Наталья Палкина,
"Киевские Ведомости",
22.01.2005

У Игоря Завадского есть традиция - в свой день рождения давать благотворительный концерт для поклонников. На этот раз всех желающих не вместил довольно просторный зал Киевского театра оперетты. Билеты достались тем, кто первым заказал их по телефону у помощников музыканта, и разошлись за день, поскольку у Завадского за десять лет выступлений сложилась своя благодарная аудитория…
       Завадский, солист по творческому темпераменту, впервые выступил с большим оркестром. Судя по реакции зала, эксперимент удался. Трудно найти сегодня в Украине музыканта, который бы столько сделал для того, чтобы показать богатейшие возможности аккордеона в исполнении классической музыки. Сколько бы ни слушал "Времена года" Вивальди или Токкату Баха, в которых сольные партии скрипки и органа исполняет аккордеон, всякий раз переживаешь маленькую мистерию.
       Виновник торжества, привыкший в свой день рождения одаривать своих слушателей, тщательно готовил для них сюрпризы. Один из таких подарков был особенно трогательным и даже символичным. Игорь представил публике юного аккордеониста из Ровно, ученика восьмого класса Дмитрия Мазура. С ним вместе Завадский исполнил знаменитое "Либертанго" Астора Пьяццоллы. Это был проникновенный диалог двух людей, влюбленных в нестареющие ритмы, - мальчика, только начинающего свой путь в искусстве, и маэстро, познавшего вкус известности. Зал был просто заворожен происходящим на сцене и до слез растроган совершенно счастливым и растерянным лицом Димы. На мальчика, очевидно, впервые в жизни обрушились настоящие овации большого зала.
       ...В тот вечер было еще немало сюрпризов от Игоря Завадского. Но этот стоил дорогого - юные дарования, в чьих душах живет любовь к чудесному инструменту, уже выходят на большую сцену вместе с маэстро.

Юрий Хлыстун,
"Факты",
27.01.2005

Примечательна схема, по которой распределяются приглашения. Очень маленькая часть отдается спонсорам и друзьям-знакомым. А все остальное получают те, кто раньше всех дозвонился по телефонам, указанным на афише музыканта. И в эти дни зал заполнен исключительно "фанатами" аккордеонной игры Маэстро. Да, Игоря Завадского уже много лет можно называть этим словом. Но, как замечено, нет пророка в своем Отечестве. Человек, признанный лучшим аккордеонистом на планете, "всего лишь" заслуженный артист. А мы знаем бездарностей, которые уже "народные".
       Но Игорь "не переймається" этим фактом. Почему? Да потому, что он творит Музыку, а это занятие предполагает некоторую отрешенность от мира…
       Ставшие уже традиционными концерты, которые Игорь проводит на свой день рождения, строятся по одной схеме: первое отделение - классическое, второе - эстрадное. Но схема схемой, а каждый год музыкант представляет новую программу. Причем, это единственный день в году, когда классический исполнитель позволяет себе "расслабиться" - он экспериментирует с жанрами, синтезирует, казалось бы, невозможное: хоровое исполнение с балетными номерами, дуэты с различными инструментами и тому подобное музыкальное "хулиганство". На его концерты всегда было трудно попасть, а в такой день - и подавно. Ведь почитатели таланта Игоря Завадского целый год ждут это выступление. Потому что знают - будет феерическое действо. А кроме Маэстро будут выступать и те музыканты, которых Игорь считает выдающимися или очень перспективными. Традицию приглашать мастеров и талантливых молодых исполнителей со всей Украины Игорь продолжил и в этом году. И, как всегда, поразил всех присутствующих: кроме сольного исполнения, oн играл с контрабасом и флейтой, в сопровождении камерного оркестра Полтавской областной филармонии и симфонического оркестра, который не существует в природе - он был создан только для этого выступления и состоял из музыкантов Киева, Полтавы и Харькова. Для нескольких музыкальных произведений были специально подготовлены хореографические композиции, поставленные для этого концерта народным артистом Украины Сергеем Бондуром. Стоит сказать, что в сопровождении большого симфонического оркестра Игорь играл впервые. Но это все слова, а главное-то - Музыка!..

