З тріумфом відбувся концерт у театрі імені М.В.Гоголя заслуженого артиста України Ігоря Завадського.
       Ігор Завадський подарував полтавцям програму з творів Баха, Вівальді, Шопена та інших композиторів. Сьогодні в його репертуарі понад 70 творів, і він несе своє мистецтво вдячним слухачам.

"Зоря Полтавщини",
04.01.2002

Музикант, який грає переважно класичну музику, цього разу виконував популярні хіти, а також акомпанував своїм учням, народним артистам і навіть команді КВК...
       Привітати маестро прийшли також народна артистка України Ніна Матвієнко і команда КВК "Харківські менти", які вже давно дружать із Завадським і навіть запрошують його на свої виступи. "Менти" запевняють, що в Ігоря, крім музичного таланту, унікальне почуття гумору.

Олександр Загородний,
ТСН, телеканал "1+1",
21.01.2002

...Сегодня музыкант собирает полные залы и традиционно в свой день рождения устраивает благотворительные концерты. Причём - каждый раз удивляет собравшихся не только новым репертуаром, но и тем, что даёт возможность рядом с мэтрами - выступить молодым начинающим музыкантам.
       ...Сегодня на концерты Завадского сложно достать билетик. Но самым главным критиком и слушателем была и остается мама. Нина Петровна воспитала семерых детей. Младший - Игорь рос странным мальчиком: до двух лет молчал, а потом заговорил, запел и заиграл почти одновременно.
       ...Считается, что максимальный профессионализм инструменталиста - когда его исполнение приближается к звучанию человеческого голоса. То, что Игорь левша - помогает ему лучше чувствовать инструмент.
       "Мех растягивает левая рука и ведение звука полностью зависит от левой руки. Если говорят, что правая рука - это мотор и сердце инструмента, то левая - это душа инструмента. Поэтому этот инструмент для леворуких и в этом мой плюс".
       К своему зрителю Игорь шел долгих десять лет, без продюсера, денег, рекламы. Зато теперь оглянуться не стыдно, и вперед идти не страшно. Ваш выход - маэстро!

"Подробности",
телеканал "Интер",
22.01.2002

Пятый год Игорь Завадский в день своего рождения устраивает концерт, таким образом подводя итоги. Прошлый год для музыканта был достаточно успешным: он получил звание заслуженного артиста Украины, выпустил свой первый компакт-диск, объехал с концертами практически всю страну.
       - В каждом городке, где я побывал, встречался с учениками музыкальных школ и училищ, - говорит Игорь Завадский. - Среди них так много талантливых ребят, что я не мог не пригласить их к себе на день рождения!
       На сцене вместе с Игорем Завадским выступали детский образцовый духовой оркестр города Шостки, команда КВН "Харьковские менты", ВИА "Краяны" из Полтавской филармонии и студия современного танца "Винекс" из Славутича. Сам же музыкант представил на суд слушателей новые произведения, переложенные им для аккордеона. Поразительно, но Концерт Вивальди для скрипки с камерным оркестром может сыграть один человек на одном инструменте! Хотя, если закрыть глаза, кажется, что звучит оркестр.
       ...Недаром концерт назывался "Сюрприз". Нечасто доводится увидеть на одной сцене трех музыкантов, столь блистательно играющих на аккордеонах, как это делали студентки Киевского областного училища культуры близнецы Василиса и Лариса Оксимец и сокурсница Игоря Завадского по консерватории, заслуженная артистка Украины Евгения Черказова. А когда на сцену вышли Нина Матвиенко и хор мальчиков и юношей им. Л.Ревуцкого, Игорь Завадский взял в руки... бубен. Мама музыканта подарила всем песню "Очи черные". И уже когда все выступили, на сцене оказался популярный артист театра и кино Владимир Горянский. После того как он спел под аккомпанемент именинника, родственники и близкие друзья Игоря Завадского переместились, как это водится, к столам, и зазвучали тосты...

Виолетта Киртока,
"Факты",
23.01.2002

Сказати, що Ігор закоханий у музику, нічого не сказати. Він нею живе! Дивовижна пам'ять, віртуозна техніка, блискучий артистизм... Коли маестро бере акордеон, мелодія лине ніби з простору, з повітря.
       ...Тепер в Ігоревій трудовій книжці, яка раніше лежала вдома у шухляді, буде запис, що він соліст Полтавської філармонії.

