НАСТУПНІ СОЛЬНІ КОНЦЕРТИ ІГОРЯ ЗАВАДСЬКОГО
в київському Будинку актора відбудуться:
22 жовтня; 26 листопада; 24 грудня.
Довідки та замовлення квитків 073 0493848
Придбати квитки на концерт 22 жовтня

Про виконавця Дискографія Відео Ноти Концерти Фотогалерея Прес-огляд

Прес-огляд

(склав прес-секретар Ігоря Завадського - Андрій Бригіда)

1992199319941995199619971998

1999200020012002200320042005

2006200720082009201020112012


*   *   *

Подарунок від Завадського… в день його народження

Є в Ігоря Завадського традиція. Уже 10 років поспіль у свій день народження, 20 січня, він запрошує шанувальників мистецтва гри на акордеоні в один із концертних залів Києва й щедро «пригощає» своїм талантом. А він щедрий і вже добре знаний. Торік Ігор став першим академічним акордеоністом, який ризикнув виступити із сольним концертом у Палаці «Україна». Незважаючи на 30-градусний мороз, був аншлаг. Сам музикант пізніше визнав це навіть більшим успіхом, ніж свою перемогу на міжнародному конкурсі в Італії, де виграв приз «Золота ліра». Бути першим і кращим Ігореві не звикати. До слова, його єдиного з України позаторік запросили в Канаду стати солістом найбільшого у світі оркестру акордеоністів, із 644 музикантів. У такий спосіб Ігор Завадський потрапив до Книги рекордів Гіннесса! А завтра український віртуоз кнопкового акордеона запрошує на 19 годину на свій день народження до Національної філармонії. Як завжди, для такого концерту Ігор готує все найкраще зі своєї програми й збирає компанію цікавих виконавців...
      Черговий раз іменинник буде прагнути створити ту атмосферу в залі, що є відмінною рисою його концертів і нагадує театральне дійство. Це досягається і максимальним наближенням звучання акордеона до регістрів людського голосу. Інструмент в руках Завадського ніби веде бесіду з глядачами.
      Ігор разом з іншими музикантами покаже варіант театралізації того, що написали у свій час Бах і Вівальді. На сцені з кожним номером буде на музиканта більше. У підсумку кнопковий акордеон Ігоря Завадського звучатиме в одній компанії зі струнним квінтетом і клавесином, на якому буде грати знаменита Світлана Шабалтіна. Крім дуету із клавесином порадує артист і дуетами з іншими інструментами: саксофоном, контрабасом і клавішним акордеоном.
      Друге відділення – романтична музика Шопена, Шуберта, Дворжака, Каччіні. На десерт – Пьяццолла й танцювальна музика в обробці Ігоря Завадського.
      Ті, кому не вистачить місця на цьому святі, 21, 27 й 28 січня мають можливість відвідати концерти Ігоря Завадського в столичному Будинку актора.

«Вечірній Київ»,
19.01.2007

*   *   *

На концерте Игоря Завадского переполненный зал
под аккомпанемент аккордеона подпевал Нине Матвиенко
знаменитую песню «Рідна мати моя».
В свой день рождения известный музыкант собрал аншлаг
в Национальной филармонии Украины

На концерте украинского виртуоза кнопочного аккордеона заслуженного артиста Украины Игоря Завадского яблоку негде было упасть. В зале - известная народная артистка Украины Нина Матвиенко, телеведущая Светлана Леонтьева... По традиции в день рождения Игоря на концерт приезжают многочисленные поклонники таланта музыканта со всей Украины. Ведь благодаря Завадскому классическая музыка, без преувеличения, стала близкой десяткам тысяч людей не только в Украине, но и во многих странах мира, где он выступает с гастролями.
      …Не обошлось и без сюрпризов. Поздравить аккордеониста вышел на сцену полковник и сообщил, что Завадскому присвоено звание... капитана Государственной специальной службы транспорта Украины! Так военные оценили многолетнюю дружбу с музыкантом.
      Народная артистка Украины Нина Матвиенко преподнесла Игорю Завадскому огромный букет роз и орхидей и спела под его аккомпанемент песню "Рідна мати моя"...
      Любимой певице подпевал весь зал. А жители села Шевченково Черкасской области, приехав целым автобусом, привезли в филармонию и вручили Игорю Завадскому мешок яблок "без нитратов".
      На следующий день в столичном Доме актера состоялся еще один концерт, на котором началась запись нового - седьмого - альбома музыканта. В записи альбома приняли участие лучшие аккордеонисты из разных городов Украины.

Ольга Сметанская,
«Факты»,
24.01.2007

*   *   *

Как пережить понедельник
Игорь Завадский, аккордеонист: «Избегайте слова «работа»

Для меня не существует различий между днями недели: живу от концерта к концерту, абсолютно вне системы. К тому же, большую часть дня сплю, потому что вечером у меня выступления, а ночью – репетиции (причем, самый пик вдохновения обычно приходится часов на 6 утра). Так что, даже если бы понедельник выдался тяжелым, я бы его все равно проспал и ничего не заметил. А всем тем, кто вынужден жить по графику и ходить в понедельник на работу, я рекомендую моделировать ситуацию. Прежде всего, разрушить стереотип о тяжелом дне, не думать о начале недели и избегать слова «работа», которое можно заменить понятием «любимое дело». Если же работа не любимая – словом «занятие». Главное – суметь получить радость от каждого прожитого дня! Тогда и «тяжесть» понедельника просто улетучится.

«Газета по-киевски»,
05.02.2007

*   *   *
Имя. Музыка

История жизни этого человека – теперь уже знаменитого аккордеониста, заслуженного артиста Украины – вполне может быть экранизирована голливудскими продюсерами, падкими на сюжеты о всевозможных рецептах головокружительного успеха. Игорь Завадский руководствуется несколько философским правилом: «На пути к своей цели действуй, но не придавай ей особенного значения», и оно себя оправдывает.
      Посудите сами: после десяти лет полной неизвестности и игры на аккордеоне по подземным переходам в мечтах о сцене и признании сегодня музыкант собирает полный зал столичного Дворца «Украина». Причем только благодаря таланту, тщательно отточенному мастерству и любви к своему делу. Никаких PR- и промоакций, скандалов из личной жизни в желтой прессе, засветок в модных тусовках и светской хронике, без чего, как уверяют, успех в музыке и шоу-бизнесе невозможен. Ничего, кроме имени и фамилии на скромной афише: «Игорь Завадский». Намеренно без списка званий и регалий. Со времен подземки этого достаточно, чтобы публика шла на его концерт без пестрого шоу со спецэффектами и, позабыв обо всем на свете, внимала каждому звуку такого якобы несовременного инструмента, как аккордеон…
      На сегодняшний день артист ведет 24 творческих проекта: концерты по стране и миру, запись дисков, преподавание, праздники ко Дню рождения аккордеона, благотворительные акции и т.д. В планах и мечтах Завадского – открыть собственную школу аккордеона. И у него это обязательно получится.

