...Після
недавнього футбольного матчу "Динамо" - "Барселона" на поле вийшла
команда ветеранів київського "Динамо" проти команди СТ "Меркурій".
При рахунку 3:0 на користь ветеранів на заміну вийшов стрункий юнак,
котрий з першої ж секунди вступив у боротьбу із самим В.Безсоновим,
обіграв його і ще кількох іменитих захисників і - о диво! - м'яч
побував у воротах Рудакова. Не встигли ветерани ввести його в гру,
як наполегливий Ігор Завадський почав атаку, яка знову закінчилась
взяттям воріт. А на заміну він вийшов за дві хвилини до кінця
матчу...
А потім був аншлаг на
Республіканському стадіоні 26-го вересня, в День підприємця. Ігор
дебютував у збірній "Зірок естради" України проти підприємців, і
команда, в якій брали участь Ю.Рибчинський, П.Зібров, А.Миколайчук
та інші, святкувала перемогу над суперником, котрому постійно
програвала. Чи не Ігор приніс удачу?
Колись Ігор Завадський ганяв м'яча в
одному з дворів у рідному Запоріжжі, організував команду "Олімп" для
участі в обласній першості, а партнером по нападу був нинішній
форвард київського "Динамо" - Павло
Шкапенко.
- З Павлом ми й зараз
приятилюємо. Я відвідую майже всі матчі на Республіканському
стадіоні. Якби не музика, був би я футболістом.
Андрій Бригіда,
"Вечірній
Київ",
04.01.1994
* * *
Успіх українського музиканта
Тріумфом закінчився
16-й Міжнародний конкурс баяністів-акордеоністів "Гран-прі"
(20-22.05.94, Андрез'є-Бутеон, Франція) для представника української
виконавської школи Ігоря Завадського. Йому присуджено Золоту медаль
лауреата конкурсу… Журі, в якому представлені визначні спеціалісти
гри на акордеоні з усього світу, високо оцінило талановиту гру
молодого українського музиканта, віртуозність, з якою він виконав
складну обов'язкову програму та ряд творів класичної і сучасної
музики.
Присутні на концерті та учасники
конкурсу відзначали зростаючу майстерність вже відомого українського
музиканта.
Посольство України у
Франції,
Укрінформ,
24.05.1994
* * *
На этот раз Игорь Завадский покорил Францию
…Для аккордеонистов всего
мира этот суперпрестижный турнир чем-то сродни Олимпийским играм…
Итак, киевский виртуоз попал в "олимпийский" рейтинг аккордеонистов,
с чем поздравляем его педагогов и коллег по столичной консерватории
им.П.И.Чайковского, а также пользуемся случаем поблагодарить
Посольство Украины в Париже за любезное отношение, проявленное к
нашему посланцу.
Игорь Дыченко,
"Киевские
Ведомости",
25.05.1994
* * *
Талантам надо помогать, бездари пробьются сами
…Прежде, чем "делать деньги"
надо "сделать" звезду. Игоря "раскручивать" как наших безголосых
эстрадных певичек нет нужды. Он давно "раскрутил" себя сам… То, что
мы не умеем гордиться своей культурой, - еще полбеды. Беда в том,
что мы не умеем гордиться своими людьми…
Ирина Гаврилова,
"Правда
Украины",
21.06.1994
* * *
Если мы теряем, то кто-то находит…
"Этот парень сделал себя
сам", - говорят американцы. У нас поэт сказал, что гвозди бы делать
из таких людей. Впрочем, дело не в формулировке…
…Шумно было в нашем посольстве во
Франции. Они в те дни, как никто, ощутили и поняли, что это за
соревнование - целую ночь накануне конкурса наш претендент Игорь
Завадский играл в старинном особняке дипломатического учреждения…
Делегация России, имея реальные
средства, попробовала соблазнить нашего музыканта. Если бы Игорь
захотел принять гражданство Российской Федерации, то стал бы сразу
владельцем квартиры в Москве и через год - преподавателем Института
имени Гнесиных…
Елена
Седик,
"Край",
10-16.08.1994
* * *
Маестро з радгоспу "Бориспільський"
Його досить
коротку біографію можна розповісти як сентиментальну дитячу казку:
на далекій холодній Півночі у сім'ї шахтаря народився хлопчик. Був
він сьомим, останнім у тата з мамою, тендітним, хворобливим. Та
любили його, мабуть, найбільше. Для сімох дітей рук та рук потрібно,
а тому, щоб не плутався у старших під ногами, хлопцеві в руки давали
баян. З ним і виріс.