Олег Михайленко,
"Киевский вестник",
01.02.2005

Говорить о творчестве Игоря Завадского - дело неблагодарное. Его надо слушать. Сливаться со звуками аккордеона, которые в своем звучании напоминают и плач одинокой скрипки, и разрывающие душу аккорды органа, и нежную флейту…

       - Игорь, вы, наверное, были любимчиком в семье?
       - Младшие дети всегда обласканы любовью, в моем же случае чувства родителей носили гипертрофированный характер. Для папы я был воплощением его заветной мечты, - он всегда хотел, чтобы кто-то из детей стал музыкантом. Мама, помимо нежности, как к самому младшему, седьмому ребенку в семье, испытывала гордость за мои успехи. Я всегда и во всем добивался максимальных результатов. В школьные годы - это были призовые места на всевозможных конкурсах - среди чтецов, художников, спортсменов и т.д. Будучи студентом музыкального училища, я организовал футбольную команду, которая вышла в полуфинал на первенство области. Позже я понял, что не стоит распыляться, необходимо на чем-то сконцентрироваться и "бить в одну точку"…
       - Вы сегодня выводите на большую сцену юные дарования, которые - как и вы в свое время - не имеют ничего, кроме таланта. Не боитесь будущих конкурентов?
       - Нет, не боюсь. Другого такого, как я, уже не будет все равно. Я же хочу предложить слушателям альтернативу и искренне горжусь ребятами, хотя вижу в них отражение своего прошлого, - наличие таланта и полного отсутствия денег. Достаточно сказать, что один из мальчиков - многообещающий аккордеонист - во время одного из концертов не мог выйти на сцену по весьма банальной причине, - у него просто не было одежды. И, чтобы он не играл в джинсах, я отдал ему свои концертные брюки. Конечно, я поддерживаю ребят как могу и отчасти являюсь их продюсером.
       - Игорь, есть вещи, которые для вас неприемлемы?
       - …Я очень ценю людей, которые в душевном порыве могут сделать что-то хорошее, не требуя взамен ни твоей дружбы, ни расположения. И, слава Богу, на моем жизненном пути таковых было немало. Но в то же время приходилось встречаться и с такими, которые, руководствуясь принципом "ты - мне, я - тебе", считают его нормальным. Я его не принимаю, поэтому не люблю играть в такую игру, как благодарность, с ее неизменными атрибутами вежливого равнодушия и телефонных поздравлений по праздникам. Многие за это на меня обижаются, но я стараюсь культивировать в них благородство.