Елена Жданова,
журнал «Академия»,
май 2007

*   *   *

Концерт недели
Игорь Завадский отпразднует день рождения аккордеона

22 и 23 мая в Доме актера (ул.Ярославов Вал, 7) состоятся концерты Игоря Завадского, посвященные дню рождения аккордеона. Будет звучать музыка на любой вкус: от классики до авангарда.
      Игорь Завадский считает аккордеон своей второй половиной. Потому-то вот уже четвертый год подряд в день рождения аккордеона устраивает своеобразные мини-фесты в столичном Доме актера. Этот зал – любимый для Игоря в Киеве. И по акустике, и по энергетике. Тут состоялось уже более 40 его сольных концертов. Главное их отличие – особая, домашняя атмосфера, которая никого не оставляет равнодушным и заставляет звучать те струны души, которые в обычной жизни не вибрируют. На этих концертах рядом с Игорем Завадским выступают лучшие аккордеонисты, которых маэстро приглашает не только из Украины, но и из других стран (Россия, Беларусь, Италия, Германия, Китай). Изюминка таких фестов – живая игра музыкантов.
      Игорь Завадский не только популяризирует аккордеон, но и зажигает новые имена для тех, кто еще вчера знал не более двух-трех представителей этого прекрасного инструмента. На этот раз вместе с лучшими украинскими музыкантами на концерте выступит и талантливый аккордеонист из Сербии.

«Комсомольская правда» в Украине»,
18.05.2007

*   *   *

Не забыть купить билеты
Завадский поздравит с днем рождения

23 мая 1829 года венский органный мастер Кирилл Демиан запатентовал новый музыкальный инструмент под названием аккордеон. 23 мая 2007 года – спустя 178 лет – известный киевский аккордеонист Игорь Завадский уже четвертый раз отмечает день рождения любимого инструмента концертом (даже двумя – первый состоится накануне, 22 мая). Музыкант, всегда популяризировавший аккордеон и открывавший широкой публике новые имена, и в этот раз не отступит от своих позиций. В программе мини-фестиваля «Аккордеону – 178!» популярные произведения для аккордеона, а также экспериментальные переложения шедевров мировой классики и эстрады в исполнении молодых музыкантов из разных городов Украины и, конечно же, самого Игоря Завадского.

«Газета по-киевски»,
22.05.2007

*   *   *

Вопрос дня: А что вас напрягает на работе?

Игорь Завадский, заслуженный артист Украины, Киев: Мне очень повезло, что в моей жизни отсутствует слово «работа». То, чем я занимаюсь, - это мое любимое дело, за которое мне еще иногда деньги платят, поэтому все перегрузки, физические и эмоциональные, мне компенсируют зрители своей любовью к моему творчеству.

«Комсомольская правда» в Украине»,
22.05.2007

*   *   *

«День народження акордеону»
На цьому інструменті можна виконувати все, довели учасники міні-фестивалю

У Київському будинку актора відбувся міні-фестиваль, у якому прийняли участь акордеоністи від учнів музичних шкіл до досвідчених майстрів.
      Основною метою цього фестивалю, який відбувся вчетверте — продемонструвати широкі можливості акордеону, адже учасники «Дня народження акордеону» виконали твори, різні за жанрами: класична музика та джаз, естрадна, cучасні обробки народних мелодій та авангардні твори.
      У двох майже трьохгодинних концертах прийняли участь дев’ять самобутніх акордеоністів: відомий музикант Ігор Завадський (він є організатором фесту), студенти НМАУ та учні музичних шкіл лауреати міжнародних конкурсів, а також Київський квартет саксофоністів під керуванням Юрія Василевича та саксафоніст з Криму Михайло Заїкін…
      Якщо абстрагуватися від дійства на сцені та просто слухати музику, то приходиш до висновку: всі номери фестивалю подарували публіці насолоду слухати якісну та живу музику у віртуозному виконанні. А виступ Ігоря Завадського, скоріше, продемонстрував потенційні можливості інструменту. У його програмі прозвучало декілька прем’єрних творів: Доменіко Скарлатті — «соната ре мінор» та «мі мажор» і «соната сі мінор». Останній твір вважається одним із найскладніших за поліфонією, на виконання якого зважуються хіба що переможці Міжнародного конкурсу молодих піаністів пам’яті В. Горовиця. Сонати Доменіко Скарлатті, написані для клавіру (у ті часи ще не було фортепіано) є трохи незвичними для шанувальників класичної музики, бо виконуються не так вже часто. Особливо цікавою виявилася «соната мі мажор», при виконанні якої Завадський проявив себе як акордеоніст-віртуоз, тонкий інтерпретатор вишуканої клавесинної музики…
      Усі акордеоністи, у т.ч. і діти, тепло приймалися публікою та нагороджені щедрими оплесками та квітами. У порівнянні з минулим роком міні-фестиваль розширив географію учасників: Україна, Білорусь, Росія, Литва, а тепер ще Сербія та Конго.

Ольга Приндюк,
«День»,
21.06.2007

*   *   *

Вопрос дня: А вы довольны своей зарплатой?

Игорь Завадский, заслуженный артист Украины, Киев: - Мой гонорар, а у меня он вместо зарплаты, довольно высок. Правда, прежде чем заслужить его, пришлось долгое время трудиться на свое имя – ведь у меня не было ни богатых родителей, ни связей, которые могли бы продвинуть на эстраду. Да и когда доходы были поменьше, тоже был ими доволен.

«Комсомольская правда» в Украине»,
19.07.2007

*   *   *

Саундтрек для Крещатика

Игорь Завадский, аккордеонист: Впервые в подземном переходе на Майдане я сыграл в 1988 году, когда еще был студентом консерватории. Хотел заработать на новый инструмент. Затем появился стимул, который стал определяющим для тех десяти лет, в которые с перерывами я выступал на Майдане. Там я почувствовал себя востребованным артистом. Понял, что необычное исполнение узнаваемой классики одинаково притягивает внимание и заграницей, и дома. И еще понял, что переход засасывает, надо вовремя выйти из него, чтобы твоя игра не превратилась в банальное зарабатывание денег.

Оксана Савченко,
газета «24»,
04.08.2007

*   *   *

Условное распределение на «правых» и «левых»
Вчера 10% украинцев отпраздновали свой день

Леонардо да Винчи, Людвиг Ван Бетховен, Марк Твен, Фридрих Ницше, Лев Толстой, Чарли Чаплин — все эти гении литературы и искусства были леворукими. В свое время, в «правом» мире им приходилось приспосабливаться к бытовым трудностям, усиленному интересу людей и давлению со стороны общества. Нынче же левши считаются более талантливыми, более успешными и внутренне богаче праворуких. А дискомфорт ощущают лишь тогда, когда приходится писать шариковой ручкой, вбрасывать жетоны в турникеты метро, играть на гитаре или вести машину.