Тато Ігоря - Борис
Іванович, захоплювався грою на баяні. З мамою Ігоря, Ніною
Петрівною, вони так і познайомилися: мама співала в аматорському
хорі, а батько акомпанував. Дід, батько Бориса Івановича, гарно грав
на скрипці…
…До музичної школи Ігорю
так судилося потрапити: просто йшов вулицею, побачив оголошення про
набір учнів по класу баяна, захотілося зробити приємне татові,
закоханому в цей музичний інструмент.
…Минули роки. Батьки тепер живуть
у Запоріжжі, а Ігор почав дивувати
столицю. Спочатку тим, що успішно, не маючи навіть поганенького
інструмента, закінчив елітну Київську консерваторію, а потім змусив
говорити про себе і музикантів, і чиновників…
Олена Седик, Дмитро Бондар,
"Бориспільський
телеграф",
11.1994
* * *
Мешканець музичного олімпу
…Батько Ігоря мав
простенький баян, любив імпровізувати на ньому - Ігор уперше взяв
акорди саме на цьому інструменті. Далі - музична школа, яка просто
"відбирала час" від захоплення шкіряним м'ячем.
...На ходу оволодів грою на фортепіано.
Коли часом доводилося виручати - сідав за ударні в оркестрі,
навчився грати на гитарі, на сопілці. Юне обдарування везуть до
Києва, у консерваторію, до "самого" професора Давидова, який став
першим наставником. Послухали. Професор знайшов "іскру Божу". У
"консу" прийняли. Микола Андрійович взяв Ігоря до свого учнівського
гурту.
Студентські роки складалися
нелегко - свого баяна у першокурсника не було, інструмент "ділили",
як правило, двоє студентів. Партнером виявився старшокурсник, а в
"консі" закони як у армії - молодшому доводилося годинами чекати,
коли звільниться інструмент. Чи не з тих напівголодних студентських
років у нього звичка репетирувати
ночами?
Кажуть: "Пішла голота на
вигадки". Помудрував наш голяк і надумав організувати першу в
тодішньому СРСР студентську госпрозрахункову філармонію. Бо добре
знав, що таке нестача, і як декотрі студенти, замість того, щоб
плекати свої музичні пальчики, розвантажують - хто вагони, а хто -
на світанку машини з хлібом... У новонародженій філармонії був
статут, своя стіннівка, конкурсний відбір, який, до речі, пройшли
гітаристка та диригент Вікторія Жадько, баяністи Павло Фенюк,
Олександр Безфамільнов. Концертні ставки тоді становили 5 крб. 90
коп. - але зароблені своєю працею і талантом гроші допомагали
студентам зводити кінці з кінцями.
Філармонія талановитих "голяків"
протрималася аж... півтора року. Край було покладено в кращих
традиціях адмінсистеми - директорові студентської філармонії Ігорю
Завадському було винесено сувору догану (до речі, першу за всю
історію кафедри народних інструментів) за те, що було зірвано
"відповідальний" концерт.
Але перше
визнання все ж потроху шкрябалося в двері гуртожитку: Завадського
запросили акомпанувати Дмитрові Гнатюку на святкуванні 1000-річчя
Новгород-Сіверського, а відтак запросили до студії при ансамблі
танцю імені П.Вірського...
Наближалися
випускні іспити. І тут так і хочеться гукнути про героя нашого
оповідання: "О, щасливчик!" Земляк дозволив за півроку до закінчення
консерваторії репетирувати на омріяному "Юпітері". Римське божество
щедро обдарувало Ігорів характер рисами переможця. На держіспитах
голова комісії професор Є.Блінов наполіг: - Ігореві поставити "п'ять
з плюсом"...
Призначення одержав у
радгосп "Бориспільський". Дістав тимчасову прописку, "гостинку".
Акомпанував сільському хору, потроху благоустроювався. Радгоспівцям
тендітний талановитий хлопчик припав до душі. Призначили його
директором Будинку культури. І почалася його адміністративна
"кар'єра", ожила дискотека, вдавалося "вибивати" хороші фільми, з
більярдної долітали мелодійні звуки, і навіть всі лампочки горіли.
Відбулася презентація - талановиті музики "Миколин гурт" дістали
почесне звання народного.
Про цей період
Ігор згадує коротко: "Я був на межі згуби професійності". Він мріяв
про свій інструмент, про музику...
...Гравця у підземному переході у
щасливу мить помітила Наталя Абрамова, режисер телебачення. Минуло
півтора року, і Завадського запрошують на популярну передачу
"Нон-стоп-рандеву". Режисери Тетяна Мілляр та Олена Косяченко
зробили "генію з труби" суперрекламу. І не помилились. Спонсор
передачі - "Меркурій". Семен Юфа, що "поставив" на молодого
музиканта, незабаром здійснив його давню мрію. Ігорю подарували баян
"Юпітер". Звідси бере початок тріумфальний шлях Ігоря Завадського...
Ігор Диченко,
"Хрещатик",
24.12.1994
