-то напоминает наше Пирогово под Киевом. Попадая в исландское "Пирогово", ощущаешь, чем жили и живут фермеры и горожане этого острова на севере Европы. Кстати, в Исландии очень редко можно встретить многоэтажные дома - там до сих пор преимущество отдают одно- или двухэтажным строениям. Самые высокие сооружения - церкви".

Еженедельник "Наш досуг",
17-25.04.2004

*   *   *
От Баха до крокодила Гены
Игорь Завадский презентует свой первый "живой" альбом

Итак, 20 января этого года, в день рождения Завадского, его аккордеон резвился и неистовствовал. Стены Дома офицеров услышали многое - и Баха, и Вивальди с Пьяццоллой, и инструментальную версию песни, которую так любил Большой Брат Чебурашки, - о дне, что бывает только раз в году. Никто не забыт, ничто не забыто - весь этот музыкальный винегрет был записан и теперь будет выпущен на СD со сказочным названием "Даниэльф". В длинную обойму вариаций на тему втиснулась и тарантелла, сочиненная самим аккордеонистом - именно она дала заглавие диску (недавняя поездка музыканта в Исландию, где живут эльфы, не осталась без последствий)...

Еженедельник "Наш досуг",
8-16.05.2004

*   *   *

А вы верите в знамения?
Игорь Завадский, аккордеонист, Киев:

- Я в знамения не верю. Чаще всего люди видят их в том, чего не понимают. В такие моменты человеком движет страх, доставшийся от предков. Но я верю в знаки. На пути человека их множество, и если тренировать интуицию и уметь слушать внутренний голос, можно научиться их замечать и выстраивать по ним свою жизнь. Вот вчера мне был явный знак, чтобы я не шел играть в футбол. Но я пошел и на первых же минутах столкнулся с другим игроком и ушиб колено так, что нога не сгибается. А у меня каждый день концерты. Это был урок, впредь буду лучше слушать себя.

Газета "Комсомольская правда" в Украине",
12.05.2004

*   *   *

"Даніельф" Ігоря Завадського

Гастролі в Ісландії надихнули акордеоніста Ігоря Заводського на вибір назви нового альбому. В цій екзотичній країні досі вірять в існування казкових ельфів. Даніельф - це добрий ельф. Непосидючий характер Даніельфа відтворено в тарантелі-фантазії, яку написав Ігор Завадський на основі народного мелосу Іспанії, Італії та Греції.
       "Даніельф" - четвертий диск музиканта і перший, записаний ним під час концерту. Запис відбувся у київському Центральному будинку офіцерів 20 січня цього року, в день народження Ігоря Завадського. Жива енергетика зали, живі емоції - це передається в звучанні альбому. Звісно ж, і музикант, реагуючи на слухачів, грає запальніше, чутливіше, ніж під час студійного запису. На диску - двадцять п'ять творів. Поміж них сім, які акордеоніст виконав уперше, також нові версії та аранжування найкращих творів із його попередніх програм, зокрема дисків "Мінор. Від Баха до П'яццолли", "Мінор-ІІ", "Янгольські трелі".
       У репертуарі акордеоніста 70 відсотків класики, решта - твори іншого характеру, зокрема естрадні. На новому диску два блоки: перший - мінорна музика, яку краще слухати ввечері...
       Мажорна музика - то другий блок, що несе оптимізм, із нею в доброму настрої входиш у новий день...
       У старшого покоління узвичаїлася думка: на акордеоні грають популярну музику. Тож Завадський віддає данину цьому поколінню - чимало грає знайомих до болю мелодій.
       - А які перспективи акордеонної музики? Чи сприймає її сучасна молодь?..
       - Одне з моїх завдань - створити альтернативну музичну лінію, - говорить Завадський. - Альтернативну тій одноманітній, нав'язливій музиці, яка щодень "пропонується" - ллється звідусіль до людей. Треба давати можливість слухати різну музику, нехай вибирають.
       До 175-х іменин рідного інструмента (акордеон був запатентований у Відні органним майстром Кирилом Деміаном 23 травня 1829 року) Ігор Завадський організовує концерт акордеоністів саме 23 травня в київському Будинку актора. У концерті братимуть участь найкращі вітчизняні акордеоністи з багатьох міст. З-поміж них - і такі відомі, як Євгенія Черказова (клавішний акордеон) і учні музичних шкіл.
       - Мені довелося самотужки пробиватися на велику сцену, тож особлива симпатія - до молодих, хочеться допомогти, аби їх помітили, - каже Ігор Завадський.
       Можливо, така акція-концерт започаткує (в майбутньому) міжнародний конкурс акордеоністів, коли зірки-музиканти з усього світу приїжджатимуть в Україну.
       Віртуоза Ігоря Завадського люблять. У нього дуже насичений графік, багато концертів у нас і за кордоном. Цього літа знову гастролюватиме в Ісландії - запросили вдруге, бо ж мав такий успіх!
       Один із глобальних проектів Завадського - заповнити "білі плями" на глобусі - виступити і в усіх інших країнах світу.