МУЗЫКАНТ-ЛЕВША — ИДЕАЛЬНЫЙ ВАРИАНТ

В том, что леворукость — это подарок судьбы, убежден известный молодой украинский аккордеонист Игорь Завадский.
      — Леворукость становится для меня проблемой лишь тогда, когда я пишу ручкой или маркером, — рассказал Игорь «Дню». — Потому что выходит, что я ребром ладони стираю то, что написал. Помню, как во втором классе учительница дала нам задание: кто быстрее всего напишет текст, тот получит хорошую оценку. Я первым выполнил это задание, но получил за него «единицу», кстати единственную в своей жизни: оказалось, что в моей тетради была большая клякса, потому что рукой я размазал все, что написал. Когда я пришел в мир музыки, игра на аккордеоне поначалу давалась мне сложно, поскольку инструмент адаптирован для праворуких. Фактически до меня на нем никто из леворуких не играл, во всяком случае в Украине… Вообще я воспринимаю профессию музыканта, как широкую и глобальную. Умение владеть звуками — это настоящее искусство. И лучше всего владеет звуком тот, кто играет лучше левой рукой, в частности на моем инструменте. Ведь играя на аккордеоне, нужно растягивать мех именно левой рукой… Чувства, возникающие у слушателей, — это результат действия звуком…
      По словам Игоря, за то время, что он прожил в мире музыки, ему удалось понять важную истину: важно, чтобы человек играл на инструменте так же хорошо, как поет голосом и душой. Тогда она передает максимально эмоциональные звуки. Он убежден, что играть с максимальной выкладкой эмоций можно тогда, когда хорошо ощущаешь звук. "Моя леворукость — это мой огромный плюс как музыканта"...

      Игорь отмечает, что из «леворукости» не нужно делать проблему, а принимать человека нужно таким, каким он есть, в том числе — и в школе. Благо, что у нас уже отказались переучивать леворуких детей, потому что, например, Игорь Завадский когда-то страдал от советской педагогики.
      — Когда я учился в первом классе, учительница заметила мою леворукость и рассказала родителям. После этого за мной был установлен строгий контроль, — вспоминает аккордеонист. — Но я был упрямым и понимал, что мне неудобно писать правой рукой, поэтому прибегнул к одной хитрости: когда учительница смотрела на меня, я делал вид, что пишу правой рукой, но только она отворачивалась, я менял руку. И за все годы учебы в школе мою тайну так никто и не разгадал. В народных массах бытует ассоциация, что леворукие пишут, как курица лапой. Но я пишу быстро и красиво. А когда люди приходят на мои концерты, они не всегда догадываются, что я левша. Но во время раздачи автографов, их изумлению нет предела. С другой стороны, артисту важно быть в центре внимания.

Инна Филипенко,
газета «День»,
14.08.2007

*   *   *

Вопрос дня: А за что вы последний раз просили прощения?

Игорь Завадский, заслуженный артист Украины: - Последний раз я просил прощения буквально несколько дней назад, перед тем как отказать поэту, который хотел выступить со своими стихами у меня на концерте. Вообще, чувство вины – это страшная сила, которая разрушает организм человека. Я считаю, что его впускать нельзя в себя, а если оно все-таки тебя посетило, надо моментально просить прощения.

«Комсомольская правда» в Украине»,
18.09.2007

*   *   *

Игорь Завадский: «На сцене я переживаю эстетический оргазм»

Большой любитель экспериментов и сюрпризов рассказал «ДС» о своем предстоящем концерте.
      — Игорь, вы на сцене уже более 25 лет, но каждый концерт проходит не по законам традиционной инструментальной музыки, а по принципу нового интригующего сюжета. Чем на этот раз вы удивите слушателей?

      — Это будет мой 45-й концерт в Доме актера — моем любимом зале и по акустике, и по энергетике. 29 сентября я впервые за всю свою творческую жизнь в первом отделении концерта исполню мелодии из любимых всеми кинофильмов: «Берегись автомобиля», «17 мгновений весны», «Шерлок Холмс и доктор Ватсон», «Цыган», «Мой ласковый и нежный зверь», «Криминальный талант», «Место встречи изменить нельзя», а также попурри на темы из пяти–восьми других картин.
      — А второе отделение тоже будет связано с кинематографом?
      — Безусловно! Только это будут уже классические произведения, звучавшие когда-либо в кино.
      — Чем обусловлен выбор кинолент?
      — Я не просто выбирал мелодии из любимых фильмов, а постарался отыскать картины, в которых те или иные композиции прозвучали впервые. Например, оказалось, что популярное произведение Астора Пьяцоллы «Либертанго» дебютировало в фильме Сергея Ашкенази «Криминальный талант», в котором блестяще сыграла Александра Захарова.
      — Вы всегда представляете публике несколько необычное переложение классиков…
      — Для меня самое важное, чтобы во время концерта завибрировали особые струны души, которые в повседневной жизни не звучат. Во время выступления важно все: и психологизм, и персонификация музыкальных тем, и виртуозность исполнения. Любой артист должен создавать музыкальное произведение, словно каждый раз заново, делать его живым, развивающимся.
      — Вы практически всегда исполняете музыку с закрытыми глазами. О чем вы думаете в это время?
      — На сцене я переживаю своеобразный эстетический оргазм. Для меня очень важен процесс «переливания крови» по схеме артист — зритель. Это наивысшее удовольствие — отдавать себя целиком, ведь обратно возвращается нечто, энергетически большее в десятки раз.

Татьяна Яроменок,
«Деловая столица»,
24.09.2007

*   *   *
«Свои концерты в подземном переходе вспоминаю как сон»
(о концерте в областном Дворце культуры г.Луганска)

      Стаханов, Рубежное, Первомайск, Антрацит, Свердловск и Луганск – таков маршрут гастрольного тура заслуженного артиста Украины, лауреата международных конкурсов аккордеонистов Игоря Завадского.
      Когда я подошла к зданию областного Дворца культуры, где должен был состояться концерт «лучшего из лучших» аккордеонистов международного фестиваля в Чикаго, не увидев ни одной афиши, подумала, что я что-то перепутала и пришла не туда. Ан нет, концерт проходил здесь, но рекламу администрация дворца размещать не разрешила. Почему – не у кого было узнать. Но концерт, на радость зрителям, все-таки состоялся.
      Зал приветствовал музыканта стоя. Вот только один отзыв зрителя: «Я видел выступление Завадского по телевидению из Дворца «Украина», зал был полон, а это более 3 тысяч мест. А здесь и рекламы в городе не было…
      - Чего нельзя сыграть на аккордеоне?
      - Можно сыграть все, но не все прозвучит. Поэтому я скрупулезно подхожу к этому вопросу, чтобы играть только то, что может прозвучать на этом инструменте серьезно и интересно. В первую очередь это – классическая музыка, которая пережила время, то есть – шедевры классической музыки.
      - Судя по сегодняшнему концерту, вы до сих пор продолжаете самостоятельную предконцертную работу – сами принесли в холл афиши, плакаты, диски, кассеты.
      - Да, я все делаю сам. В Киеве один помощник есть, но он не всегда может выезжать со мной.
      - Вы преподаете? Ученики есть?
      - Уже давно не преподаю. Я консультирую, провожу мастер-классы, делаю открытые уроки.
      - Среди молодых аккордеонистов есть вам замена?
      - Пока нет. Я ищу таких людей.
      - Нынешний тур по нашей области проведен с какой целью?
      - В первую очередь, как говорится, людей посмотреть, себя показать. Захотелось в этом регионе оставить какое-то впечатление о себе, показать свое искусство в области, где я еще не выступал. В некоторых городах Луганщины были аншлаги, а было и так, как сегодня – мало людей. Но проблема, думаю, не в том, что люди не захотели прийти на концерт, а в том, что афиши, которые я передал, не были расклеены, хотя я профинансировал эту работу. К сожалению…
      - Что для души больше любите играть?
      - Полифонию, классическую полифоническую музыку, там, где много голосов переплетается. Это сложная музыка, но она очень душевная, красивая. Кроме того, старинную музыку люблю играть.
      - Во втором отделении прозвучала не совсем классика.
      - Мне не так близка эта музыка, но она нравиться многим слушателям. Да, в первом отделении слушатели воспринимали музыку, которую люблю и я. Но на концертах присутствует много людей, которые хотят послушать и музыку попроще. Ради них я делаю второе отделение.
      - Вспоминаете свои концерты в подземных переходах?
      - Конечно, вспоминаю. Но как сон. Как будто это было не со мной. Перевернутая страничка моей жизни. Я благодарен каждому периоду моей жизни, каждому испытанию.
      - Вы участвовали во многих международных конкурсах. Что это для вас?
      - Конкурсы – это самое неинтересное. Это – учебный процесс.
      - Какой у вас был самый легкий и самый тяжелый аккордеон?
      - Самый легкий – детский баянчик, я на нем играл простые произведения. А самый большой – тот, на котором играю сегодня, весит он 18 килограммов.
      - Да, аккордеон – совсем не скрипка, поэтому вы дружите со спортом. Увлечение футболом не прошло?
      - Нет, я даже у вас вчера ходил на стадион и посмотрел игру «Зари». А потом и сами играли в футбол на территории 26-й школы.
      - Какого чуда вы ждете?
      - Для меня чудо – это встреча со зрителями. Каждый новый концерт – это чудо.