Олена Денисова,
"Хрещатик",
30.01.2002

Ігор Завадський дав концерт у Будинку актора саме 20 лютого. Цього року цей день особливий, такий випадає раз на тисячоліття: як не читай - хоч зліва направо або справа наліво, а результат один. Отож артист одразу заявив, що вірить у магію чисел. І почав... чаклувати.
       Передусім здивувало те, що майже всю програму музикант підготував за два місяці. "Ноктюрн мі бемоль мажор" Фредеріка Шопена та "Прелюдія і фуга до мінор" Іоганна Себастьяна Баха прозвучали в його виконанні вперше. Як завше, акцент був на творах улюблених композиторів - Баха, Вівальді, Шопена.
       А потім почалася справжня музична вакханалія. Балаган. Щоправда, маестро попередив: я заманюю (!) публіку класикою... Одне слово, експериментували над глядачами від душі. Доклав до цього рук актор театру та кіно Володимир Горянський, котрий був заявлений як ведучий концерту. За згодою, ясна річ, Завадського. Звучало попурі мелодій різних народів, навіяне весіллям Горянського, котре відбулося чотири дні тому. У супроводі акордеона новоявлений чоловік співав "Здорово, здорово, або Утро после свадьбьі". Слова пісні дали йому за дві години до виступу. Акомпаніатор почувався розкуто, час від часу коментуючи події. На кшталт: що народніший артист, то непередбачуваніший, і грати з ним складно. Діалоги із заслуженим актором інколи нагадували виступи славнозвісних Штепселя і Тарапуньки.
       Дует Ігоря Завадського та Євгенії Черказової приймали, як завше. Тобто чудово. А музична солянка - певно, витівки магічних чисел. Такий цей день: 20.02.2002.

Віра Кульова,
"Хрещатик",
22.02.2002

"З цього хлопця виросте велика людина... Ви ще про нього почуєте..." - пролунали біля мене промовлені в нікуди слова старенького дідуся. Він, як втім і дехто з випадкових перехожих, мимоволі зупинився посеред підземного переходу на Хрещатику, що зараз зветься"трубою", збентежений грою на звичайнісінькому баяні молодого парубка. Той, здавалося, не помічав оточуючих. Він увесь був у своїй музиці, що відлунням відбивалася у "підземці", сповнюючи її чарівними звуками. З наполегливістю учня хлопець грав і грав, збираючи круг себе публіку...
       Пильне досвідчене око старенького дідуся ще тоді, в "підземці", розпізнало в ньому "роботягу", людину цілеспрямовану, сповнену життєвим оптимізмом, для якої музика - його життя, а улюблений музичний інструмент - частина його самого. Мудрість підказала: ціна такій працьовитості, помноженій на безперечний талант, - УСПІХ - явище скоріше закономірне, аніж випадкове!
       ...Слава не змінила Ігоря. Він, як і раніше, відкрита, товариська, весела людина. Не зупиняється він на досягнутому. Вважає, що й учнів йому мати ще зарано, мовляв, ще себе не вичерпав, ще має багато планів, хоче досягти набагато більшого. Нездійсненою є поки що мрія про створення в Україні, у Києві, Міжнародної академії акордеона.
       Він - великий оптиміст, і цим невичерпним оптимізмом заряджає всіх оточуючих.
       Ігор Завадський на вигляд - 17-річний юнак, заграє - маестро!
       Те, що любов з першого погляду існує, - доведено. А чи існує кохання з першого... акорду? Гадаю що так. Сумніваєтеся? Спробуйте, послухайте Завадського!

Тетяна Сонгарова
"Афіша міста", м. Біла Церква,
01.03.2002

Игорь Завадский, неуемный экспериментатор в обработке классических призведений для кнопочного аккордеона, ко Дню Киева подготовил новую концертную программу. Он ее сыграет в Национальной филармонии. И на этот раз без эксперимента не обойдется: концерт Вивальди будет впервые исполняться в сопровождении специально созданного ансамбля "Гранд-аккордеон" под управлением заслуженной артистки Украины Евгении Черказовой. Это должно быть что-то необычное, поскольку еще, кажется, не было случая, чтобы сразу десять аккордеонистов-клавишников аккомпанировали аккордеонисту-кнопочнику.