Ольга Сущенко,
газета "Вечірній Київ",
19.05.2004

*   *   *

Посыл Игоря Завадского
Музыкант выпустил новый диск "Даниэльф"

В Доме актера состоялся концерт талантливого украинского музыканта Игоря Завадского, который представил на суд своих многочисленных почитателей презентацию нового, четвертого, диска "Даниэльф"... В активе Игоря более 700 виступлений, 19 стран, 85 больших и маленьких городов и сел Украины, 90 сольных концертов в Киеве, благотворительные акции и т. д. Музыка "Даниэльфа" была записана в день рождения исполнителя, 20 января 2004 года во время концерта в зале Дома офицеров. Программа 14 мая состояла из двух отделений: "серьезного" и "легкого"... Приятно отметить дружескую профессиональную поддержку солиста его коллегами по Полтавской областной филармонии...
       Во втором отделении на сцену поднялись музыканты, которые придали звучанию эстрадности и легкости: гитарист В.Лихошва, бас-гитарист А.Остапенко и ударник О.Муренко. Вместе с солистом они сыграли 13 пьес, от Баха до Шаинского... Вся программа выглядела очень привлекательно, так как сильным подкупающим качеством музыканта является открытость и эмоциональность его исполнения. Пьесы, переложенные для кнопочного аккордеона, который у нас чаще называют баяном, Игорь играл не только технично, но и выразительно ярко, буквально "отрывая эмоциональные куски" себя и посылая их в зал. Очень подкупают яркое сценическое поведение, артистизм, участие всего облика музыканта, сопереживание музыке, за что он был награжден искренней признательностью публики, в основном состоящей из его верных поклонников.

Ольга Кизлова,
газета "День",
19.05.2004

*   *   *

Презентуючи диск "Даніельф" у Києві,
всесвітньо відомий акордеоніст Ігор Завадський зізнався,
що творче натхнення черпає в Полтаві

Цими днями у Київському будинку актора відбулася презентація компакт-диска акордеоніста Ігоря Завадського "Даніельф". Це четвертий диск улюбленця публіки і перший, записаний під час живого концерту, у якому Ігор виступав у супроводі камерного оркестру Полтавської філармонії.
       - Історія створення цього диска цікава й неочікувана, - розповів директор Полтавської обласної філармонії, заслужений діяч мистецтв України Герман ЮРЧЕНКО після повернення з презентації. - Упродовж семи років Ігор традиційно відзначає свій день народження - 20 січня - концертом у Києві. Нинішнього року концерт відбувався в Київському центральному будинку офіцерів. Разом з камерним оркестром нашої філармонії Ігор виконував твори Вівальді та Баха. Проводився запис концерту, і коли пізніше його прослухали професіонали, то сказали, що виконання та запис настільки якісні, що варто випустити на їхній основі диск.
       Презентуючи новий диск "Даніельф", Ігор Завадський зізнався, що вдячний долі за те, що кілька років тому вона звела його з Полтавою та нашою філармонією. "Приїжджаючи до Полтави, я просто насолоджуюся її повітрям. Тут неповторна творча аура і я розумію, чому це місто вважають духовним центром України", - сказав він.
       У ці дні Ігор Завадський представляє Полтаву на фестивалі симфонічних та камерних оркестрів "Травневі зустрічі" у Кіровограді, де знову виступає із камерним оркестром Полтавської філармонії. Диригує оркестром харківський диригент, заслужений діяч мистецтв України Шаліко Палтаджян, котрого полтавці теж добре знають...