Надежда Брежнева,
газета «Молодая гвардия» (г.Луганск),
03.10.2007

*   *   *

Українці зголодніли за мистецтвом
Соціологічно-культурологічне дослідження акордеоніста Ігоря Завадського
ОДИН ІЗ КОНЦЕРТІВ ІГОРЯ ЗАВАДСЬКОГО ДОВЕЛОСЯ СКАСУВАТИ — ЧИНОВНИКИ НЕ ПОВІРИЛИ МУЗИКАНТУ, ЩО ЙОГО КОНЦЕРТ НЕ МІСТИТИМЕ ЖОДНОЇ ПЕРЕДВИБОРНОЇ АГІТАЦІЇ

Нам постійно повторюють, що більшість українців має погані смаки. Стверджують, що наш улюблений жанр — низькопробна російська попса. Можливо, справа в тому, що ті, хто мав би опікуватися культурною сферою, ніколи і не пропонували народові чогось якісно іншого і вартісного. Хоча безперечно мали б! А от Ігор Завадський, український акордеоніст зі світовим ім’ям, на рахунку якого безліч нагород і навіть рекорд Гіннеса, наважився нести високе мистецтво в маси, не боячися ні забобонів, ні штампів, ні навіть важкопробивного німого протистояння чиновництва. Парадоксально, але робив він це за свої ж гроші... У кінці вересня музикант здійснив тур Східною Україною, під час якого відвідав з концертами п’ять міст. За цей нетривалий термін він устиг зробити серйозну заявку на ліквідацію бар’єра, що розділяє тих, хто потребує культури, від тих, хто її несе. Сам музикант зізнається, що для нього це був своєрідний соціологічно-культурологічний експеримент. Головне спостереження: надзвичайна доброта людей і їх мистецький «голод» (бажання сприймати справжнє, а не напівфабрикатне мистецтво) на фоні тотальної убогості. Виявилося, що в нашій країні існує потужна потреба у високому — аншлаги у залах на концертах Ігоря Завадського говорили самі за себе... А ще дитина, яка під враженням від звучання класичної музики у виконанні акордеоніста, за буклет із зображенням музиканта віддала свою єдину гривню, розбивши на очах у публіки скарбничку, і віддавши старанно зібрану жменьку дріб’язку — по одній копійці. Своїми враженнями і дивовижними спостереженнями, здобутими під час цієї подорожі, Ігор Завадський поділився з «Днем». Інтерв’ю з ним читайте у наступних номерах газети.

Маша Томак,
«День»,
12.10.2007

*   *   *

Как аккордеонист с мировым именем прорывался к своим слушателям

Игорь Завадский, аккордеонист с мировым именем, говорит, что его музыка целебна и полезна для здоровья. Кажется, для здоровья не только каждого отдельного человека, но и «здоровья» Украины как государства, которое сегодня находится в состоянии культурного анабиоза и требует срочной госпитализации, немедленного хирургического вмешательства или — что лучше — культурного электрошока. С этой точки зрения Игорь Завадский — находка для нашей страны.
      Своим туром по востоку Украины — таким городам как Стаханов, Рубежное, Первомайск, Антрацит и Луганск, он обеспечил бессонные ночи многим чиновникам (которые то ли по своей воле, то ли в силу сложившихся обстоятельств стали буквально врагами культуры), а также перевернул представление об искусстве, и в частности о музыке, в сознании всех, кто побывал на его концертах. А таковых было немало. В планах Игоря — новые сотрясания культурного или скорее внекультурного пространства нашей страны. Разряд...
      После своего тура по Восточной Украине Игорь полон впечатлений. Именно в таком состоянии его и встретил случайно в одном из киевских кафе давний знакомый Игоря, наш автор, политолог Константин Матвиенко. И понял: о том, как известный аккордеонист прорывался к своим слушателям в своей собственной стране, должны знать читатели «Дня». С музыкантом у нашей газеты сложились очень теплые отношения. «Ни одна газета с таким аналитическим подходом к моим концертам не относится», — комментирует аккордеонист.