Татьяна Иванова,
"Факты",
24.05.2002

26 травня у Колонному залі імені Миколи Лисенка Національної філармонії відбувся концерт Ігоря Завадського. До слова, маестро в новій ролі - заслуженого артиста - постав перед численними шанувальниками вперше. Грав він не тільки соло, а й у дуеті із заслуженою артисткою України Євгенією Черказовою та в супроводі створеного для цього виступу з найкращих студентів Національної музичної академії ансамблю 'Транд-акордеон".

"Хрещатик",
28.05.2002

Заслужений артист України акордеоніст Ігор Завадський представив на сцені Колонного залу імені Лисенка Національної філармонії України нову програму. Невдовзі вона матеріалізується у новий компакт-диск виконавця. Ігор Завадський виконав 12 нових творів у концерті, який відбувся у День Києва. Одинадцять років тому Ігор вперше виступив у Малому залі консерваторії. А рік тому представив свій перший компакт "Мінор. Від Баха до П'яццолли".
       Зараз Ігор Завадський записує в студії Михайла Дідика свій другий компакт-диск з робочою назвою "Мінор-II". Він має з'явитися приблизно за місяць і, можливо, стане новим кроком у переможному поступі Ігоря.

Сергій Циганков,
"Обрій",
06-12.06.2002

Это интригующее произведение явилось итальянскому композитору Джузеппе Тартини во сне. Утром он лишь записал эту прекрасную лирическую сонату для скрипки, виолончели и клавесина...
       У Игоря Завадского нет ни виолончели, ни скрипки! Вот он и решился на собственное переложение "Трели дьявола" для диковинного дуэта: клавесин четверть часа будет аккомпанировать его кнопочному аккордеону. Случится же это очень скоро - на презентации нового альбома музыканта, тезки его предыдущего диска. "Минор-II" действительно продолжает идею первой сольной пластинки Игоря Завадского. В ней та же романтическая меланхолия, юношеские наивность, восторженность и озорство. Такими глазами вглядывались в мир и в себя Маленький принц Сент-Экзюпери и король Матиуш I Корчака...
       Игорь без уныния и лени формирует свой репертуар из произведений, контрастных по оттенкам и характеру. Вот и в новом альбоме органная монументальность Регера соседствует с трагедийной мечтательностью Вивальди, а тончайшая лирика Шопена - с аристократичным капризом Пьяццоллы. Просвещенный читатель может ехидно воскликнуть: "Неужели столько музыкальных сочинений написано для аккордеона, у которого в "пятой графе" указано - народный инструмент. Помилуйте, вся нотная библиотека аккордеониста поместится в школьном портфеле". Потому-то Игорь Завадский и вытворяет фигуры высшего пилотажа, принимаясь за собственные переложения... Завадский умеет удивлять: достаточно услышать на диске его трактовку Ноктюрна № 2 ми бемоль мажор Фредерика Шопена. Его влечет новизна, риск эксперимента. К примеру, "Либертанго" в авторском исполнении Астора Пьяццоллы напоминает выцветшую акварель, зато сколько свежих красок, неожиданных интонаций в этой жемчужине латиноамериканской музыки находит молодой аккордеонист. Или в заезженной "Шутке" Баха, которую он играет с обаятельным артистизмом и юмором...
       Сам Завадский с томсойеровским очаровательным хвастовством заявляет: "Преград для меня нет". Планы у музыканта действительно необъятные.
       На одном из ближайших выступлений он собирается сыграть два концерта Вивальди с камерным оркестром. Готовится к седьмому сольному выступлению в столичной филармонии. Собирается на одном из телеканалов создать авторскую передачу. Среди прочих задумок - проведение в Киеве международного конкурса аккордеонистов, большое гастрольное турне по Украине. Впрочем, без всякого звездного недуга Завадский добрался с концертами и до глухих сел на Черниговщине, охотно и бесплатно играет в родном Запорожье и почти ставшем родным Артеке. Он легок на подъем и удачлив...
       Муза странствий чрезвычайно и полномочно благоволит к заслуженному орденоносцу, который когда-то директорствовал в ДК совхоза "Бориспольский", позже играл на аккордеоне в киевских подземных переходах и на парижских улицах, учился в консерватории и побеждал на музыкальных турнирах. Он продолжает свое мажорное путешествие, хотя и называет свои альбомы "Минор". Сила и хрупкость, усердие и непосредственность, глубина погружения и чистота юной души без клейма неудачи. И все же мир Игоря Завадского ассоциируется у меня прежде всего с девственной романтикой, легким хмелем влюбленности. Не человек - звучащий тростник.