Оксана Клочко,
газета "Вечірня Полтава",
20.05.2004

*   *   *
Ігор Завадський: "Я і логіка - речі несумісні"

- …Як ви вважаєте, талант справді повинен бути голодним?
       - Знаєте, кажуть, що артист завжди має бути голодним і злим. Все пізнається в порівнянні. Мені здається, для того, щоб досягти справжніх висот, йому потрібно починати з нуля, можливо, навіть з мінуса. Якщо ж людина просто хоче добитися стійкого, але не дуже високого визнання, польоту, успіху, то їй можна починати з чогось: допомагають батьки, хтось просуває. Але така людина не підніметься на високу вершину. А от той, хто голодний і злий, той забереться. І історія знає багато прикладів, коли люди, які жили не завдяки, а всупереч обставинам, добивались свого. На жаль, найчастіше все це відбувалось вже після їх смерті. Будь ласка, приклади з класики: Бах, Вівальді - визнання прийшло до них аж через 200 років!
       - Кажуть, досконалості нема меж. Мені цікаво: здавалося б, ви досягли такої віртуозності виконавської майстерності. Те, що відбувається потім, це подальше вдосконалення техніки, чи воно вже зачіпає якісь інші пласти?
       - Ну, по-перше, я бачу свою планку ще трохи вищою, ніж вона є. Зараз я працюю над тим, щоб підняти рівень своєї виконавської майстерності. Саме тому ще років два у мене чітко розплановані за кількістю навантажень. Крім того, не припиняю займатися пошуками нового репертуару. Так що липень, серпень кожного року присвячені саме цьому. Тобто я, як спортсмен, готую себе до всього, що пов'язане з моєю творчістю. У мене не буває відпусток, не буває вихідних. Для мене 3-4 години занять в день є тією нормою, яка просто є професійною необхідністю.
       - Але справа, мабуть, не лише в техніці, але й в якихось інших складових таланту. У тому, скажімо, щоб могти дозволити собі сміливість власної інтерпретації?
       - Звичайно. Наприклад, для мене неприйнятна манера виконання тих музикантів, в яких видно техніку виконання, віртуозність. Віртуоз у моєму розумінні - це людина, в якої цієї техніки не видно, в якого насамперед чути музику. Коли глядач відчуває енергетику виконання, відчуває якусь красу, стан музики, а не швидкість руху пальців…
       - Можна сказати, що, живучи в такому ритмі, ви чимось жертвуєте, чи вас настільки це влаштовує, що ви не сприймаєте це як жертви?
       - …Чим вищу планку ти ставиш для себе, тим більше треба віддавати. Багато хто не може пожертвувати особистим життям, сім'єю - і тому вони не досягають особливо високих вершин. Можливо, це риса мого характеру - честолюбство. Воно не дозволяє мені зупинятися. Щоб просуватися вперед, треба чимось жертвувати. І кожного разу з великою неохотою … ну, до прикладу, я дуже люблю грати в футбол. Але мені все менше і менше вдається це робити. Я відчуваю, що повинен відмовитися від того, того і того, а так хочеться іноді того, того і того. Адже життя складається не лише з буднів, але й свят. Разом з тим доводиться собі вигадувати свято в тому, чим ти займаєшся. Тому я все більше починаю отримувати задоволення від сцени. І я вигадав для себе ідеальну модель щастя. Це те, що називається переливанням енергії від мене глядачам і навпаки.
       - Ігоре, існує певний стереотип, що юні дарування, які серйозно займаються у шкільні роки музикою, виглядають серед ровесників такими білими воронами, над якими можуть навіть насміхатися через те, що вони нібито позбавлені стандартних чоловічих якостей. От мені цікаво (була, до речі, здивована футболом): у вас був досвід першої бійки?
       - Я ніколи не був пай-хлопчиком. Я любив битися. І хоча я був відмінником, це мені вдавалося завдяки хорошій пам'яті та уважності на уроках, через те вдома ніколи спеціально уроки не вчив. А битися я справді дуже любив, навіть записався у п'ятому класі ще перед музичною школою у секцію боксу, для того, щоб зміцнити свій авторитет. Для мене важливо було бути лідером у всьому. Пригадую, до мене приходили однокласники і просили, щоб я розібрався з тим-то і тим… Хоча коли мене намагаються зачепити психологічно, вибити грунт під ногами, зробити мене беззахисним, коли буває, наприклад, якась несправедлива критика, от тоді я намагаюсь ніяк не реагувати поведінкою, всі мої відповіді ідуть тільки через творчість…
       - У чому ви могли б проявити себе ще?
       - Я відчуваю потребу бути на сцені. Як в артиста, у мене є дитяча мрія зіграти головну роль або в якомусь художньому фільмі, або в театральній постановці. Тобто, як будь-який артист, я прагну бути в центрі уваги. Колись в Антона Рубінштейна запитали, чого по-справжньому потребує артист? Він сказав: "Я знаю. Це три речі. Слава. Слава. І ще раз слава". І не вірте, якщо скажуть, що артист повинен любити мистецтво в собі, а не себе в мистецтві. Тобто, не в тому розумінні, який я хороший, а в тому, що завжди приємно, коли тебе помітили, оцінили.