Лариса ИВШИНА: — У нас в стране не так часто бывает, что музыкант проявляет собственную инициативу для проведения каких-либо мероприятий, которые не обещают прибыли. Вы решили устроить тур по регионам, которые, как правило, обходят стороной, когда речь идет об организации важных концертов. Там редко происходит что-то, кроме сборной солянки российской попсы. Как к вам пришла идея проведения этого тура?
      Игорь ЗАВАДСКИЙ: — Было три причины, которые побудили меня совершить тур по востоку Украины. Первая: пять лет назад я выступал в сборных концертах в городах Луганской области. Мои выступления понравились людям, и я пообещал, что приеду еще, уже с сольными концертами, а свое слово я всегда сдерживаю. Кроме того, мне очень понравилась здешняя публика. Еще одна причина: я давно задумывался о каком-то туре в депрессивный регион. А самыми депрессивными городами у нас в стране считаются Николаев и Луганск, а самая бедная область — Луганская. И я решил совершить экспериментальный тур накануне выборов, но совершенно не связанный с ними, и посмотреть реакцию чиновников и зрителей. Ведь в этот период люди избалованы концертами, причем все бесплатными. В первую очередь это было культурологическое исследование. Идея была в том, чтобы сделать концерты не в специальных заведениях, например, музыкальных училищах или школах искусств, а именно для широкой публики в больших Дворцах культуры. Я связывался с восемью городами, и везде меня отговаривали, мол, никто на ваши концерты не придет. Еще мне отказывали в силу недоверия. «Почему это вы перед выборами решили ехать, а не после? Мы не верим, что не будет агитации.» В конечном итоге в Северодонецке, который даже в начале значился в афишах, концерт пришлось отменить. Как по мне, Луганская область — это уменьшенный вариант Украины в целом: большой базар, где культуре отведено последнее место не только в новостях, но и во всем остальном. Но с чиновниками мне каким-то образом все-таки удалось договориться, в частности, из-за того, что по «Первому национальному» накануне показали мой концерт.
      Л. И. — А вам не кажется странным, что музыкантам для того, чтобы идти к людям, которые нуждаются в культуре, необходимо преодолеть такое сопротивление?
      И. З. — Странным мне это уже не кажется. Потому что с этим я сталкиваюсь каждый раз, когда кому- то предлагаю свои концерты. А примерно 90% моих выступлений в Украине — благотворительные. И организовываю их я сам.
      Л. И. — Почему?
       И. З. — У нас так принято. Есть два варианта: культура или шоу-бизнес. Многие думают, что я представитель шоу-бизнеса, потому что обо мне часто пишут, показывают по телевидению. Тогда как главная отличительная черта шоу-бизнеса — это зарабатывание денег. А на сегодняшний день моя цель совсем не в этом.
      Л. И. — В нашей стране между публикой и артистом стоит непреодолимая стена. Получается так, что это чудо, когда вы попадаете на концерт к публике, которая хочет слушать аккордеон, еще и сами вкладываете в это деньги... Что вы почувствовали на концертах со стороны публики?
      И. З. — Стоило преодолеть чиновническую преграду, и началось то, что является счастьем для любого артиста — общение с публикой. В Рубежном я играл в зале на 1200 мест. На концерт самоорганизовались и приехали автобусами люди из разных городов — из Лисичанска, из Северодонецка (где в результате я так и не выступил, но 31 октября мой концерт там все-таки состоится). Заполнился весь зал. Кстати, единственным мэром, который изъявил желание пойти на мой концерт, был мэр Рубежного. Три первых ряда в зале были зарезервированы для него. В конечном итоге никто так и не пришел, но эти три ряда заполнились обычными слушателями по ходу концерта. С этим связано одно из моих наблюдений по поводу специфики регионов Украины: отношение обычных людей к чиновникам напоминает коленопреклонение. В Киеве не так, а чем глубже в регионы, тем больше страх. Когда я ехал в город Антрацит, напротив ехал кортеж Януковича. Немного унизительная была ситуация, когда нашу машину остановили и сказали, что нужно съезжать на обочину и ждать, пока проедут около двадцати машин Януковича. Из-за этого я чуть не опоздал на концерт.
      Л. И. — Как реагировала публика на ваши выступления?
      И. З. — В этих восточных городах люди дарили мне вещи, сделанные своими руками, дарили собственные стихи, ноты своих сочинений, вышивки, яблоки, которые сами вырастили. Все шло от души. Был даже один уникальный случай, когда мальчик вынес и разбил на моих глазах копилку, насобирал оттуда гривню по одной копейке, чтобы купить мой буклет. Естественно, буклет ему подарили. Мне постоянно приходят СМС на мобильный, номер которого общедоступен. Еще я успел подружиться с семьей из Стаханова. В этой шахтерской семье восемь детей — шесть мальчиков и две девочки. Они приехали из своего города в Луганск на мой последний концерт, хотя дорога туда-обратно — это для них сумасшедшие деньги. Я взял шефство над этой семьей Зубко, тем более, что там все дети занимаются музыкой.
      У меня есть один интересный проект. Я давно вынашивал идею телепрограммы по типу «Играй, гармонь», которая транслировалась в России. В гастрольных поездках я вижу очень много талантливых людей — с обаянием и артистизмом. Возможно, у них не выдающиеся технические возможности, но какое это имеет значение? У меня уже огромный список из таких людей, они играют от души на разных инструментах. Надо, чтобы таких артистов знала вся страна. Я уже решил сделать пилотные выпуски моей программы: осталось только купить машину, камеру, и я сниму и привезу их на телевидение.
      Л. И. — Игорь, анализируя свои впечатления от поездки, что, по вашим ощущениям, произошло с восточной частью Украины?
      И. З. — Еще заметнее стало разграничение между бедными и богатыми. Мне приходилось видеть, как дети там играют в футбол консервными банками — как когда-то в Бразилии.
      Л. И. — Латиноамериканизация страны, только футбол и расслоение общества...
       И. З. — Да-да. У них мячи продаются везде, даже в супермаркетах. В одном из них меня обвинили в том, что я украл мяч. Подозрительность, кстати, одна из главных черт восточной части Украины, где бывает от повсеместной нищеты воруют все, что плохо лежит. Я не стал говорить, что я заслуженный артист, что приехал сюда с концертами, и что мне незачем красть мяч за 15 гривен. В окружении охраны меня продержали полчаса, а потом оказалось, что мяч просто куда-то закатился. Никаких извинений я так и не услышал.
      Л. И. — А если кто-то из чиновников прочитает интервью и скажет, что вот, мол, Игорь Завадский не любит Донбасс?
      И.З. — Наоборот, иначе я бы туда не поехал...
      Л. И. — Вам приходилось когда-нибудь слышать, чтобы Министерство культуры Украины организовывало какие-либо подобные туры по Восточной Украине или по Украине вообще?
      И. З. — Нет. Я один-единственный раз имел дело с Министерством культуры, когда пытался попасть на прием к министру по поводу своего благотворительного концерта в Национальной филармонии, надеясь на частичную оплату высокой аренды зала (13 тыс. гривен). Меня туда не пустили. Помощники министра сказали, что меня не знают, и отправили к заму. Одним словом, к министру культуры я так и не попал. Но потом мне начальник концертного отдела Министерства культуры посоветовал гениальную вещь. «Напишите, — порекомендовал он мне, — на своей афише, что концерт проходит при поддержке Министерства культуры. Денег мы вам не дадим, но это будет престиж вашего мероприятия.»
      Константин МАТВИЕНКО: — Для тебя как для артиста было бы престижным повесить лейбу «Министерство культуры» на свою афишу?
      И. З. — Министерство культуры никогда не участвовало со мной в совместных проектах. Хотя предложения с моей стороны были.
      К. М. — Ты реальный носитель культуры, и ты несешь эту культуру в массы. В то же время Министерство культуры, которое государством профинансировано и уполномочено осуществлять эту миссию, этого совершенно не делает. Государство абсолютно абстрагируется от тех процессов, которые должно стимулировать, а ты это делаешь за свои деньги и за счет свого таланта...
       Л. И. — Вы альтернативный деятель Министерству культуры. Получается, что собой вы заменяете определенные государственные функции. Так вот для тех, кто критикует Восточную Украину, есть одна простая рекомендация: поездить и посмотреть, что там произошло за пятнадцать лет...
      К. М. — Но, несмотря на «монголо-татарское чиновничье иго», которое сейчас властвует на Востоке, потребность в искусстве там существует. Каким был состав аудитории, которая приходила на твои концерты?