Галина Дегтярева,
"Петровна",
22.02.2005

- …Розкажіть, як ви стали музикантом?
       - Я народився на Крайній Півночі Росії, в місті Інті. У моїх батьків нещодавно, 14 лютого, було золоте весілля. Тато оженився у 40 років… Батько Борис Іванович із двох років жив у Києві, закінчив військове училище зв'язку і одразу потрапив на фронт. Після війни 25 років працював шахтарем на Крайній Півночі, потім у Казахстані. Дідусь Іван Леонтійович брав участь у 1905 році у повстанні робітників і саперів у Києві. Його фото є в Історичному музеї. Смертний вирок цар замінив на вічне заслання до Сибіру. Дід грав на багатьох інструментах, батько теж. У нашій сім'ї я єдиний із дітей, хто став музикантом.
       Але скажу про себе: чим би я не займався, однак це було би пов'язано зі сценою, тому що в душі я більше не музикант, а артист. Для мене важливо влаштувати спектаклі на рівні медитації, коли занурюєшся у підсвідомі сфери і музика співзвучна певним граням твоєї душі. Тоді в мене з'являється контакт із глядачами. Найважливіше - зуміти відійти від реальності на сцені. Це видно: ваш погляд зависає десь у безмежжі.
       Цього неможливо навчитися, занурення - то своєрідна медитація.
       - Ви спеціально нею займаєтеся?
       - Ні. Для мене медитація - це музика, яка звучить, коли в залі багато людей. Адже артисти по-справжньому живуть лише на сцені.
       - Акордеон у наш час набуває нового статусу.
       - Я вважаю, що це інструмент майбутнього, це орган, який завжди можна возити із собою. Я свідомо відійшов від слова "баян", тому що воно завжди буде асоціюватись з народною музикою… А кнопковий акордеон таких асоціацій не викликає, хоча це просто синонім баяна. Зрештою, обидві назви правильні. Але навіть у Донецьку відійшли від російського напрямку, зорієнтувалися на Європу, там є кафедра акордеону. Росія ж нав'язала нам цей термін сто років опісля винаходу акордеона…
       У моєму репертуарі - класика чи популярна музика естрадного напрямку, яка може мати "народні" корені. Моя обробка максимально наближена до оригіналу, тобто я не роблю варіації на теми, як це було заведено раніше. Бо це спрощує сприйняття інструменту, а я хочу, щоб його статус підвищувався. Тобто назва "кнопковий акордеон" - це один із ходів, який повинен вивести його на новий ступінь. Я вважаю, що він стане королем музичних інструментів, коли винайдуть педаль, як на фортепіано - це єдиний його недолік, бо звучання залежить від акустики зали, і мікрофони ставлять, щоби створити об'єм звуку…
       …Моя стезя - це широка публіка. Чим вона різноманітніша, тим для мене краще, я хочу "зачепити" людину, яка вперше потрапила на мій концерт. Це зробити набагато складніше, ніж коли йдеться про меломанів.
       Зі мною трапився навіть такий смішний випадок: якось у філармонії мав відбутися мій концерт. Я змушений був давати свій телефон, бо офісу не маю, а філармонія зобов'язує розповсюдити половину квитків. Отож мені зателефонували, думаючи, що потрапили до Колонного залу імені М.Лисенка: "Ми хочемо купити квитки на Ігоря Завадського, але не знаємо, де розміщена філармонія"…
       - Як ви вважаєте, чи позначиться прихід нової влади на мистецтві?
       - …Гадаю, що кожна людина повинна вирішити, чи вона буде чекати допомоги чи надіятися тільки на себе. Працюю чотири години на добу в середньому. І десь годин 16 без інструменту.
       - Тобто?
       - Основне моє заняття - розумова праця, весь час у голові звучить музика, триває обробка матеріалу, над яким я працюю. У мене багато проектів, на які я витрачаю свою творчу енергію. Найголовніше - це ідея. Мистецтво - це завжди щось нове, а коли повторення - це штамп, ремесло. Тому я весь час повинен мати ідеї, а вони народжуються, коли є творча енергія.
       - Але ж потрібно якось поповнювати цю енергію.
       - Звичайно. Напевно, я її беру з Космосу. Іноді, коли роблю щось не так, зв'язок переривається. Енергія йде також від глядачів, які мене щиро люблять. Це одне джерело. І друге - якщо маєш шляхетні ідеї, тебе, неодмінно підтримають. Я часто не знаю, де візьметься велика сума на диск. І якось так виходить, що після концерту підходять доброчинці і пропонують допомогу. А взагалі моя мрія - займатися благодійництвом, що я роблю - це моральна і частково матеріальна допомога молодим музикантам. Зрозуміло, що чим популярніше ім'я, тим у тебе більше можливостей. Я працюю на своє ім'я, знаючи, що воно допоможе мені проводити фестивалі, конкурси, різні акції… Головне, щоби мені не заважали. Риса мого характеру - войовничий дух і спортивне начало: бути завжди у всьому першим. Це бійцівська ознака, і я відчуваю більший інтерес до життя, коли долаю перепони.

Ольга Мельник,
"Українська газета плюс",
24.02.-02.03.2005

- Последний раз вчера на благотворительном концерте… Борюсь со своей влюбчивостью изо всех сил, но она прорывается.
       Впрочем, это чувство присуще всем творческим личностям и, наверное, бороться с этим не стоит. Это же - как вдохновение. Очень завидую людям, которые влюбляются один раз и на всю жизнь, как мои родители, которые 14 февраля отметили золотую свадьбу.