Наталя Захарчук,
"Є! Теленавігатор",
м.Хмельницький
14-20.06.2004

*   *   *

Аккордеонист Игорь Завадский:
"В "Трель дьявола" Тартини я заложил ответ силам зла.
Получилась композиция "Ангельские трели"

Сегодня он званый гость на музыкальных фестивалях Европы и Америки, а еще недавно меха его инструмента выдували Токкату и фугу ре минор Баха в подземном переходе на станции метро "Театральная"

       - Сегодня ты востребован, у тебя туры, фестивали, записи. А раньше тебя можно было услышать в киевском подземном переходе. Что ты вынес из своего подземного опыта?
       - Это был замечательный период. Подземный переход мной уже вроде бы пройден, но я не зарекаюсь от того, что когда-нибудь опять там окажусь. Как ни странно, он дает ощущение востребованности, пребывания в центре внимания. Подземный переход - это самая динамичная, самая непредсказуемая сцена. Завоевать зрителя, который купил билет и пришел на твой концерт, - несложно. А зацепить того, кто просто проходит мимо - вот это сверхзадача. Подземный переход дает возможность узнать свою настоящую цену…
       - Ты много ездишь с концертами. Не хочется иногда забросить все и посидеть тихонько на родном Подоле?
       - Мой дом - там, где больше всего вдохновения для творчества… Я пребываю в постоянном поиске и напряжении. Трачу действительно много энергии. Поэтому научился расслабляться так же интенсивно - за несколько минут. Могу засыпать перед самым выходом на сцену. За пару мгновений отдыхаю больше, чем другой за целую ночь…
       - Вопрос как к путешественнику. Какая страна показалась тебе самой интересной?
       - Много курьезов было в Швейцарии. Там в четырехзвездочной гостинице записывают твое имя, фамилию и время, на которое ты хочешь поселиться, потом дают ключик - иди и живи. Не спрашивают ни паспорт, ни откуда ты, ни есть ли у тебя деньги. Такой уровень доверия просто обескураживает! Швейцарских солдат, служащих в армии, на выходные отпускают с боевым оружием домой. Однажды я ждал электричку и сам видел: молодой солдат на вокзале спит, а рядом валяется автомат с боевыми патронами. Все абсолютно доверяют друг другу. Кроме того, меня удивило, что на велосипедах у них есть номера, как и на автомобилях…
       - Тем не менее, в Украине не все тебя жалуют… Это просто такой обязательный довесок к растущей популярности?
       - Борюсь с этим только музыкальными методами… В композиции "Ангельские трели", это моя транскрипция сонаты Тартини "Трель дьявола", я заложил ответ силам зла, которые на меня надвигались в последние годы. Для меня важны слова Бетховена, когда он сказал, что не признает иных признаков превосходства, чем доброта.
       - Концерты в свой день рождения - это тоже попытка умножить добро в мире?
       - Да, семь лет подряд, 20 января, в свой день рождения я даю бесплатные концерты. Нужно научиться отдавать, тогда сам себя чувствуешь лучше. На моих концертах сейчас оказываются очень разные люди. Иногда это как-то непредсказуемо. 14 мая был концерт Спивакова в Оперном театре. Вся элита страны была там. А у меня в тот же день была презентация диска. На мой концерт пришел режиссер Юрий Ильенко. Когда его спросили, почему вы не в оперном, он сказал "Я уже могу себе позволить ходить туда, куда я хочу". Для меня его оценка более почетна, чем похвала профессионального музыканта. Потому что никогда не знаешь, насколько искренне говорит профессионал…