Игорь Дыченко,
"Столичные новости",
20-28.08.2002

У тому році артист став заслуженим і отримав медаль. А в нинішньому митрополит Київський і всієї України Блаженнійший Володимир вручив музиканту орден Святого князя Володимира. За благодійні концерти, які часто дарує Ігор парафіянам, та за суспільну діяльність на користь церкви. Нещодавно музикант записав другий альбом - "Мінор-ІІ".

       - Ігоре, чому знову "мінор"? Невже у нашому житті не залишилося нічого мажорного?
       - По-перше, більшість найкращих творів композиторів-класиків написані в мінорі. Він, на мою думку, багатогранніший і має різні відтінки: від експресії до лірики, від ностальгії до героїки. Йому притаманні таїна, романтика й меланхолія, як у Шопена, монументальність - як у Баха, чи героїка - як у Бетховена й Регера. По-друге, "Мінор-ІІ" є частиною моєї виконавчої антології. Цей альбом є ніби продовженням першого.
       - А чим новий альбом відрізняється від попереднього?
       - У другому диску не тільки класика. Є твори естрадного напрямку, як, скажімо, моя обробка аргентинської теми "Тіко-тіко", або з елементами джазу - парафраз на тему пісні Бориса Мокроусова "Одинокая гармонь" сучасного композитора Віктора Черникова. Є й улюблений старшим поколінням меломанів "Полонез" Огінського в обробці Миколи Різоля; мої перекладення "Польоту джмеля" Римського-Корсакова, вальсів Шопена та органних творів. У двох концертах Вівальді мені акомпанує колектив "Гранд-акордеон", який складається зі студентів Національної музичної академії. Ще на диску - дует із заслуженою артисткою України, лауреатом міжнародних конкурсів Євгенією Черказовою, яка грає на клавішному акордеоні. Ми виконали з нею чотири твори: сучасні обробки відомих карело-фінської польки та пісні "Крутится-вертится шар голубой" і дві версії з першого альбому - "Жарт" Баха та "Лібертанго" П'яццолли.
       - Чим новеньким збираєшся порадувати?
       - Написав власну версію твору Джузеппе Тартіні "Трель диявола". І назвав її "Ангельськими трелями". У фіналі Диявол - темна сила, яка нарешті зрозуміла жахливість своїх вчинків, плаче, відчуваючи близький кінець. Цей твір ще ніхто не виконував на акордеоні, а я зробив два варіанти - сольний і разом із клавесином.
       - Чим твоя версія відрізняється від твору Тартіні?
       - Я заклав драматургічний конфлікт. У Тартіні його немає. "Трелі" створено 300 років тому, вони стали класикою. В той час музика була салонною, без конфліктів. У "Ангельських трелях" у багатьох місцях дещо змінено текст. Ще років з п'ять тому я намагався перекласти їх для акордеона. Марно пробував вивчити їх на гастролях у Парижі. Лише нині мені це вдалося. Щоправда, нічого не наснилося. На відміну від Тартіні я почув "Ангельські трелі" вранці. Хоча зазвичай я людина нічна. А тут зі сходом сонця вийшов на берег моря (це було в Криму), і... ніби зазвучала музика. З'явилося натхнення. Відчув себе частиною всесвіту. Здалося, немов якась сила спонукає мене переосмислити твір. І я зробив виклик силам зла. Хотілося довести, що не лише в казках добро перемагає. Саме цей драматургічний конфлікт я й вирішив висловити нотами.
       - Це вже справжня композиторська робота. Хоча, як на мене, ти й раніше мав власний лірико-драматичний стиль.
       - То моє авторське бачення… Я кожен твір інтерпретую з позиції сьогодення. Більшість професіоналів вважає, ніби класику треба виконувати в первозданному стилі. Я ж намагаюся поєднати старовину і сучасність, зберігши гармонію й чистоту та додавши драматизму. Це диктувало, на мою думку, минуле - двадцяте космічне століття. Яким стане нинішнє? Певне, століттям роботів або чергової технічної революції. В усякому разі нині все в постійному русі. Немов намагаються щось наздогнати, кудись встигнути. Все це позначається на психіці. Щоб захиститися, людям доводиться надягати маски. Я ж намагаюся бути самим собою.
       - Ігоре, у тебе такий запал, що, гадаю, міг би зібрати й оркестр.
       - Якраз гра в оркестрі мене не приваблює. Я це зрозумів - несподівано для себе - на концерті Співакова. Перевага соліста перед оркестром у тому, що на сцені він володар. А музиканти підкоряються диригентові. Самі ж знеособлені. Вони лише виконавці, не творці. Мене завжди колективізм відштовхував. Коли виконуєш соло, можеш експериментувати. Створити образ. Кожен концерт-новий. Це цікаво. Увесь час змінюватися, щоб глядачі не втратили інтересу,- таке правило театру. В першу чергу я відчуваю себе артистом, а не музикантом. Тому глядачі та сцена для мене - головне.