"Комсомольская правда" в Украине",
02.03.2005

- …Моїх батьків саме спів та музика звели. Може, того я таким удатним і вродився, - сміється Ігор.
       Поволі сотається нитка оповіді, і я, мов у яв, бачу зворушливу історію кохання. Збір самодіяльності. Батько грав на баяні, мати співала. Розходились по домівках, а тут дощ уперіщив, та не просто дощ - злива потопельна. І калюжі, калюжі… Вона в черевичках, а він - у чоботях. Підхопив дівчину, на руках через калюжу переніс, а як в очі її зазирнув... На другий день грав для неї цілісінький вечір. Пошлюбились. І п'ятдесят років прожили разом. У відпустку щороку обов'язково удвох їздили. Сімох дітей виховали. Ігор - сьомий. Його мати батькові на 50-ліття подарувала. Навіть прізвисько в Ігоря сімейне було - "ювілейний". А разом із синочком подарувала чоловікові ще й баян. Найліпша нині, по нещодавній смерті батька, на дев'яностому році життя, згадка про нього - голосистий, потомлений роками, що багато грав на щастя, на радість людям, інструмент, на якому і рік, і місяць випуску карбовані ті ж, що й у Ігоря в паспорті... Доля.
       Ріс хлопчина метким, беручким до навчання, роботи. Всюди намагався встигнути, всім цікавився. А в яких тільки гуртках не перебував! Водночас і спортом займався, і танцями, і солістом у хорі співав. З дитинства й захоплення футболом, що залишилося подосі. Як і любов до шахів - у п'ятому класі мав другий дорослий розряд. Потім уже, коли впритул зайнявся музикою, довелося кинути. А ще ж були і хокей, і фехтування, і боротьба, і бокс, і настільний теніс. "Я шульга, тому-то тренери так за мною полювали. Та я ніде довго не затримувався. Шукав себе..."
       Ігор завжди такий непогамовний: "Якщо вже чимось займаєшся - то ця справа в руках горіти має"…
       Ось уже три роки Ігор Завадський - соліст Полтавської обласної державної філармонії. На його рахунку - 800 сольних концертів. Представляв Україну у більш ніж 20 країнах світу… "Нині уже ім'я працює на мене…" - усміхається. За цією усмішкою - роки й роки постійних занять, тренувань…
       Хоча Ігор залюбки мандрує по світу, більшість концертів зіграв в Україні. 99% з них - доброчинні. Він на них не заробляє, і тим щасливий. Бо, вважає, найгірше, що може бути, - заробляти. Тоді мистецтво перетворюється на ремесло.
       Взагалі, творчі зустрічі, на яких будь-хто, особливо молодь, може його послухати, відчути велику й високу музику, пропустити її крізь себе, йому до душі.
       - Виступаю іноді в школах і переконую дітей, що кнопковий акордеон - це модно, це - майбутнє, - каже. - Люди старшого віку, середнього одразу захоплюються, а молодого слухача слід готувати з дитинства. Тим десяти-дванадцятирічним, перед якими я виступав десять років тому, нині двадцять-двадцять два, і це - найвдячніша публіка…

Андрій Малюк,
"Сільські вісті",
08.04.2005

Виртуоз аккордеона Игорь Завадский признался "Газете...", что только видит мяч - сразу за ним бежит. Туфли маэстро от таких порывов очень страдают

- Режим у меня такой, что ночью занимаюсь музыкой, а до обеда сплю. Вечером очень часто выступаю, но когда концертов нет, в теплое время года выхожу поиграть в футбол. Играю у себя на Подоле, но иногда езжу на площадку возле метро "Оболонь" или на "Героев Днепра". Если знакомые приглашают, еду к ним. Если никто не пригласил, просто иду на первую попавшуюся футбольную площадку, захожу, знакомлюсь и играю. Простые "дворовые" игры на вылет. Играю только в мини-футбол - на маленьком поле нужно очень быстро думать, импровизация там интереснее. Недавно было: вернулся с гастролей, вышел подышать воздухом, проходил мимо площадки, не удержался и прямо в туфлях и брюках пошел играть. Футбол - страстный вид спорта: только увижу мяч - сразу за ним бегу. Обувь от этого страдает... С каждым годом меня узнают все чаще и подходят за автографами. В основном встречаются очень деликатные люди, но все равно хотелось бы быть узнаваемым в меру.

"Газета по-киевски",
16.05.2005

Сьогодні акордеоністи в Україні - як рідкісний вид метелика: про них мало хто знає, але вони є… Ні дисків, ні якісної розкрутки, а симфонічний оркестр у великій залі - як недоступна мрія. Ви не уявляєте, наскільки приємно було ввечері перед Трійцею, в холодну зливу, прибігти на концерт Ігоря Завадського в Будинок актора і побачити повну залу… Під скляними дверима тулилися "зайці", що сподівалися, хоч стоячи, почути молодого й амбіційного акордеоніста…
       Сьогодні він має п'ять виданих альбомів, "заслуженого", об'їздив із сольними концертами кількадесят країн…"Двоплитник" "Фестиваль" (наклад, як завжди, не комерційний, а символічний) Завадський презентував у Будинку актора. Саме цей твір виконав Завадський у дуеті з чотирнадцятирічним Дімою Мазуром. "Фестиваль" - назва символічна, адже на кожен свій день народження Завадський організовує міні-фестиваль. У Будинку офіцерів, в опереті, в Будинку актора. Записи нового альбому здійснювали саме там.
       На першому диску - класика, яку так любить Завадський: Вівальді, Бах, Рамо, П'яццолла, Моцарт… Наповнення другого диска - сучасне. Це твори композиторів, зіграні на концертах Завадського молодими виконавцями. На цьому диску Ігор Завадський уперше виступає в ролі продюсера аж 11 молодих акордеоністів…