Тарас Антипович,
"Газета по-киевски",
22.07.2004,

*   *   *
Україна: осіння весна

Шоста година вечора. Сьомий будинок од Золотих воріт, на вулиці Великого Київського князя Ярослава Мудрого. Будинок Актора. Концертує Ігор Завадський. Небесний - на акордові кнопи - акордеон. Чиста тонка аура. Живі порухи. На вершину: кодекс високого плину. Власне самого життя. Його суті. Направду "Осіння весна" (назва концерту) - 31 жовтня 2004 року.

       На пам'ять став холодовий Київський Майдан. Кавували разом богемою. Навпіл кусень голландського сиру. Чесні гривні з вечорової музики - люди клали як чесну данину талантові, не сходячи з дива, - ЩО ці віртуозні божі руки роблять на цьому морозові. Завадський різко піднявся. Взяв по закордонах лауреатство, премії, тут, удома - орденів, почесні звання. Але ні на йоту не змінився. "Ігор Завадський - унікальне явище. І це чудово, що це явище тут, у Києві, а не в Мілані, як Шевченко..." Це - Микола Мозговий. Отож: нікуди не поїхав. Ніде не лишився…
       "Я дуже дякую всім, хто прийшов сьогодні на мій сольний концерт, - дав світло голосом Ігор у затемнену залу. - Я пишаюся Вами, сьогоднішнім своїм глядачем. У радіо, в телевізії було залякування, перестороги, мовляв, небезпечно виходити навіть із помешкання. А ви прийшли... Я мав сьогодні тут бути не один з вами - з Полтавської філармонії поважно лаштувався приїхати камерний оркестр, але влада тамтешніх музикантів до Києва не пустила, мотивуючи це провокаціями на президентські вибори. В ніч з 31 жовтня на 1 листопада".
       Це справді була непроста, дивовижної сили ніч. Ще від тих давніх історичних часів.
       Останній жовтневий тиждень був прикметний ще й тим, що за останні 80 років видався найтепліший. Навіть природа оминула стереотипи. Взяли своє і часові народні легенди, традиції. Скажімо, для кельтів - ніч з 31-го жовтня на 1-ше листопада - новорічна. То ніч Саймана. Тоді зустрічаються два світи - світ людей і потойбічний, інший світ. Завше вони залишаються розділеними. Але буває час, коли вони починають змішуватися - і зустріч між ними прибирає міфічного ворожого характеру. Цієї ночі інший світ присутній усюди - це може безпосередньо загрожувати людському життю, а може дати гармонію і любов. Усе залежить тільки від людини, і від того, що вона впустить і вбере до своєї душі в останній день жовтня…
       Звучали Астор П'яццолла, Антоніо Вівальді, Фредерік Шопен…
       Овації, вдячна радість, тепло…

Олександр Сопронюк,
"Шлях перемоги",
24.11.2004

1992199319941995199619971998

1999200020012002200320042005

2006200720082009201020112012