Наталя Зінченко,
"Хрещатик",
04.10.2002

В маленьком зале музыкальной школы № 5 произошло событие необычайной важности, достойное внимания общественности областного центра. Перед учащимися, родителями, преподавателями выступил бывший ученик школы и музыкального училища Запорожья Игорь Завадский.
       На одном дыхании прослушаны произведения Баха, Вивальди, Томазо Альбинони и др. Адская работоспособность позволила гениальности подняться на самые высокие орбиты...
       На фоне современного музыкального и эстетического сора, разрушающего художественные ориентиры молодежи, концерт изливался, как лекарство, духовная поддержка, пример нравственных ориентиров.
       Общение Игоря Завадского с учащимися - добрый пример, когда большой талант отдает частицу своей души, своего дара подрастающему поколению.

Альберт Шахов, подполковник милиции в отставке
"Наша жизнь", г.Запорожье,
31.10.2002

Мы устали от навязчивых рекламных уверений: "лучший в мире пылесос" (табак, презерватив, водка, прокладка)... Но все-таки украинский аккордеонист Игорь Завадский действительно официально признан лучшим: он единственный из музыкантов, кто в 1995 году на Всемирном конкурсе в Италии получил за исполнение 100 баллов из ста возможных. До него такой оценки никто не удостаивался...

"Деловая Украина",
08.11.2002

У Державній науковій медичній бібліотеці відбулася презентація нового компакт-диска акордеоніста Ігоря Завадського "Мінор-ІІ". Віртуоз грав твори Вівальді, Баха, П'яццолли з цього альбому... А ще презентував новий твір "Ангельські трелі". Це авторське прочитання "Трелі диявола" Джузеппе Тартіні. Артист заклав конфлікт у стриману салонну старовинну музику. З таким натхненням виконував цей твір, що, здалося, ніби Диявол, не витримавши свого падіння, заплакав над жалюгідністю власного існування. Слухачі також ледве стримували сльози.
       - Століття схилилися перед цим юнаком, - сказала народна артистка України Ніна Матвієнко. - Я захоплена тим, як він уміє думати через музику. Вона дзюрчить з-під його пальців, наче чиста джерельна вода. І "летять" слухачі вслід за ним високо-високо, туди, де світло. Гадаю, Бог подарував цю мить, щоб ми очистилися, й усім нам стало добре. Його музика ніби Боже благословення. Послухала її, немов у церкві побувала.
       До слова, 10 листопада Ігор грав класичні твори в Андріївській церкві. Він перший із акордеоністів, який дав концерт у цьому святому місці.

Наталя Зінченко,
"Xрещатик",
12.11.2002

Лише в Києві Ігор Завадський дав цього року п'ятнадцять сольних концертів.
       До альбому "Мінор-ІІ" увійшли сімнадцять композицій. Три з них - нові версії творів із попереднього проекту: "Концерт "Зима" з циклу "Пори року" Вівальді, "Жарт" Баха, ритмічно-задушевне "Лібертанго" П'яццолли...
       - "Мінор-ІІ" - це сучасні можливості кнопкового акордеона. Це різноманітний репертуар і різні музичні стилі: старовинна, поліфонічна, романтична музика й сучасні естрадні обробки.