      И. З. — На концертах была очень разношерстная публика, очень много приходило молодежи. Кстати, находясь там, я узнал, что в Луганской области перед выборами существовало очень мощное движение против выборов. На людей, участвовавших в этом движении — это была творческая интеллигенция и молодежь, — заводили уголовные дела... Хотя они просто призывали бойкотировать выборы. Это было сенсацией. Поход на мой концерт был для них тоже своеобразным протестом.
       Маша ТОМАК: — Приходилось читать о вашей с господином Томенко идее по поводу проведения фестиваля аккордеонистов в мае следующего года. Эта идея еще жива?
       И. З. — С того момента, как Томенко ушел с должности вице-премьера, он поменял все телефоны, и у нас пока контакт потерялся. Между прочим, именно он за свои деньги отправил меня в Канаду, где я попал в Книгу рекордов Гиннесса. После этого он от имени Кабмина обращался в Минкульт по поводу возможности реализации моих проектов: организации фестиваля, создания школы аккордеона. По всем пунктам нам дали отказ.
      М. Т. — Теперь немного о музыке. На вашем счету шесть альбомов. Начиная с 2001 — каждый год — по альбому. Хорошие темпы. В этом году что-нибудь выйдет?
       И. З. — Да, сейчас я готовлю новый альбом, он будет двойным, как и два предыдущих.
      М. Т. — Вы играете только классические вещи или, помимо этого, сочиняете и собственную музыку?
       И. З. — Все произведения, которые я играю, можно озаглавить так: «Музыка для здоровья». Это музыка, которая восстанавливает все естественные процессы в организме и способствует позитивному настроению. Все, что я играю — это мои обработки, в каждой композиции я делаю свой мазок, в любое произведение привношу свое. Я не вижу смысла «изобретать колесо» и пытаться «переплюнуть» Баха или Моцарта. Лучше подавать их же, но в своей интерпретации.
      М. Т. — Нина Матвиенко сравнивает вашу музыку с Божьим благословением. Вы единственный украинский музыкант, имя которого значится в Книге рекордов Гиннесса. Вы активно занимаетесь благотворительностью. Получается один позитив. Вам не сложно?
       И. З. — Почему-то так складывается, что чем больше ты популярен, востребован и известен, тем больше к тебе негатива, зависти, проявлений недоброжелательности. Я это ощущаю все больше и больше. У зла есть особенность — оно прямолинейно, жестоко бьет в цель. После такого нокдауна я ухожу на время, чтобы восстановиться, как аккумулятор — набраться энергии, которую зло забирает. Я себя позиционирую как обычный человек — я не нанимаю охрану, езжу не в машинах, а в метро. Мне очень важно не отрываться от людей, чтобы оставаться таким же доступным, простым и понятным людям. А если я чуть-чуть отрываюсь в направлении звездных атрибутов, я моментально чувствую, что контакт начинает теряться. Когда- то я все свои награды выставлял в комнате, а потом спрятал, чтобы не зазнаваться.
      М. Т. — У вас на счету 41 награда...
       И. З. — Никогда не считал... Я даже не знал, что награды можно считать.
      M. T. — Первая получена в 1974 году, тогда вам было всего-навсего восемь лет. А какая из них вам наиболее дорога?
       И. З. — Наверное, «Золотая лира». Эта награда — напоминание мне о той вершине, которой я достиг и которую обязан удерживать. «Золотую лиру» я получил в Италии в 1995 году за выступление, которое было оптимальным в моей жизни и проходило в старинной церкви. Я набрал сто баллов из ста. Такое случается довольно редко — пока что из украинских аккордеонистов я единственный имею в своей коллекции призов «Золотую лиру».
      К. М. — Ты поедешь еще на Донбасс?
      И. З. — Там, как я уже вспоминал, будет мой концерт 31 октября в Северодонецке. Этот концерт организовывает директор местного музыкального училища. Во время одного из концертов этот человек в возрасте преклонил колено и подарил мне цветы. Именно резонанс от моих выступлений заставил тех чиновников, которые еще вчера мне отказали, самим со мной связаться и пригласить с концертом.

Разговаривали Лариса ИВШИНА, Маша ТОМАК, Константин МАТВИЕНКО,
«День»,
19.10.2007

*   *   *

Його музика - благословення з небес
Нещодавно у Запоріжжі відбувся тисячний концерт Маестро.

Відкриття

      Якось одного дня довелося впіймати себе на думці: настрій враз змінився — куди й поділася хандра. А все просто: по радіо звучав концерт «Зима» з циклу «Пори року» А. Вівальді у виконанні Ігоря Завадського. А це нещодавно колега порадив відвідати концерт Маестро. Спочатку вагалася зателефонувати: маю досвід спілкування з деякими «зірками«. І яким же було моє здивування, коли у слухавці почула жвавий і радісний голос: «Ви хочете відвідати мій концерт?! Вам просто пощастило — завтра у Будинку актора — мій концерт «225 років Паганіні». Будь ласка, чекаю!». Ось так — легко, просто й доступно. Без усіляких помпезностей і зарозумілостей.
      — Чи пам'ятаєте, Ігоре, свій перший сольний концерт?
      — Аякже! Перший мій сольний концерт відбувся, коли мені було 14 років, — на острові Хортиця, у піонерському таборі «Чайка». То був «батьківський день». На літній естраді — море людей: батьки, діти, бабусі, дідусі, навіть із сусідніх таборів посходилися люди. До речі, за день до концерту я сам розвішував оголошення по найближчих піонерських таборах. Грав переважно на слух музику з модних на той час «Боні М», «АББА»... А коли заграв «Політ джмеля» — почув шквал оплесків. Квіти, оплески — певно, все це і підкупило мене. А точніше — відчув переломний момент у ставленні до музики. Після того концерту зрозумів одне: моє покликання — сцена.
      — Відтоді Ви побували в багатьох країнах світу... Та все ж усі дороги ведуть до Києва.
      — Так. Із концертами довелося відвідати 23 країни світу. Понад усе чомусь сподобалася Ісландія — казкова країна, недоторкана природа, надзвичайно привітно сприймали мене глядачі. В Україні я виступив у 75 населених пунктах. Звичайно, за сольними концертами лідирує Київ. Так, це моє найулюбленіше місто на землі. Мені тут затишно і комфортно. А Будинок актора — улюблена зала, сьогодні тут 46-й сольний концерт із ста сімдесяти одного. Якщо далі вдаватися до статистики, то на другому місці Полтава — 12 сольних концертів, на третьому Запоріжжя — 11. А починав я свої офіційні сольні концерти у Києві з невеликої зали у Музеї історії Києва у грудні 1993 року.
      — Ігоре, для Вас Україна — це...
      — Для мене це своєрідний острів — країна, де я відчуваю те натхнення, яке потрібне мені завжди. А натхнення до мене приходить саме у цій країні. Ніколи й ні за що не проміняю Україну на іншу державу. Хоч де бував я з концертами, у яких казкових країнах, а душею і серцем лину в Україну. Мене часом переповнює дивне відчуття: в Україні багато позитиву, мало того — мої корені.