Аліна Стрижак,
"Україна молода",
23.06.2005

Игорь Завадский дал ошеломляющий концерт вчера вечером во Дворце спорта Кимберли. Игорь своим выступлением подтвердил, что не зря Президент Украины наградил его титулом "Заслуженный артист Украины".
       После аншлагового часового выступления во Дворца спорта ликующие зрители встали со своих мест и наградили музыканта долгими аплодисментами и бурными овациями…

Ежедневный журнал
31-го международного фестиваля аккордеонистов
"kiotac.ca", №1, г.Кимберли, Канада,
05.07.2005

Відомий музикант й активний пропагандист мистецтва гри на акордеоні, Ігор Завадський не тільки не відхиляється від чіткого плану - щороку випускати новий диск, але й перевиконує його. Днями він презентував у столичному Будинку актора свій п'ятий, цього разу подвійний диск "Фестиваль".

       Незважаючи на численні критичні стріли консерваторів-скептиків, музикант, як і раніше, сміливо вдається до експериментів. Окрім сольних номерів, дуету з акордеоном і вже традиційного виконання в супроводі камерного оркестру, уперше на диску Ігор Завадський використовує звучання свого інструмента в складі великого симфонічного оркестру та хору. Також уперше Ігор акомпанував флейті разом з камерним оркестром, а в "Адажіо" Томазо Альбіноні дуже цікавим стало звучання кнопкового акордеона в супроводі групи віолончелей і контрабасів.
       Має свої "родзинки" й другий диск. Найголовніша - дебют Ігоря Завадського як продюсера музикантів-початківців. "Не лише продюсера, а й селекціонера", - уточнює Ігор. За останні кілька років він провів консультації, творчі зустрічі, майстер-класи в десятках музичних шкіл та училищ, прослухав чимало учнів, студентів і не раз вирішував нелегке питання вибору. Тож готуйтеся, меломани, почути на другому диску нового музичного альбому "Фестиваль" твори в основному сучасних композиторів, зіграні на різних концертах Ігоря за останній рік найкращими молодими акордеоністами України та Білорусі… Наставник молоді обіцяє, що географія його творчих пошуків обов'язково розшириться. Окрім того, Завадський ставить амбітну мету - відкрити в Києві Центр акордеону. Для цього, на думку виконавця, є всі підстави. Україна - невичерпне джерело обдарованих музикантів, і де ж, як не в її столиці, організовувати міжнародні конкурси, фестивалі акордеоністів?
       - У багатьох країнах, зокрема Ізраїлі, Японії, США, Франції, Італії, створено державні програми підтримки молодих музикантів, - розповідає Ігор Завадський. - Початківці потребують фінансування, уваги з боку держави. Без цього будуть згасати їхні таланти й працездатність.
       Допомога молодим - лише один аспект проблеми престижу класичної музики в нашій країні. Ігор мріє про його піднесення, сумно констатуючи, що нині класику на розкладках дисків і касет годі шукати. Торгові точки не укладають угод з компаніями, що здійснюють звукозапис. Це одна з причин, з якої Ігор Завадський видав свій альбом поки що невеличким, подарунковим тиражем. Щоправда, музикант планує повторювати видання подвійного диску. До речі, вихід у світ "Фестивалю" обійшовся без спонсорської допомоги - виконавець випустив його власним коштом.
       У те, що класична музика таки посяде належне місце в культурному житті української держави, додає надії факт відвідання концерту-презентації дисків Ігоря Завадського віце-прем'єром з гуманітарних питань Миколою Томенком. Микола Володимирович зізнався, що давно стежить за творчістю Завадського, цінує й поважає його як людину, котра "зробила себе сама". Віце-прем'єр запевнив, що держава посприяє становленню молодих талантів і відкриттю в Києві Центру акордеона. "За всієї поваги до попсової України хочемо зробити наше мистецтво різнобарвнішим", - сказав Микола Томенко.

Тетяна Кроп,
"Демократична Україна",
12.07.2005