Ольга Григоренко,
"Вечірній Київ",
12.11.2002

Виявляється, у нас запросто можна збирати переповнені зали вдячних слухачів, бути офіційно визнаним "заслуженим", лауреатом численних міжнародних конкурсів, володарем єдиної в Україні "Золотої ліри" і не мати "столичного" визнання. (Ігор Завадський живе у Києві, але постійним місцем роботи музиканта є... Полтавська філармонія, де він, за відсутності бажаючих зберігати його трудову книжку в столиці, працює на півставки).
       - Ігоре, ви не шкодуєте, що починати довелося з Борисполя? Зрештою, той час можна було б використати раціональніше...
       - Я ніколи ні про що не шкодую. І вважаю, що у моїй творчості був і бориспільський період. Для того, щоб зійти на вершину, свій шлях потрібно починати з її підніжжя. Хоча мені довелося тримати удар по амбіціях - на держіспиті зі спеціальності у Київській консерваторії мені поставили п'ять з плюсом і після цього розподілили акомпаніатором самодіяльного хору в Бориспільський будинок культури. Але у мене не було вибору, оскільки я не мав свого інструмента, а там був хоч якийсь, і я міг грати. Але все одно тоді це сприймав як сон, і вірив, що буду артистом і гратиму на великій сцені...
       - На вашому професійному життєвому шляху були конкурси і перемоги. Який із них був найважливішим і який - найскладнішим?
       - Найскладнішим для мене був конкурс "Гран-прі" у Франції, що, як і Олімпійські ігри, проводиться раз на чотири роки... А найважливішим для мене став конкурс "Стефано Біззаррі" в Італії у 1995 році. Туди я їхав за підтримки київської мерії. Зрозуміло, що, по-перше, у мене були моральні зобов'язання перед тими, хто профінансував мою поїздку, а по-друге, я мав підтвердити те, що вже довів у Франції. Можу сказати, що це мені вдалося - бо вперше за всю історію конкурсів акордеоністів виконавець набрав сто балів зі ста можливих. За це я отримав спеціальний приз - "Золоту ліру" від організаторів конкурсу. Це була не просто перемога - це був мій найкращий виступ.
       - А якісь містичні моменти на користь вашого успіху та абсолютного рекорду спрацювали?
       - Знаєте, щось подібне було. У мене є відеозапис цього виступу. Як завжди на відео, в правому нижньому куті екрана висвічується дата, час. І коли я почав грати, то сума цих цифр становила 33. Я їх, ці цифри, просто так склав, без якихось натяків чи мотивів. А грав я в костьолі, і там було розп'яття Христа... Я й досі пам'ятаю ту енергетику, пам'ятаю, як у той моменту мені прокинулося щось надреальне...
       - Ви називаєте свій інструмент акордеоном, тоді як для переважної більшості музикантів він залишається баяном. Ця "дрібничка" не заважає нормальним відносинам з колегами?
       - Увесь світ називає цей інструмент кнопковим акордеоном. У Радянському Союзі його називали баяном і не інакше. Зараз ця традиція потроху змінюється. Можливо, ті, хто не визнає назви "кнопковий акордеон", настільки захоплюються творчістю чи громадською діяльністю, що їм просто ніколи ознайомитися з історією виникнення акордеона. Нічого страшного у тому, що цей інструмент у народі продовжують називати баяном, немає. В Україні професіонали вже поступово визнають міжнародний термін - "кнопковий акордеон". Назва "баян" сьогодні у багатьох асоціюється з народним інструментом. Навіть у Росії вже є певні зрушення в цьому плані - можливості кнопкового акордеона дозволяють заявляти про нього як про серйозний академічний інструмент.
       - У планах на майбутнє є чіткі пункти чи всім керуватиме натхнення?
       - Напевне, найбільше, що я міг би зробити в житті, це Академія акордеона. ...Ідея Академії акордеона в тому, щоб зібрати найкращі методики, фонотеку, бібліотеку, найкращих фахівців і щоб учнем протягом усього періоду навчання опікувався один педагог. Я отримав повну освіту: п'ять років музичної школи, чотири - музучилища, п'ять - консерваторії і три роки аспірантури. Сімнадцять років, багато хто навчається стільки ж, і де вони зараз? За радянських часів найкращих студентів підтримувала держава, а зараз кожен повинен турбуватися сам за себе. Ця система сьогодні повинна мати альтернативу, і потрібно шукати щось нове. Реалізація цієї ідеї - це дуже складно. Але я переконаний, що завжди благородне начало матиме благородну підтримку.

Людмила Олтаржевська,
"Україна молода",
14.11.2002

Епіграфом для цього твору (про "Янгольські трелі" - ред.) стали слова Лоренса Пітера: "Диявол ще може змінитися. Колись він був ангелом і, можливо, продовжує еволюціонувати".
       - Головне в тому, що робить Ігор, - зазначив відомий київський мистецтвознавець Ігор Диченко, - це вміння перемогти мінор.

Андрій Бригіда,
"Обрій",
21-27.11.2002