День народження акордеона

      Народна артистка України Ніна Матвієнко, відвідавши концерт Ігоря Завадського, сказала: «Я дуже люблю Ігоря Завадського за його талант... Його музика — ніби Боже благословення. Послухала її — немов у церкві побувала...»
      ...У залі поруч мене сиділа дівчина, яка приїхала з Маріуполя. Вона пошепки зізналася, що на концерті вперше, але як вона прагнула потрапити послухати «наживо» Завадського... Ледве вдалося купити квиток! По її щоках скотилася сльоза: мрії збуваються! У перерві вона поділилася таємницею, що вже й на наступний концерт придбала квиток! Ігор Завадський любить дивувати слухачів приємними несподіванками. Свята і традиції вигадує сам. Ось, приміром, «День народження акордеона». Його він проводить у травні, і лише в Будинку актора. Цього року це вже п'яте свято (акордеону — 178 років). До речі, минулого року воно тривало два дні, бо не всі охочі могли потрапити на концерт. Ігор запрошує на свято як молодих виконавців, так і маститих професіоналів.
      — Кажуть, до недавнього часу Ви не мали навіть власного інструмента?
      — Було таке. Свій перший концертний акордеон я отримав у березні 1993 року. Саме була телетрансляція прямого ефіру. Один із підприємців, прослухавши раніше мій виступ, запросив на день народження, а вже через короткий час вручив подарунок. До того я грав на чужих інструментах. Другий інструмент мені також подарували. А ось третій я нещодавно купив сам. Зараз він перебуває на доопрацюванні. Сподіваюсь, що його прем'єра відбудеться в день мого народження, 20 січня, в Національному палаці мистецтв «Україна».

Талант без кордонів

      На міжнародному фестивалі акордеоністів у Чикаго 25 червня 2005 року відбувся своєрідний міні-конкурс між кращим акордеоністом США (Стас Венглевський — колишній громадянин СРСР, що зараз мешкає в Чикаго і є президентом Асоціації акордеоністів США) та кращим представником Європи — Ігорем Завадським. Переможця мали визначити за гучністю аплодисментів глядачів. Кожен виконував свій репертуар протягом 20 хвилин. Ігор виступав першим. Варто зазначити, що Стас Венглевський — улюбленець місцевої публіки. Але переміг наш земляк. Після його виступу зала аплодувала стоячи, і президент фестивалю Джоан Саммерс запропонувала Ігорю повернутися на сцену і зіграти «на біс». «The best of the bests» — «Кращий із кращих» — так згодом напишуть про Завадського у місцевих виданнях.
      — Що відчуваєте, Ігоре, коли даруєте людям таку радість — свято душі?
      — На момент концерту у мене всі негативні думки вивітрюються з голови. Лишаються лише ноти. І нічого зайвого. Часом у залі помічаю знайомі обличчя. Здається, на минулому концерті були ці ж самі люди. Багатьох уже запам'ятав і впізнаю.
      — На Ваші концерти приходять люди різних поколінь? Сьогодні у залі я помітила багато молоді.
      — Так. Я якось зробив зауваження, що мої концерти для людей уже зрілого віку, а в залі, ви маєте рацію, побільшало молоді. Це — чудово, що молодь ще й досі сприймає Шопена, Вівальді, Баха...
      — Яка нагорода для Вас пам'ятна й найголовніша?
      — Мене часом дратують деякі штучні мистецькі премії. Ось нещодавно до мого помічника звернулися з одного комітету й запропонували, щоб моє ім'я в одній із номінацій отримало «Мистецький тріумф», для цього потрібно сплатити 700 (!) американських доларів! Яким же було моє здивування: відомі й знані артисти отримують це звання безкоштовно, менш відомим пропонують за гроші, а маловідомі купують ці премії за великі гроші! Моє щастя, що жодного разу я не піддався такій «номінації» за гроші. Тримаюся від таких спокус подалі. Для мене, приміром, не існує партій. Я поза політикою. Граю для всіх. На мою думку, для людей мистецтва не повинно бути культу премій, а для таланту — кордонів. Хоча й нарахували мої фанати на сайті 41 нагороду — дивний збіг обставин (усміхається): це за 41 рік життя! Найголовніший подарунок для мене — тепло, яке йде від глядачів, справжня і відверта розмова після концерту. Я практично після всіх концертів виходжу на спілкування з глядачем. Живу на довірі і любові. Боюся подвійної моралі.

Подарунок для всіх

      Метр української естради Микола Мозговий в одному з інтерв'ю висловив свою думку так: «Ігор Завадський — явище унікальне. І чудово, що це явище тут, у Києві, а не в Мілані, як Андрій Шевченко...»
      20 січня 1998 року Ігор Завадський започатковує традицію: у свій день народження влаштовувати благодійні концерти у Києві. До участи залучає артистів і творчі колективи з усієї України. А почалося все з малесенької зали у Музеї Тараса Шевченка. Потім були: Будинок учителя, Будинок офіцерів, Театр оперети, Національна філармонія, і нарешті — найбільша концертна зала Національного палацу «Україна» на 3714 місць. Він любить робити подарунки. Але зовсім не любить цього афішувати. На своє прожиття він заробляє своїм мистецтвом. Легко розлучається з грошима. Щойно повернувся з турне по Луганщині. Там слухачам подарував шість концертів. Перебуваючи у Стаханові, почув розмову про родину, яка виховує восьмеро дітей. Одразу ж поїхав і надав допомогу. Та говорити на цю тему відмовляється. Не хоче, щоб це стало основою піару. Йому не важливий інформаційний привід — йому важлива творча перемога.
      На концерті «225 років Паганіні», у другому відділенні, на сцену вийшов юний музикант Євген Ковальов, учень Дніпропетровської дитячої школи мистецтв № 5 ім. О. Гончара. Він виконав вальс Євгена Доги з кінофільму «Мій лагідний і ніжний звір». Сам Ігор прокоментував цю подію так: «Якось на радіо було оголошено конкурс. Євгену щастило додзвонюватися й правильно відповідати на запитання. Зрештою, він став переможцем і отримав у подарунок мій диск. А вже коли я був із концертом у Дніпропетровську, Євген підійшов і розповів, що це був саме він. Крім того, з'ясувалося, що він також вчиться грати на акордеоні і без нот підібрав на слух музику ось до цього вальсу. Слово чести, приємно здивував!». Можливо, для декого з глядачів Ігор Завадський — на якомусь п'єдесталі, недоступний. Дарма. Варто хоча б раз прийти на концерт: я переконана: глядач не розчарується, а навпаки — закохається в нього з першого погляду.
      — Я ж сьогодні на концерт на метро приїхав, — порушує кількасекундну тишу Ігор. Дехто з глядачів із квітами мене в метро не один раз зустрічав, а це сьогодні така оказія: я перед концертом, за півтори години (люблю спортом займатися!), на велосипеді ганяю, а назустріч — молода пара, чоловік — із квітами, на концерт ідуть; коли наші погляди зустрілися, у чоловіка від несподіванки квіти з рук випали. Після концерту він мені зізнався, що це так незвично побачити «живого Завадського» в іншому амплуа... Я не мрію про зоряні атрибути. Для мене головне — відчувати душу глядача, встановлювати з ним своєрідний контакт відвертости. Ігор Завадський несе лише позитивні емоції. Звичайно, як і в кожної людини, змінюється настрій, виникають проблеми... Та коли час виходити на сцену, він, мов батарейка, підзаряджається позитивом і все починає з чистого аркуша. Грає з відкритою душею. Чисто і безпосередньо. Випромінює всього себе. Глядачі не раз помічали, що він ніби казковий маг-чарівник. Посеред літа, у спекотний, безхмарний вечір у київському парку виконував «Літню грозу». За кілька секунд набігли хмари і почався теплий літній дощ! На диво, майже в усіх знайшлися парасолі!
      ...Я вмикаю диктофон і слухаю «Лібертанго», імпровізація Ігоря Завадського.
      — Тема свободи і любови. Цей стукіт серця я сам винайшов, — коментує Ігор. — Мрію, щоб люди вивільнялися від негативу і відчували себе первісно чистими.

Людмила ЧЕЧЕЛЬ
«Українське слово»,
14.11.2007

"Вечірній Київ-100",
15-21.11.2007

"Культура і життя",
21.11.2007

*   *   *
«Шлях до серця глядача»
Нещодавно у нашій газеті було надруковано інтерв'ю з акордеоністом Ігорем Завадським. Сьогодні він погодився надрукувати свої поради-роздуми,як завоювати серце глядача
Необхідний набір особистих якостей

      Будь-який музикант-початківець або професіонал може досягти визнання у публіки. Але не кожен зможе завоювати серця глядачів, їхню щиру любов. Визнають зазвичай тих музикантів, які демонструють на сцені професійні якості: майстерність, впевненість, емоційність виконання програми. Іншими словами те, що є результатом копіткої праці і сценічного досвіду виконавця. Але навіть найвищої майстерності, таланту і відданості своїй справі недостатньо для того, щоб тебе щиро любили й чекали твоїх концертів як свята душі чи походу до церкви. Для цього з самого початку в артисті має бути набір необхідних особистих якостей: доброта, привабливість, простота, відвертість, доступність, безпосередність, сміливість, харизматичність, магнетизм, позитивна енергетика, цілеспрямованість, шляхетність, любов до людей, готовність принести себе в жертву заради інших.
Самовдосконалення, репертуар

      Фактор особистості – головний на шляху до серця глядача. Але це лише вихідні параметри, я б назвав їх параметрами душі. Не маючи цих якостей, про глядацьку любов можна й не мріяти. А ці якості починають формуватися ще в ранньому дитинстві. Завдання педагогів побачити їх та розвивати. Після отримання професійних навичок у роки навчання йде самостійне відточування майстерності паралельно з регулярними виступами на сцені. Це роки накопичення досвіду спілкування з глядачами та пошуку свого репертуару. Головний постулат для артиста в репертуарі – любити твори, які виконуєш, і пам’ятати: головне – не що грати, а як грати. Треба розуміти, що не завжди складний академічний репертуар сприяє тісному контакту з глядачем.
Шлях до сцени, подолання бар’єру чиновників

      На шляху до серця глядача необхідно подолати низку перешкод щоб потрапити на велику сцену. На кожному кроці будуть зустрічатися чиновники, які не завжди розуміють шляхетні мотиви ще невідомого артиста. Якщо у тебе немає регалій, чиновник швидше за все створить силу-силенну перешкод для виходу артиста на сцену з власної ініціативи. І тут спрацьовує ще один фактор особистості артиста: він повинен створити прецедент, щоб привернути до себе увагу. Це як гра: ти виявляеш винахідливість, щось вигадуєш. Робиш усе, щоб отримати перепустку на сцену, адже ти знаєш, що є унікальним і тобою рухає бажання віддати свій талант, майстерність глядачу, відкрити йому свою душу. Це є проявом артистизму – примусити повірити чиновника в те, що ти є особливим і цінним. Важілями впливу в окремих випадках можуть бути засоби масової інформації і навіть власно видумані легенди та історії, усе що завгодно – але не на шкоду іншим.
Зустріч з публікою, створення неповторної атмосфери у залі

      Наступний крок – безпосередньо зустріч з публікою, якщо пощастить подолати бар’єр чиновників. Тобто везіння – це також фактор, що має немале значення. Але щастить у чомусь глобальному лише тільки найгіднішим. Якщо ти гідний і постійно рухаєшся уперед, тобі обов’язково пощастить, рано чи пізно. Чиновників можна і одурити, якщо у тебе немає регалій, грошей, зв’язків або інших аргументів, але публіку ошукати неможливо! Щоб тобі повірила публіка, необхідно мати той набір особистих якостей, про який я згадував вище. Головна ж мета артиста при зустрічах з публікою – створювати ту неповторну атмосферу в залі, заради якої глядачі будуть приходити на концерти знову і знову.
10 правил артиста, як не втратити любов глядача

      Завоювати любов глядача важко, але ще важче її не втратити. Пропоную 10 правил для тих, хто хоче присвятити своє життя сцені (інші кожен може знайти для себе сам):
      1) Завжди бути на сцені самим собою, відверто і з любов’ю виконувати музичні твори. Поважати свою публіку, але повністю не підлаштовуватись під її смаки та одночасно не бути складним для розуміння.
      2) Любити свій репертуар і свій інструмент, демонструючи його широкі можливості. Бажано шукати різні форми звучання свого інструмента з іншими.
      3) Кожний концерт віддавати себе повністю, грати як в останній раз.
      4) Самовдосконалюватися і не зупинятися на досягнутому. Постійно йти уперед, завжди вигадуючи для своїх концертів щось нове і цікаве для глядача.
      5) Не оточувати себе «зірковими атрибутами» і не ставити бар’єр у спілкуванні з глядачем. Мати зворотній контакт і час від часу спілкуватися зі своїм глядачем на концертах і після них. Бажано мати свій сайт для віртуального спілкування.
      6) Бути на видноті, не замикатися у своєму світі: спілкуватися із засобами масової інформації, створювати інформаційні приводи через творчість (регулярні концерти, запис музичних альбомів, цікаві проекти).
      7) Не робити акцент на особистому житті, на матеріальній сфері або на зароблянні грошей, щоб мистецтво не перетворювалось на ремесло. Пам’ятати: чим більше артист, тим менше він належить сам собі.
      8) Не критикувати своїх колег (особливо молодших) і не робити їм «підніжки». Це завжди є проявом слабкості або заздрості. Навпаки, надавати всіляку підтримку талановитим музикантам. Залучати до участі в своїх концертах як обдарованих початківців, так і професіоналів високого рівня.
      9) На будь-яку критику відповідати не словом, а новими творчими здобутками.
      10) Не жалітися, не чекати доки запросять, а самому іти до людей. І пам’ятати: шляхетна ідея завжди знайде шляхетну підтримку!
      Ігноруючи ці правила, можна назавжди втратити любов глядача. Адже так буває: артиста люблять, а потім від нього відвертаються.
      Мої роздуми засновані на особистому досвіді і я зараз знаходжусь на шляху до сердець все нових і нових глядачів.

Ігор ЗАВАДСЬКИЙ,
заслужений артист України,
лауреат міжнародних конкурсів акордеоністів

1992199319941995199619971998

1999200020012002200320042005

2006200720082009201020112012